У Миколаєві відкрилась фотовиставка до 10-річчя Євромайдану в місті

«ПОЧАТОК…» - фотовиставка до 10-річчя Євромайдану, до Дня Гідності та Свободи. До 10-річчя тих самих подій більше 150 фото як відомих фотографів, так і безпосередніх учасників подій 2013-2014 років

Де?
УКРИТТЯ біля ДОФ - новий безпечний простір.

Майдан, якого ніби не було в Одесі

В День гідності та свободи в Медіацентр Україна — Одеса відбувся круглий стіл “10 років з початку Революції Гідності: як робити підсумки в умовах повномасштабної війни”. Журналісти, крім вашого кореспондента проігнорували офлайн цей заклад, мабуть дивились трансляцію. За добу її передивились у ютьюбі аж 21 раз. Попри круглу дату в місті Одеса інших громадських заходів, де згадували Майдан не було анонсовано.

Музика на Одеській біржі. 10 років від Євромайдану

Крайній раз я був у будівлі Нової біржі в Одесі на концерті у дні Євромайдана. Це був якийсь рок-концерт, які постійно відбувались тут. З тих пір тут так само холодно як і сьогодні в листопаді 2023.

Радянська влада цинічно реквізувала цю будівлю 100 років тому, а у страшному 1937-му “заселила” ідеологічну установу з “окультуривания” мас робітничого люду - філармонію.

Фронтова література вже у бібліотеці

Це відбувалося на 254-ий її день. В Одеській обласній бібліотеці ім. Грушевського, зустріч з письменником, який мріяв про кінорежисуру, бо за освітою художник-дизайнер, але письменництво поки випереджає, написано та видано 6(шість) книжок, каже воїн - Валерій Пузик.

2014-м був на Майдані, потім вже, відразу на Сході, нашому Сході, Донеччині, Луганщині. Для мене, особисто, то людина, яка може як свідок, ЖИВЦЕМ, все РОЗПОВІСТИ. Але того не було… Письменник має характерну хмельницьку вимову (як на

Відшукався привід для нового будмайданчику за бюджетні кошти

Знову чергова забудова рекреаційної зони та знищення дерев в нашому південному місті. Нажаль, тенденція до забудови скверів та знищення дерев в Миколаєві зберігається та підтримується представниками влади.
Нещодавно в з'явилася інформація, що Віталій Кім - голова Миколаївської ОДА анонсував будівництво урбан-парку в Адміралтейському сквері (сквер ім. 61 комунара).

Книга осмислення Майдану

Перегорнув останню сторінку книги. Вона відрізняється точністю формулювань. Попри недалеку відстань у часі від подій, автор був максимально коректний. "Український Майдан, Російська війна Хроніка та аналіз Революції гідності" - цей том на 553 сторінки ніякі не мемуари. Скоріше, Михайло перший з українських авторів написав дослідження феномена революції Гідності. Частина ІІ має назву "Осмислення революції та її наслідків". Саме на ній я й "залип". Особливо розділ 9 "Постмодерна революція" викликав цікавість. Бо з автором згоден майже у всьому.

По-перше, що революція 2014-го року була :" ніяк не периферійною подією на краю Європи".

Спостереження за справами Майдану: набір у групу

Моніторинг судових засідань по злочинах скоєних під час Майдану

Щотижня відбуваються судові засідання по справах злочинів скоєних під час Майдану. Вже декілька років правозахисники, журналісти та активісти намагаються відвідувати усі засідання аби контролювати їх перебіг, але їх зусиль не достатньо - тому справи Майдану потребують твого контролю!

На тренінгу ви дізнаєтесь про те:

Річниця Майдану - експертне опитування 4

Системна боротьба з корупцією - тільки в майбутньому. Гальмування реформ - факт. Громадянське суспільство відступає з лідерських позицій в державі. Ці підсумки опросу оприлюднили сьогодні в Українському (!) кризовому центрі група експертів.
Що було зроблено? А що - ні за 4 роки? 62 експерта відповідали на ці та інші запитання соціологів із Фонда "Демократичних ініціатив" імені Ілька Кучеріва.
Майдан 3... маловірогідний. Завдання - треба вирішувати

Василь Сергієнко як ліки від толерантності

Василь Сергієнко – журналіст, поет, соціолог, громадський діяч, прихильник ВО "Свобода". Був закатований 4 квітня 2014 року поблизу Корсунь-Шевченківського на Черкащині через його викриття злочинної діяльності регіоналів.
Герой України Василь Сергієнко народився 23 квітня 1956 року на Черкащині. В 1973 році закінчив Корсунь-Шевченківську середню школу № 2, потім журналістський факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, також здобув фах лікаря-ветеринара та соціолога. Видав 2 поетичні збірки та написав плеяду картин. Підтримував молодих спортсменів, практикував йогу та вегетеріанство.
З 2000-х років є прихильником Всеукраїнського об'єднання "Свобода", тісно співпрацював та товаришував із корсунськими свободівцями. Був активним учасником Революції Гідності, неодноразово їздив на Майдан. Василь стояв на Корсунському блокпості, який був організований мешканцями міста під керівництвом ВО "Свобода" для того, щоб не допустити до столиці підрозділи «Беркуту» та тітушок.
Василь Сергєнко був одним із організаторів народних віча, після яких проходила люстрація чиновників Януковича. Також працював і боровся, щоб не допустити реваншу регіоналів в галузі медіа, став автором циклу різких викривальних статей.
4 квітня 2014 року був жорстоко побитий та викрадений з двору власного будинку в місті

Скільки загинуло на Майдані людей насправді ?

Кількість загиблих у ході протистояння на Майдані Незалежності в Києві, а також у пов'язаних із ним подіях сягає 780 людей, вважають волонтери-медики Майдану.

«Наскільки нам відомо, 780 людей загинули», – заявила волонтер-медик Анастасія Поліщук на брифінгу в Києві в четвер, повідомляє «Інтерфакс-Україна». «В це число входить близько 300 людей, які зникли з лікарень (ЛШП, інших медустанов), їх вивезли й далі спалили в крематоріях. По цих людях звертаються, шукають, але не можуть знайти», – сказала вона.
«У Будинку профспілок (на 4-8 поверхах) були близько 200 поранених, які не могли самостійно пересуватися, не могли бачити, із черепно-мозковими травмами – вони заживо згоріли.
Звідти трупи вивозили в невідомому напрямку мікроавтобуси VW чорного кольору без номерів, – заявила Поліщук. – Це Небесна сотня, яку всі знають, і люди, яких знаходили за територією Майдану – в лісах, за містом – багато з них ідентифіковані міліцією не як майданівці, – зазначила вона.

Хто вбив Владислава Зубенка?

(уривок з книги «Постмодернізм», на роль поліцейського протоколу або матеріалів слідства не претендує)
Зубенко Владислав Віталійович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, член ВО«Свобода». Був поранений снайпером розривною кулею в живіт 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, коли щитом прикривав поранених. Помер у лікарні 28 лютого 2014 року. За повідомленням очевидців, в хлопця, який вийшов захищати Майдан в лицарських обладунках та без зброї, вистрілили з автомату Калашникова.

Владислав Зубенко народився 22 квітня 1991 року в м.Харків. Відмінно навчався, писав вірші, брав участь в олімпіадах. З десятого класу очолював шкільне самоврядування. Займався благодійністю: їздив у дитячі притулки і влаштовував з однодумцями там свята для сиріт. Брав участь у програмах з пропагування здорового способу життя, був волонтером-скаутом YMCA

Хто вбив Максима Шимка?

Шимко Максим Миколайович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, член УНА-УНСО, козак 4-го редуту Майдану. Загинув 20 лютого під час розстрілу майданівців снайперами на вулиці Інститутській. Куля снайпера влучила Максимові в шию, коли він намагався врятувати пораненого.
Народився 21 жовтня 1979 року у Вінниці. Закінчив вінницьку середню загальноосвітню школу № 13. Був учасником Вінницького клубу історичної реконструкції «Білий Вовк», любив епоху вікінгів. Зачитувався скандинавськими міфами та виданнями про історію костюмів. Сам шив історичні костюми, їздив на лицарські ристалища, виготовляв старовинну зброю, разом з товаришем-ковалем навіть лафети для козацьких гармат зробив. Щороку їздив до селища Меджибіж Летичівського району Хмельницької області на Міжнародний історично-музичний фестиваль "Стародавній Меджибіж", мав безліч друзів. Був сміливою, чесною, доброю та відповідальною людиною. Такі поняття, як честь і справедливість, йому ніколи не були пустим звуком. Максим був лицарем в душі і по життю, завжди готовим прийти на допомогу не тільки рідним та друзям, але й цілком не знайомим йому людям. Життя Максима склалось так, що в дев’ятому класі йому довелось піти працювати, тому шкільний атестат він отримав пізніше від своїх однолітків. Він змінив багато робітничих професій – був і слюсарем, і фрезерувальником, і ковалем, і гравірувальником. Згодом ці професійні навички гармонійно поєдналися із його захопленням історичним минулим.
Максим завжди мав чітку громадянську позицію, був справжнім патріотом України, завжди бажав бачити її вільною і незалежною країною. Тому ще в 2004 році став учасником Помаранчевої революції, потім був спостерігачем під час виборчих кампаній в країні, учасником податкового та мовного Майданів. Коли розпочався Євромайдан, хлопець став до лав 4-ї козацької сотні Самооборони, був прапороносцем. Всього Максим Шимко приїздив на Майдан тричі.

"Три дня перед весной": хроника событий на Майдане

Команда Texty.org.ua представила интерактивный лонгрид «Три дня перед весной»: хроника событий на Майдане 18-20 февраля, синхронизированная с сотнями фрагментов видео. На карте обозначены места смертельных ранений майдановцев и 13 силовиков – все, которые удалось идентифицировать. К хроники включили и людей, которые случайно стали участниками событий – журналиста Еремея и инженера Захарова, который погиб в офисе Партии регионов. Также можно отслеживать, как менялась территория Майдана в процессе наступлений-отступлений. «Здесь вряд ли что-то новое, но мы попытались заключить эти данные в единую картину. Мы хотели просто собрать информацию, кто погиб, что это за человек, официальные причины смерти и где она получила ранения», – рассказал Павел Солодько, автор исследования, во время презентации в Украинском кризисном медиа-центре. «Возможно, мы кого-то пропустили, потому что полных данных нет. Мы будем благодарны, если читатели и эксперты дополнять эту информацию», – добавил Роман Кульчинский, главный редактор Texty.org.ua.

Хто вбив Віктора Чміленка?

Чміленко Віктор Іванович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, український фермер, громадський активіст. Застрелений снайпером 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській.
Народився 4 лютого 1961 року в м.Бобринці Кіровоградської області. В 1991 році закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут за спеціальністю зоотехнік. В 1992 році заснував фермерське господарство «Вікторія», яке в подальшому неодноразово було нагороджене державними відзнаками. В 1993 році взяв в оренду 300 гектарів землі в помираючому селі Борисівка Бобринецького району, побудував там дім, розвивав господарство, придбав техніку, виростив дітей. Таких фермерів, як Чміленко, небагато на Кіровоградщині. Зароблене він вкладав у розвиток справи, сільськогосподарську техніку. Господарство вів зразково. Жив великою дружною сім’єю з мамою, дружиною і трьома дітьми.
Захоплювався історією, філософією, подорожував світом. Він вмів постояти за себе і за близьких: за чотири роки до Майдану разом із другом Олексієм Цокаловим відстоював права фермерів у себе в районі, протестуючи проти незаконної приватизації землі, «воював» з податківцями, блокував ВВ-шників у Василькові, брав активну участь в кіровоградських Авто- та Євромайданах. Не раз казав, що корумповані крадії-чиновники – це «ракова пухлина, яка сама не розсмокчеться, і рано чи пізно повінь людська змиє цю гниль».
Його діди за радянських часів постраждали від так званої радянської влади, були розкуркулені, тобто, пограбовані та знищені. В одного діда відібрали землю, а його самого заарештували і розстріляли. Іншого відправили на Соловки. Тому Віктор Чміленко відповідно ставився до «щасливого» радянського минулого і ніколи не був байдужим до того, що діється в його країні.

Хто вбив Олександра Храпаченка?

Храпаченко Олександр Володимирович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, театральний режисер. Вбитий пострілом снайпера на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Снайпер поцілив у ключицю. Куля пройшла легені та потрапила в печінку, смерть була миттєвою.
Народився 18 вересня 1987 року в місті Рівне. Закінчив школу № 19. Навчався в Рівненському гуманітарному університеті на кафедрі театральної режисури. Олександр був життєрадісним, енергійним і повним ентузіазму чоловіком. Він захоплювався туризмом, полюбляв мандрівки, займався скелелазінням. Під час навчання у ВУЗі Олександр був найяскравішим студентом усього факультету. В силу своєї неординарності, відкритості та творчим здібностям його знали всі. Під час навчання грав в багатьох режисерських роботах студентів. Його запрошували і старші курси до себе виконати ту чи іншу роль в постановці. Разом з акторським талантом Олександр був щедро наділеним режисерськими здібностями. Зробив не одну театральну постановку. Його етюди на першому курсі вражали всіх викладачів своїм виконанням та видумкою. Режисерські роботи Олександра: А. П. Чехов «Ведмідь», С.Мрожек «Стриптиз»; акторські роботи: А.Салинський «Сьогодні я стану жінкою», О.Слаповський «Від червоного щура до зеленої зірки», Софокл «Ісмена». Олександр також знявся в фільмі «Воскресіння», знятому Рівненським телеканалом РТБ, в якому Саша виконав роль солдата, що повернувся з війни додому.

20 лютого 2014 року зранку, коли бої начебто вщухли, Олександр Храпаченко заліг з товаришами на першій барикаді на Інститутській. Хтось кинув коктейль Молотова, Сашко підняв голову подивитись. Саме в цей момент снайперська куля пройшла через його ключицю та легені і потрапила просто в печінку. Смерть настала миттєво.

Хто вбив Богдана Сольчаника?

Сольчаник Богдан Зіновійович – український історик, громадський діяч, викладач кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету у Львові, учасник Революції Гідності. Загинув від кулі снайпера на Майдані 20 лютого 2014 року. Тіло виявили на подвір'ї біля Михайлівського собору.
Народився 25 липня 1985 року в місті Старий Самбір Львівської області. У Львові отримав вищу освіту, а згодом проходив докторську програму у Варшаві, готував до захисту дисертацію «Виборчі практики в малому західноукраїнському місті. 1965-2006 роки». Викладав на кафедрі нової та новітньої історії України Українського католицького університету, був активістом Громадянської мережі «ОПОРА».
Восени 2004-го виводив на площі Львова студентів, щоб боротися з «кучмізмом». Один із найактивніших учасників Громадянської кампанії «Пора!» у 2004-2005 роках. Влітку 2013-го ініціював у Львові акції солідарності з мешканцями Врадіївки, що повстали проти міліцейського свавілля. У нього було багато планів, він мріяв одружитися і навіть запропонував руку і серце своїй коханій Марічці, але коли стала потреба захистити країну, він поїхав на Майдан.
Перша поїздка була 24 листопада 2013 року, перебував там до вечора 29-го листопада, і дуже переживав через те, що не був у ніч побиття студентів, щоб захистити їх.

Хто вбив Мовчана Андрія?

Мовчан Андрій Сергійович – громадський активіст, активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, волонтер. Загинув від кульового поранення 20 лютого 2014 року.
Народився 1980 року в с. Великі Осняки Чернігівської області. Після служби в армії закінчив київське професійно-технічне училище № 17 за фахом помічник машиніста електропоїзда. З 2001 року працював за фахом у мотовагонному депо Фастова. В 2002-2007 роках навчався в Київському інституті залізничного транспорту. Після залізниці Андрій знайшов себе в театрі, працював в Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени. За словами друга Олександра, Андрій був надзвичайно зосередженим та справедливим, він не знав, що таке брехня, але бачив брехню навколо себе щодня.
На Майдані Андрій був і в 2004 році, і в 2013 році з першого дня. Сестра Андрія чергувала на території Михайлівського собору як лікар-волонтер. Востаннє бачила брата о 5 ранку 20 лютого 2014.
20 лютого 2014 з 9:00 до 10:00 Андрій пішов на барикади. В обід його знайшли розстріляним з кількома вогнепальними пораненнями. Хто стріляв, невідомо. Обставини і місце поранення нез´ясовані. За останною інформацією від свідків, Андрія вбили 20 лютого близько 10-11 години

Хто вбив Коцюбу Віталія?

Коцюба Віталій Миколайович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності. Загинув 20 лютого 2014 року від снайперської кулі. За словами очевидців, ризикуючи власним життям, під обстрілом, активісти повернулися за Віталієм, але живим його витягнути з того пекла вже не вдалося.
Народився 7 червня 1982 року в селі Вороблячин Яворівського району Львівської області. Навчався в місцевій школі. Потім мешкав в місті Новояворівську Львівської області. Одружений, виховував двох дітей.
Зі слів близького родича, був Віталій добрим, спокійним, врівноваженим, не за віком мудрим, співчутливим та безмежно щедрим: «Коли загинув Віталій, то його дружина на той час поїхала в Польщу на заробітки, а дітей доглядала тітка Ірина. Самі розумієте, як жити молодій сім'ї в нашій державі без роботи… Треба якось собі раду давати. Ось Віталій і поїхав на Майдан, бо вже сили не мав терпіти знущання цієї клятої влади над народом. Першого разу все обійшлося. А другого – поплатився життям за мрію бачити молодих українців щасливими на рідній землі, а не рабами на закордонних заробітках. Віталій дуже любив своїх дітей, кохав дружину, хотів для них доброї долі…».

Хто вбив Жеребного Володимира?

Жеребний Володимир Миколайович – учасник Революції Гідності. Загинув на Інститутській 20 лютого 2014. Кулі снайпера влучили в сонну артерію та голову.

Народився 6 жовтня 1985 року в селі Вишня Городоцького району на Львівщині. Пізніше сім’я переїхала до сусіднього міста Рудки Самбірського району. Навчався в місцевій школі. З відзнакою закінчив 9 клас, любив математику, фізику, особливо історію, багато читав і все намагався осмислити. Гарно декламував поезію Тараса Шевченка. Його запам’ятали в шкільній виставі в образі великого Кобзаря. Однокласники згадують: скромний і співчутливий хлопець, правдолюб, людина слова, справедливий, вимогливий до себе та інших, послідовний у своїх діях.

Він з самого дитинства був у нас патріотом, – розповідає батько Микола Федорович. – Ми йому

Хто вбив Гурика Романа Ігоровича?

Гурик Роман – учасник Революції Гідності. Загинув на передовій від пострілу снайпера у скроню 20 лютого 2014.
Народився 2 жовтня 1994 року в Івано-Франківську. Прадід Романа і два прадідових брата були вояками УПА. Прадідові брати загинули в 19 років від рук московських загарбників. Роман Гурик загинув у такому ж віці і такою ж смертю, як і брати його прадіда. Зі своєї родини Роман є шостим, хто загинув за Україну.
На Майдан почав їздити з грудня. Востаннє поїхав на Революцію 15 лютого разом з хрещеним батьком. Обіцяв мамі взяти квиток на автобус і повернутись одразу після недільного віче в понеділок. На жаль, цей план не втілився в життя. В понеділок, 17 лютого, рух автобусів з Києва повністю перекритий. Герой продовжував залишатися на барикадах. 18 лютого Роман заспокоював рідних, що все з ним добре, що розбирає бруківку, складає в мішки для укріплення барикад. Ввечері Рома по телефону сказав, що стоїть в першому ряду, палить і кидає автомобільні шини і просив не хвилюватись.
В середу 19 лютого: «ЗАРАЗ АБО НІКОЛИ. ВСІ НА ГРУШЕВСЬКОГО. НА СМЕРТЬ!» – останній статус в соцмережі. Коли витягав свого пораненого побратима, потрапив під перехресний вогонь снайперів. Один стріляв з готелю «Україна», а другий вистрелив йому в скроню. Він ще встиг сказати своїм товаришам: «Я Роман Гурик – студент з Івано-Франківська» і вже не опритомнів. Вогнепальне поранення в голову, відкрита черепно-мозкова травма, велика рана та сильна кровотеча.