Яким була якість менеджменту, тобто управління в Україні? Якось воно так було й до пандемії COVID-19, але не всі усвідомлювали. То як вчили, лікували, точніше - організовували процеси управління деколи обурювало, але не всіх Місцевих особливо не хвилювало, бо завдання імперій в різні часи для України полягало в колонізації. Управлінські функції в Україні завжди були вторинними. У центрі імперій приймали рішення, а українська шляхта або директора виконували роль наглядача (супервайзера) за процесами. Так було в 17-му столітті, так поки триває і в 21-му. Всі роки незалежності український менеджмент тільки вчиться бути самостійним. У кого? Як? І що з цього виходить, спробуємо дослідити цим матеріалом.
Зустрічав за останні 20 років безліч різних управлінців. Одні були висунуті або обрані ще при соціалізмі. Інші - були керівниками спритного кооперативу або розваленого колгоспу. Були й такі, хто став «керівником» у спадок. Почерк, стиль і відповідно ефективність у всіх українських керівників різні. Чи не однаковими шляхами вони зайняли топпосади, але дуже часто однаково «обривають» свою кар'єру. Швидше за все причина в освіті, або точніше в її уривчастому і переривчастості характеру, від напасті - яка трапиться. А тим часом.
Менеджмент - наука про управління, яка повернулася до нас в кінці 80-х минулого століття. Дуже жива і знаходиться в постійній трансформації та вдосконаленню. Відгукуватися доводиться як на зміну відносин з капіталом, так і технологічні революції.
На початку 20-х років В.Ленін відкрив в CРCР близько 10 наукових інститутів менеджменту і НОТ, які протягом 5-7 років скоїли ряд видатних наукових відкриттів і долучили тисячі керівників до принципів західного менеджменту. Розвивали науку про управління такі співгромадяни як О.Гастев, П.Керженцев, С.Струмилін, М. Кондратьєв, М.Вітке, які досягли значних успіхів. У 30-е багатьох «стерли» в пил, інших витіснили на Захід.
З кінця 20-х до кінця 50-х років в країні не було розроблено практично нічого істотного, що могло б збагатити вітчизняний або закордонний досвід управління. Саме в ці три десятиліття за кордоном, перш за все в США, відзначається фундаментальні зміни в галузі науки управління. Знамениті Хоторнские експерименти (1927-1932), що заклали основи сучасної індустріальної соціології й психології, відбувалися в той період, коли в СРСР поступово починалося згортання наукових досліджень. Яка наука про управління, коли всі навколо в'язні?
У період з 30-х по 60-і роки в США створені теорії управління, які й до цього дня вважаються класичними. Навпаки, в СРСР не відбулося ніякого накопичення наукових фактів, а то, що було створено раніше, безповоротно втрачено. В той момент менеджмент практично зник з поля зору радянських вчених і господарських керівників.
«Епоха відлиги» вселила надію і оптимізм. Однак ідеологічні обмеження проникли в науку про управління, здавалося б, дуже далеку від політики. Видатний радянський фахівець з організації та управління В.Афанасьєв згадував: «У 1967 році написав книгу« Про інтенсифікацію розвитку соціалістичного суспільства ». Її не хотіли видавати все через ту ж Тейлорову «буржуазну» ідею «вичавлювання поту» ... І саме поняття «управління» викликало хвилю протестів. Яке там управління! Є у нас політика партії, наукове політичне керівництво, а управління, менеджеризм - західне, «буржуазне» винахід »(Правда. 1989.8 вересня).
У третьому томі радянської «Філософської енциклопедії», виданому в 1964 р, немає статті про менеджмент, але зате є про менеджеризм. У ній роз'яснюється, що менеджеризм є апологією капіталістичного способу виробництва. Дивно, але і через 25 років в «Короткому словнику по соціології», виданому вже в 1989 р, про менеджеризм йдеться, що ця буржуазна управлінська доктрина має явно виражене апологетичне забарвлення, ігнорує антагоністичні суперечності і неадекватно зображає реальність.
Саме в 60-ті роки сформувався своєрідний підхід, який аж до середини 80-х років визначав офіційне ставлення до закордонної науки управління. Його суть полягає в наступному: з усього багатства капіталістичного досвіду для практики соціалістичного будівництва можна брати тільки конкретно-практичні методи керівництва, а теоретичний зміст, що позначається як ідеологія менеджеризму, треба відкинути. В умовах панування ідеологічних заборон інший підхід, мабуть, був немислимий. Але "спіткала перебудова».
Менеджмент освіту, яке почали відбудовувати комуністи-пропагандисти в кінці 80-х відразу підхопила бацилу кумівства. В американські бізнес-школи та на різні західні донорські програми записували не тих, хто здатний був проявляти підприємливість, а знайомих партійців і «комітетських» директорів заводів і фабрик. Керівники всіх 3-х миколаївських суднозаводів і їх найближчі заступники, наприклад, «відзначилися» на навчальних курсах з маркетингу в США. (Сам перевіряв). І де цей маркетинг у вітчизняному суднобудуванні? Його як не було, так і немає через 30 років.
Але тепер на українських корабельнях тепер немає і працівників.. Відповідно про виробничі програми та завдання для менеджера годі й говорити.
Вони в нас навчились
У ті ж роки американські експерти організації навчання робітників побували у вітчизняних навчально-виробничих комбінатах та професійно-освітніх училищах й були вражені глибиною програм підготовки, наприклад зварювальників, судноскладальників (!). Тренажери для робітничих професій були не слабкіше, ніж для тренінгів астронавтів. Заокеанські фахівці крекнули, написали звіти й ...
Сьогодні ПТУ подекуди ще залишилися, але вчаться в них на кухаря і стиліста. Всі інші побігли в університети. І що вони там освоюють в розділі управління?
Поки можна було вчити менеджменту за принципом: роби як я, йшло капітальне клонування помилок, тому що запрошувалися практики вчорашнього дня. Так, наприклад, вітчизняні директори вперто не бажали розуміти (засвоювати) навіщо їм реклама. Адже вони сформувалися в еру дефіциту, коли ще доводилося «випрошувати» у постачальників необхідне.
Ну а управлінський облік, в більшості виробничих компаній так і не зміг «відвоювати» позиції у банального бухобліку.
Наукова організація праці була щасливо «похована» разом з парткомами.
Деякий час вітчизняні банкіри ще виступали носіями свіжих (нових) управлінських технологій. Але вже після кризи 98-го їм нічим було «підживлювати» українських директорів.
Для навчання науці менеджменту повсюдно після здобуття незалежності України, стали створюватися академії, інститути, школи. Але викладати туди йшли за рідкісним винятком, лектори університетів марксизму-ленінізму і викладачі політекономії, які все свідоме життя критикували (а деякі - заперечували) буржуазні практики заробляння капіталу.
Автор в кінці 90-х познайомився з однією такою кузнею. У навчальній групі виявилися офіцери податкової міліції та директори, разом з банківськими клерками. Займатися менеджментом вони приходили вечорами. Ну прямо як романі "Тихий Дон" Нагульнов вчив англійську мову в запалі колективізації. Реальних управлінців було не видно в аудиторіях, їм весь час потрібно було розв'язувати гарячі питання. Сама сумлінна явка була на недільних шашликах.
В середині «нульових» в Києво-Могилянській бізнес-школі була зроблена спроба взятися за освіту науці управління саме власників приватних вітчизняних бізнесів. Автору пощастило бути в 1-й групі слухачів. Не хочеться себе «рахувати» піддослідним кроликом, але минулі 15 років і публічна інформація про активи моїх однокурсників свідчать що експеримент був швидше за все неуспішним.
В чому фокус?
Менеджмент освіту в сучасній Україні найбільше страждає від недостатнього філософського обґрунтування управлінської праці. Адже це не просто набір стандартних технік, схем за якими можна домогтися успішного результату. Тому, вчити потрібно ретельно відібраних «вірних» людей, які не просто мають гроші або досвід, а саме хочуть і можуть залишатися управлінцем якісь 5-10-25 кількість років. У вітчизняній культурі та соціальних установках керівництво великими процесами створення доданої вартості, стійко пов'язано з особистим збагаченням. У зв'язку з цим, з огляду на соціалістичне виховання у більшості громадян, директори - не ті кого цінують. Подолання опору і підступи забирають багато часу та ресурсів керівників. А менеджерський ресурс не дуже поновлюваний!
Поступово ми починаємо усвідомлювати, що західний менеджмент - перш за все особлива субкультура зі своїми цінностями, нормами і законами, а не просто сукупність технічних процедур і методів. Що стало чітко зрозуміло під час пандемії на прикладах відповідальності управлінців щодо працівників яки залишились без роботи.
Використання західних технологій без аналізу філософії менеджменту - шлях, що веде в нікуди. Освоєння методичних рекомендацій має супроводжуватися аналізом фундаментальних шляхів, на яких ці прийоми створювалися. Передові технології, розроблені за кордоном, будуть мати зовсім інший вигляд в нашому середовищі. Механічне запозичення лише поглиблює прірву, яка відділяє нас від Заходу. Навряд чи ми коли-небудь розгадаємо феномен успіху менеджменту, якщо будемо підходити до нього тільки як до техніки управління. Менеджмент - перш за все філософія і культура управління. Японський стиль управління технічно нічого нового з себе не представляє. Його загадка - в культурному коді, новий тип поведінки і відносин між людьми.
Особливо це стало зрозуміло, коли в Україну прийшла технологія менеджмент-консалтингу, наприклад від Іцхака Адізеса, яка «замішана» саме на хорошому інтуїтивному і духовному «збігу» поглядів і принципів.
Найголовніше, що не змогла продемонструвати вітчизняна система освіти менеджменту, щоб її поважали власники капіталів. Отримати замовлення від держави, через чиновників відповідних міністерств на «виробництво» достатнього числа нових менеджерів - легко вирішальне завдання. Освоїли ж за 20 років ринкових відносин як корумпувати держслужбовців що приймають рішення ?!
А ось як «змусити» взяти, наприклад велику інвестиційну компанію або банк, сирого управлінця або неготового на впровадження нового проєкту? Чи не самогубці ж власники великих приватних капіталів, щоб приймати на роботу менеджерів в яких вони не впевнені. Хоча в українських менеджмент-практиках часто-густо спостерігаємо, як в директора призначають довірену людину, за логікою: а раптом випливе.
В.Головченко.
Немає коментарів: