Показ дописів із міткою смерть. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою смерть. Показати всі дописи

вівторок, 12 квітня 2022 р.

НСЖУ дізналася імена 20 вбитих на війні медійників




Ця війна не щадить нікого: вона забирає життя вояків, мирних жителів, працівників ЗМІ… Росіяни чинять геноцид – убивають усіх підряд, незалежно від віку, статі, національності чи професії. Лише за


понеділок, 14 грудня 2020 р.

Журналісти по всьму світу помирають від COVID



У травні, коли пандемія COVID-19 поширювалася по всьому світу, ми спостерігали, як часто від цієї хвороби помирають журналісти. Як і у медиків, робота журналістів під час пандемії пов'язана з підвищеним ризиком. 

Навесні ми поспілкувалися з розташованої в Женеві неурядовою організацією Press Emblem Campaign (PEC), що займається питаннями свободи преси і безпеки журналістів. Ця організація відстежує пов'язані з COVID-19 випадки смерті журналістів по всьому світу. К 5 травня PEC зафіксувала 64 таких випадки в 24 країнах - швидше за все, реальні цифри вже тоді були набагато більше. Ми знову поговорили з PEC на цьому тижні і дізналися, яка ситуація на цей момент.



понеділок, 12 жовтня 2020 р.

Вбивча швидкість на трасі Київ-Одеса водій встановив "рекорд" з перевищення швидкості




Як розповів перший заступник начальника Державної патрульної поліції Олексій Білошицький, водій розігнав автомобіль Mercedes-Benz S 500 до 251 км/год. Цей показник перевищив дозволену швидкість на 141 км/год.


понеділок, 7 вересня 2020 р.

Понад 7000 медичних працівників у світі померли від COVID-19



Щонайменше 7000 медиків в усьому світі померли через зараження COVID-19, про це свідчить новий аналіз Amnesty International. Найбільше втрат зафіксовано в Мексиці – 1320 медичних працівників і працівниць, що є найвищим відомим показником серед усіх країн.

Amnesty International також зафіксувала велику кількість смертей медперсоналу у США (1077) і Бразилії (634), де рівень інфікування і смертності був високим протягом усієї пандемії, а також різке зростання числа інфікованих за останні місяці в Південній Африці (240) і Індії (573).


неділя, 23 липня 2017 р.

Херсонці проти вбивств велосипедистів на дорогах

20 липня 2017 року ГО "ВелоХерсон" провела акцію "Досить Нас Убивати", мета якої - привернути увагу громадськості та органів влади до проблем безпеки руху на дорогах Херсонщини. В акції на площі Свободи взяли участь близько ста велосипедистів міста. 
Відомо, що у Херсоні відсутня вело-інфраструктура. Через це кожен велосипедист, який виїжджає на дороги міста, реально ризикує не повернутися додому живим. Щороку на дорогах України гинуть близько трьохсот велосипедистів...


понеділок, 15 травня 2017 р.

Василь Сергієнко як ліки від толерантності

Василь Сергієнко – журналіст, поет, соціолог, громадський діяч, прихильник ВО "Свобода". Був закатований 4 квітня 2014 року поблизу Корсунь-Шевченківського на Черкащині через його викриття злочинної діяльності регіоналів.
Герой України Василь Сергієнко народився 23 квітня 1956 року на Черкащині. В 1973 році закінчив Корсунь-Шевченківську середню школу № 2, потім журналістський факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, також здобув фах лікаря-ветеринара та соціолога. Видав 2 поетичні збірки та написав плеяду картин. Підтримував молодих спортсменів, практикував йогу та вегетеріанство.
З 2000-х років є прихильником Всеукраїнського об'єднання "Свобода", тісно співпрацював та товаришував із корсунськими свободівцями. Був активним учасником Революції Гідності, неодноразово їздив на Майдан. Василь стояв на Корсунському блокпості, який був організований мешканцями міста під керівництвом ВО "Свобода" для того, щоб не допустити до столиці підрозділи «Беркуту» та тітушок.
Василь Сергєнко був одним із організаторів народних віча, після яких проходила люстрація чиновників Януковича. Також працював і боровся, щоб не допустити реваншу регіоналів в галузі медіа, став автором циклу різких викривальних статей.
4 квітня 2014 року був жорстоко побитий та викрадений з двору власного будинку в місті


вівторок, 11 квітня 2017 р.

Хто вбив Владислава Зубенка?

(уривок з книги «Постмодернізм», на роль поліцейського протоколу або матеріалів слідства не претендує)
Зубенко Владислав Віталійович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, член ВО«Свобода». Був поранений снайпером розривною кулею в живіт 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, коли щитом прикривав поранених. Помер у лікарні 28 лютого 2014 року. За повідомленням очевидців, в хлопця, який вийшов захищати Майдан в лицарських обладунках та без зброї, вистрілили з автомату Калашникова.

Владислав Зубенко народився 22 квітня 1991 року в м.Харків. Відмінно навчався, писав вірші, брав участь в олімпіадах. З десятого класу очолював шкільне самоврядування. Займався благодійністю: їздив у дитячі притулки і влаштовував з однодумцями там свята для сиріт. Брав участь у програмах з пропагування здорового способу життя, був волонтером-скаутом YMCA


пʼятниця, 24 березня 2017 р.

Хто вбив Олександра Храпаченка?

Храпаченко Олександр Володимирович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, театральний режисер. Вбитий пострілом снайпера на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Снайпер поцілив у ключицю. Куля пройшла легені та потрапила в печінку, смерть була миттєвою.
Народився 18 вересня 1987 року в місті Рівне. Закінчив школу № 19. Навчався в Рівненському гуманітарному університеті на кафедрі театральної режисури. Олександр був життєрадісним, енергійним і повним ентузіазму чоловіком. Він захоплювався туризмом, полюбляв мандрівки, займався скелелазінням. Під час навчання у ВУЗі Олександр був найяскравішим студентом усього факультету. В силу своєї неординарності, відкритості та творчим здібностям його знали всі. Під час навчання грав в багатьох режисерських роботах студентів. Його запрошували і старші курси до себе виконати ту чи іншу роль в постановці. Разом з акторським талантом Олександр був щедро наділеним режисерськими здібностями. Зробив не одну театральну постановку. Його етюди на першому курсі вражали всіх викладачів своїм виконанням та видумкою. Режисерські роботи Олександра: А. П. Чехов «Ведмідь», С.Мрожек «Стриптиз»; акторські роботи: А.Салинський «Сьогодні я стану жінкою», О.Слаповський «Від червоного щура до зеленої зірки», Софокл «Ісмена». Олександр також знявся в фільмі «Воскресіння», знятому Рівненським телеканалом РТБ, в якому Саша виконав роль солдата, що повернувся з війни додому.

20 лютого 2014 року зранку, коли бої начебто вщухли, Олександр Храпаченко заліг з товаришами на першій барикаді на Інститутській. Хтось кинув коктейль Молотова, Сашко підняв голову подивитись. Саме в цей момент снайперська куля пройшла через його ключицю та легені і потрапила просто в печінку. Смерть настала миттєво.


неділя, 19 березня 2017 р.

Хто вбив Богдана Сольчаника?

Сольчаник Богдан Зіновійович – український історик, громадський діяч, викладач кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету у Львові, учасник Революції Гідності. Загинув від кулі снайпера на Майдані 20 лютого 2014 року. Тіло виявили на подвір'ї біля Михайлівського собору.
Народився 25 липня 1985 року в місті Старий Самбір Львівської області. У Львові отримав вищу освіту, а згодом проходив докторську програму у Варшаві, готував до захисту дисертацію «Виборчі практики в малому західноукраїнському місті. 1965-2006 роки». Викладав на кафедрі нової та новітньої історії України Українського католицького університету, був активістом Громадянської мережі «ОПОРА».
Восени 2004-го виводив на площі Львова студентів, щоб боротися з «кучмізмом». Один із найактивніших учасників Громадянської кампанії «Пора!» у 2004-2005 роках. Влітку 2013-го ініціював у Львові акції солідарності з мешканцями Врадіївки, що повстали проти міліцейського свавілля. У нього було багато планів, він мріяв одружитися і навіть запропонував руку і серце своїй коханій Марічці, але коли стала потреба захистити країну, він поїхав на Майдан.
Перша поїздка була 24 листопада 2013 року, перебував там до вечора 29-го листопада, і дуже переживав через те, що не був у ніч побиття студентів, щоб захистити їх.


понеділок, 13 березня 2017 р.

Хто вбив Мовчана Андрія?

Мовчан Андрій Сергійович – громадський активіст, активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності, волонтер. Загинув від кульового поранення 20 лютого 2014 року.
Народився 1980 року в с. Великі Осняки Чернігівської області. Після служби в армії закінчив київське професійно-технічне училище № 17 за фахом помічник машиніста електропоїзда. З 2001 року працював за фахом у мотовагонному депо Фастова. В 2002-2007 роках навчався в Київському інституті залізничного транспорту. Після залізниці Андрій знайшов себе в театрі, працював в Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени. За словами друга Олександра, Андрій був надзвичайно зосередженим та справедливим, він не знав, що таке брехня, але бачив брехню навколо себе щодня.
На Майдані Андрій був і в 2004 році, і в 2013 році з першого дня. Сестра Андрія чергувала на території Михайлівського собору як лікар-волонтер. Востаннє бачила брата о 5 ранку 20 лютого 2014.
20 лютого 2014 з 9:00 до 10:00 Андрій пішов на барикади. В обід його знайшли розстріляним з кількома вогнепальними пораненнями. Хто стріляв, невідомо. Обставини і місце поранення нез´ясовані. За останною інформацією від свідків, Андрія вбили 20 лютого близько 10-11 години


пʼятниця, 10 березня 2017 р.

Хто вбив Коцюбу Віталія?

Коцюба Віталій Миколайович – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності. Загинув 20 лютого 2014 року від снайперської кулі. За словами очевидців, ризикуючи власним життям, під обстрілом, активісти повернулися за Віталієм, але живим його витягнути з того пекла вже не вдалося.
Народився 7 червня 1982 року в селі Вороблячин Яворівського району Львівської області. Навчався в місцевій школі. Потім мешкав в місті Новояворівську Львівської області. Одружений, виховував двох дітей.
Зі слів близького родича, був Віталій добрим, спокійним, врівноваженим, не за віком мудрим, співчутливим та безмежно щедрим: «Коли загинув Віталій, то його дружина на той час поїхала в Польщу на заробітки, а дітей доглядала тітка Ірина. Самі розумієте, як жити молодій сім'ї в нашій державі без роботи… Треба якось собі раду давати. Ось Віталій і поїхав на Майдан, бо вже сили не мав терпіти знущання цієї клятої влади над народом. Першого разу все обійшлося. А другого – поплатився життям за мрію бачити молодих українців щасливими на рідній землі, а не рабами на закордонних заробітках. Віталій дуже любив своїх дітей, кохав дружину, хотів для них доброї долі…».


понеділок, 6 березня 2017 р.

Хто вбив Жеребного Володимира?


Жеребний Володимир Миколайович – учасник Революції Гідності. Загинув на Інститутській 20 лютого 2014. Кулі снайпера влучили в сонну артерію та голову.

Народився 6 жовтня 1985 року в селі Вишня Городоцького району на Львівщині. Пізніше сім’я переїхала до сусіднього міста Рудки Самбірського району. Навчався в місцевій школі. З відзнакою закінчив 9 клас, любив математику, фізику, особливо історію, багато читав і все намагався осмислити. Гарно декламував поезію Тараса Шевченка. Його запам’ятали в шкільній виставі в образі великого Кобзаря. Однокласники згадують: скромний і співчутливий хлопець, правдолюб, людина слова, справедливий, вимогливий до себе та інших, послідовний у своїх діях.

Він з самого дитинства був у нас патріотом, – розповідає батько Микола Федорович. – Ми йому


понеділок, 20 лютого 2017 р.

Хто вбив Устима Голоднюка?

Голоднюк Устим Володимирович – громадський активіст, учасник Евромайдану, Революції Гідності, активіст ВО «Свобода», боєць 1-ї, 19-ї, пізніше 38 сотні Самооборони Майдану. Вбитий пострілом снайпера в голову на Інститутській 20 лютого 2014.
Був захисником Майдану з листопада 2013. Коли 21 листопада Устим Голоднюк побачив перший репортаж про зрив підписання угоди з ЄС і студентський протест в центрі столиці, у нього стислися кулаки. Наступного дня він уже вирушив до Києва. Про це батько дізнався тільки тоді, коли Устим не приїхав на вихідні додому. Він намагався повернути сина, вмовляв його по телефону, але Устим твердо стояв на своєму: «Ти теж не питав батьків, коли в 1990 році голодував на Майдані в Києві».
Під час розгону в ніч на 30 листопада він стояв у першій лінії оборони і намагався не пустити Беркут на стелу. Разом з хлопцями Устим зробив коридор, яким з оточення Беркуту вийшли дівчата. Залишаючись на місці до останнього, він отримав поранення в голову. В результаті йому наклали 12 швів, але вдома він пробув недовго – вже 3 грудня знову був у строю.
18 лютого Устим разом зі своєю сотнею пішов на мирний протест в Маріїнський парк. Стояв у першому ряду оточення. Близько 14-­ї години в Маріїнці почалися напади тітушок і Беркуту, які діяли спільно.
О 20-­й 18 лютого почався штурм Майдану. Бої тривали до восьмої ранку наступного дня. 20 лютого мітингувальники пішли в наступ.


вівторок, 7 лютого 2017 р.

Хто вбив Балюка Олександра Олександровича?

Балюк Олександр, учасник Революції Гідності, захисник Євромайдану. Помер від вогнепального поранення грудної клітини з пошкодженням внутрішніх органів 20 лютого 2014 року. Зі слів очевидців, бувши тяжко пораненим, намагався врятувати життя іншому пораненому.
Народився 19 березня 1974 року у селі Пилиповичі Новоград-Волинського району Житомирської області в інтелігентній родині: батько – інженер, мати – економіст. Закінчив місцеву школу. З дитинства був спортивним, добрим і працьовитим. Їздив на заробітки за кордон, працював на будівництві.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності в Києві, де був активним учасником Революції Гідності. Входив до сотні «Самооборони Євромайдану». Стояв на охороні барикади біля будівлі Національної Музичної Академії України імені П.І. Чайковського по вулиці Городецького № 1.
20 лютого 2014 року загинув на вулиці Інститутській внаслідок вогнепального поранення, куля снайпера влучила йому у грудну клітину, пошкодивши внутрішні органи. Зi слів очевидців, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя iншого пораненого на вулиці Інститутській.
Рідні впізнали його тіло 28 лютого в морзі на Оранжерейній.