З послом Данії відверта розмова молоді Миколаєва

Діалог із Томасом Лунд-Соренсеном, послом Королівства Данія в Україні, відбувся днями у Українсько-данський молодіжний дім у Миколаєві

Томас Лунд-Соренсен має понад 30 років дипломатичного досвіду. Працював Послом Данії в Йорданії, спеціальним посланником у Лівії та заступником голови місії в Берліні. Крім того, очолював Центр кібербезпеки Данії.
Миколаївці почали запитання ставити послу якраз з теми кібербезпеки(наш редактор).

Ми вже все пояснили. Тепер треба навчитися жити

 

Останні майже п'ять років українці дуже багато говорять про сильні почуття. Про страх. Про лють. Про ненависть. Про біль. Про несправедливість. І це зрозуміло. Війна щодня дає нам нові причини для обурення.

Ми багато разів пояснювали світу й одне одному, чому війна проти України — величезна несправедливість. Пояснювали, хто на кого напав. Чому українці мають право захищатися. Чому не можна ставити агресора і того, хто захищається, на одну моральну дошку. Ми пояснювали це близьким, незнайомим людям, іноземцям, журналістам, політикам. Наводили факти, аргументи, докази. По кілька разів.

А потім — чергова атака.

Культура повертає людині відчуття нормальності

Війна намагається перетворити все життя на режим «вижити до завтра». Культура нагадує: життя складається не тільки з тривоги, укриття, втрат і фронтових зведень. Сам майже  4 роки щомісяця відвідував оперу, щоб "підпитати власну кукуху" позитивними емоціями, послухати цікаву музику, насолодитися естетичною картинкою.
Книжка, музика, театр, кіно, виставка, концерт, навіть міська культурна подія повертають людині відчуття: " я все ще живу, а не просто виживаю". Добре, що це все більше співгромадян усвідомлює. Бо не тільки гуманітаркою варто підтримувати українців, які залишаються під ударами ворога в прифронтових селищах та містах. 

Без білого шуму та рожевих окулярів: чому зараз потрібні медіа-навігатори, а не транслятори паніки

Ми втомилися. П'ятий рік війни, це наша реальність. На день буває більше 10 тривог. Це не метафора і не скарга, а факт, із яким щодня прокидається кожен містянин українського Півдня. Ми втомилися від нескінченного сповіщення «сирена», від гучних гасел, які не гріють батареї, і від анонімних Telegram-каналів, які продають тривогу заради охоплень.

Роками нам казали, що швидкість — це все. Хто перший запостив фото прильоту чи гучний заголовок, той і виграв. Але коли понад 86% українців сидять у соцмережах, а для кожного третього це єдине джерело новин, інформаційне поле перетворюється на токсичний шум. Прийшов час для дорослої розмови: нам більше не потрібен пафос. Нам потрібні чесність, контекст і практична користь.

Баланс неможливо знайти. Його можна лише створити

Ми живемо в час, коли слово «баланс» стало майже магічним. Баланс між роботою і родиною. Баланс між здоров'ям і кар'єрою. Баланс між самореалізацією та відпочинком.


Складається враження, що десь існує ідеальна формула життя. Варто лише її знайти — і все стане на свої місця.


Але, можливо, саме це і є найбільшою ілюзією.

Соціологічне дослідження щодо деколонізації Одеси демонструє невтішні результати

Що відбувається по результатах втілення одеської культурної політики?

Чи змінює вона наративи, що кружляють містом край Чорного моря?

У рамках проєкту ODREAM (Одеса долає російський імперський міф), що реалізується за підтримки European Endowment for Democracy, відбулася презентація результатів соціологічного дослідження.

Аншлаг під сиренами, або чому воєнна оперета — це не «канкан на руїнах», а терапія сенсів

Поки теоретики від культури у затишних європейських резиденціях розлого розмірковують про «неможливість поезії після катастроф», українські театри тріщать по швах. Подивіться на афіші тилових та прифронтових міст. Аншлаги на гастрольних антрепризах, викуплені за тижні квитки на вистави стаціонарних колективів. 

Блогери та арткритики влаштовують справжні гладіаторські бої в соцмережах навколо кожної нової вистави Максима Голенка чи Івана Уривського. Театр сьогодні остаточно затьмарив телевізійні серіали, бо тут — жива емоція, тут кров, піт, нерв і безпосередній діалог із глядачем.

Але в чому парадокс? Ми навчилися заповнювати зали, проте досі боїмося дати суспільству масштабне, легке за формою, але глибоке за сенсами музичне осмислення нашої теперішньої реальності. Коли заходить мова про виставу про війну «тут і зараз», режисери зазвичай обирають важку психологічну драму або документальний театр. Спроба ж заговорити про створення воєнної оперети досі викликає у снобів передбачуване шипіння: «Оперета під час війни? Канкан на руїнах? Не на часі!».

Епоха порожніх оболонок: як 100 років імітації гальмують Україну

Чому польські чи чеські реформи дали видимий результат за десятиліття, а ми десятиліттями «біжимо на місці»? Відповідь криється в симулякрах — явищах, які мають вигляд справжніх, але позбавлені внутрішньої суті.

Поняття «симулякра», введене Жаном Бодріяром, є фундаментальним для розуміння сучасної епохи, де копія стає важливішою за оригінал, а знак — вагомішим за реальність.

Протягом останнього століття мешканець України живе в оточенні декорацій.

Політичний симулякр: Від «Рад» до «партій»

Релігія адаптивності. Як Миколаїв будує «Кремнієвий Степ» на зламі епох

Миколаїв ніколи не був просто географічною точкою. Це був великий задум: від античної Ольвії до сталевих гігантів на корабельнях, що диктували волю океанам. Але сьогодні стара модель  «місто-стапель»  або «місто-транзит» вичерпала себе. Нам часто пропонують фасадні рішення — ту саму «економіку плитки», яка лише маскує відсутність нових сенсів. Проте справжній Миколаїв зараз народжується не на бюджетних тендерах, а в гаражах, модульних цехах та приватних КБ.

Миколаїв: театр, біг, кава та бургери, цвіт аличі проти заціпеніння

Поки ворог намагається виміряти нашу стійкість кількістю ракет і цілить у найвразливіше — пологові будинки в Одесі, Франківську та нічні потяги, — Миколаїв дає свою відповідь. Розпочались вихідні зі свята бігу на різних локаціях в місті. Це відповідь не лише військова, а передусім ментальна. Це стратегія «життя всупереч», де кожен квиток до театру чи чашка кави в новій локації — це постріл у наміри агресора посіяти розпач.

Культурний десант: перевтілення на малій сцені

Всі переговорні кластери з ЄС відкриті на технічному рівні

Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос повідомила, що наразі всі шість переговорних кластерів у процесі вступу України до ЄС відкриті на технічному рівні. Це дозволяє проводити поглиблені консультації, визначати та узгоджувати вимоги до реформ, а також просувати переговорний процес навіть без формального політичного рішення щодо відкриття окремих розділів переговорів.

«Цей крок є справді революційним – у дуже європейському сенсі. Він відповідає чинній методології розширення, але також відповідає сучасній реальності, у якій ми не можемо втрачати жодного дня на шляху вступу України до Європейського Союзу.

Маніфест сучасного медіа Півдня України: "Вогні Причорномор'я"

Цей документ — не просто набір редакційних правил, а декларація намірів. Це спроба сформулювати місію медіа на Півдні як носія "вогоню Прометея" — світла знань, свободи та стійкості у найтемніші часи.

1. Принцип "Світлоісторії" (Деколонізація) Ми не починаємо історію з указів царів чи рішень партз’їздів. Наш Південь — це земля тисячолітньої суб’єктності.

Дія: Ми досліджуємо, підсвічуємо та популяризуємо козацькі зимівники, античні поліси, італійські факторії та грецькі колонії. Ми руйнуємо міф про "дике поле", яке нібито цивілізувала імперія. Кожне місто та село Півдня має свій унікальний, доімперський та позаімперський код. Ми повертаємо його людям.

Прометеїзм 2.0: Від деколонізації до цифрової свободи

Сьогоднішній "прометеїзм" трансформувався. Якщо раніше це була таємна дипломатія групи польських масонів, друзів Пілсудського та підтримка урядів у екзилі, то зараз він діє у трьох площинах:

Інтелектуальна деколонізація. Світ нарешті починає бачити Росію не як "єдину та неподільну" культуру, а як тюремника багатьох народів. Сучасний прометеїзм — це надання голосу суб'єктності татар, башкирів, чеченців, черкесів та інших.

Ціннісний розрив. Це протистояння тиранії (темряві) та свободі (вогню). Це рух за право народів самим обирати свій шлях без озирдання на "сфери впливу".

Кібер-прометеїзм. Прорив інформаційної блокади всередині закритих режимів.

Роль українців: від об'єкта до архітектора

Маніфест суверенної дії. Суб’єктність як спосіб життя

 

День 7: попередні матеріали тут.

Ми пройшли шлях від розпачу до алгоритмів. Ми розібрали, як смартфон стає зброєю, як метадані перетворюються на вироки, і як байдужість світу лікується нашою прагматичною силою.

Сьогодні, у лютому 2026-го, ми фіксуємо: Україна — це нація-суб'єкт. Ми не чекаємо на історію — ми її пишемо.

1. Твоя нова ідентичність

Ти — не «постраждалий». Ти — акціонер глобальної безпеки.

Західна байдужість — це ринкова умова. Вчимося продавати Перемогу

День 3: продовження 

Ми у 2026-му, і давайте чесно: світ не «втомився» від України. Світ просто повернувся до своєї природної позиції — раціонального егоїзму. Коли ми кажемо партнерам: «Подивіться, як нам боляче», вони чують: «Ми — токсичний актив, який потребує постійних вливань». Жертву жаліють, але в неї не інвестують.

Ми  пропонуємо змінити бізнес-модель нашої комунікації

1. Відмова від емоційного шантажу

Сльози не пробивають ППО. На Заході працюють люди, які рахують KPI та ризики. Наша суб’єктність у тому, щоб припинити бути «прохачами» і стати «постачальниками безпеки».

Було: «Дайте нам ракети, бо нас вбивають».

Стало: «Ось розрахунок: вартість збиття російської ракети над Україною сьогодні — $1 млн. 

Новою економічною ідентичностю можна розірвати пуповину з імперією

Етика та репутація: від «рішалова» до капіталізації довіри

Імперська модель бізнесу тримається на поняттях «дах», «відкат» та особистих домовленостях із владою. Вона передбачає, що закон — це лише інструмент тиску. Наша мета — перетворити репутацію на найцінніший актив. 

Бізнес має усвідомити, що прозорість — це не подарунок державі, а захист від свавілля. Чиста історія компанії робить її привабливою для світового інвестора і недосяжною для корупціонера.

Впровадження курсів з бізнес-етики та комплаєнсу в університетах вже давно стало нагальним. Навчання молодих підприємців не тому, як «обійти систему», а як будувати системи, що працюють автономно. Ну й творення кейс-стаді на прикладі успішних українських компаній, що виграли шляхом прозорості.

Глобальна суб’єктність: геть від «периферійного» мислення

В Одесі нагадають про 120 річчя Просвіти

29 листопада о 15:00 в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського @oounb.grushevsky відбудеться подія, присвячена 120-річчю заснування одеської «Просвіти» - культурно-освітнього осередку, який формував українську ідентичність, театр і громадську свідомість ще з початку ХХ століття.

Книга, що московській пропаганді заперечує вже 100 років

Щойно в серії «Велика книга» вийшла визначна праця «Історія українського письменства» відомого громадського діяча, вченого, академіка Сергія Єфремова, репресованого і вбитого в 30-их московським сталінізмом. Її перше видання вийшло ще 1911 року, а останнє (двотомове) – понад сто років тому (1924). І ось аж через століття український читач знову отримав шанс ознайомитися з цим надзвичайно цінним доробком про нашу давню історію, національну культуру, еволюцію і характер літературного процесу включно до початку 1920-их.

Філософське осмислення України

інколи ставлять питання: як нам подолати самосприйняття України як анти-Росії? Як нам уникнути сприйняття себе як лише заперечення Росії? адже ми не є запереченням чогось іншого. А особливо Росії. Ми є собою.


і в мене на це ось яка відповідь: Україна не є "анти-Росією". Це Росія є анти-Україною. Росія є запереченням, негацією, мінусом. І тому для неї така важлива ця війна. Вона виживе тільки тоді, коли вона зможе нас заперечити, тобто знищити.

Культура загартовує суспільство

 

Вечірня сесія поетичного фестивалю Меридіан Миколаєві відбувся у стані повного переаншлага. Ще б пак! Живий класик української літератури - Оксана Забужко завітала. Через 12 років. Навіть модератор та сама: Ірина Плехова. 

Сьогодні в дебюті зустрічі згадали що за півроку від тієї зустрічі в миколаївському театрі стався Майдан. Стефанівна 1 листопада наврочила перемогу у війні за півроку. Ми тільки "за"! Землячка "Касандри" щось знає...