Народився 6 жовтня 1985 року в селі Вишня Городоцького району на Львівщині. Пізніше сім’я переїхала до сусіднього міста Рудки Самбірського району. Навчався в місцевій школі. З відзнакою закінчив 9 клас, любив математику, фізику, особливо історію, багато читав і все намагався осмислити. Гарно декламував поезію Тараса Шевченка. Його запам’ятали в шкільній виставі в образі великого Кобзаря. Однокласники згадують: скромний і співчутливий хлопець, правдолюб, людина слова, справедливий, вимогливий до себе та інших, послідовний у своїх діях.
Він з самого дитинства був у нас патріотом, – розповідає батько Микола Федорович. – Ми йому
давали кишенькові гроші, щоб він пиріжка купив в школі, а він їх тихенько відкладав, щоб придбати книгу. Історія України цікавила його найбільше. Потім Володимир вступив у Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету. Після закінчення коледжу залишився у ньому працювати, відповідав за студентське самоврядування. Заочно закінчив Львівський національний аграрний університет.
Матіяш Юрій і Уніят Роман жили з Володею в одному будинку. Пригадують, як тільки по телебаченню показали кадри розправи над студентами 30 листопада 2013 року, Володимир Жеребний зразу ж сказав, що треба їхати до Києва і почав організовувати знайомих на Майдан. Взяв відпустку у Вишнянському коледжі і 2,5 місяці, з невеликими перервами, був на Майдані. В Києві зустрічав Новий 2014 рік.
З перших днів, кажуть хлопці, Володимир казав, що мирно ситуація в Україні не розв’яжеться, що мусить бути справжня боротьба. Він усвідомлював, яку ціну треба буде заплатити за право бути вільною людиною у вільній державі. Разом зі своїми побратимами стояв на нелегкій варті щодня на барикадах: 6 годин на Грушевського, 6 годин – на Інститутській.
Коли ситуація на Майдані стала критичною, батько не зміг знайти аргументів, щоб вмовити сина повернутися додому. Володимир порад не слухав. Навпаки, закликав батька збирати друзів та рушати до Києва. Мамі, яка в телефонній розмові благала сина їхати додому, він сказав: «Україна в небезпеці, мамо. Я тут за себе і за тебе».
Вранці 20 лютого Володимира Жеребного було вбито на вулиці Інститутській – снайпер влучив йому в сонну артерію. Вбивцю не знайшли, бо не шукали. Злочини проти Майдану залишились безкарними.
04 березня 2017 року Грудініна Наталя Миколаївна
Немає коментарів: