Два з половиною роки без прямої, відкритої пресконференції Президента — це не просто пауза в медійному графіку. Це небезпечний розрив між військово-політичним керівництвом країни та суспільством. Офіс Президента воліє спілкуватися з нацією через тепличні інтерв’ю, монологи у вечірніх відеозверненнях або закриті зустрічі off-the-record для обраних.
Але журналісти — це не опозиція і не охоронці політичних рейтингів. Медіа лише транслятор тих запитань, які щодня лунають на кухнях, у бліндажах і волонтерських штабах. Люди, які роками несуть на собі весь тягар війни, донатять і втрачають близьких, мають право знати чесні відповіді.



















