Кожна нова гучна публікація про схеми, закупівлі чи статки чиновників викликає в суспільстві звичний алгоритм реакцій: спочатку спалах гніву у соціальних мережах, потім — очікування негайних посадок, і зрештою... тиша. Ми звикли сприймати розслідувальну журналістику як автоматичний санітарний інструмент, здатний очистити простір від корупції. Але в реаліях деформованої системи цей інструмент дедалі частіше «холостить», ба більше — стає мимовільним драйвером специфічної тіньової економіки.
Чому розслідування — це лише діагноз, а не ліки, і як світло медійного ліхтаря капіталізується корумпованими силовиками? Розбираємося в архітектурі процесу.

















