Миколаїв початку ХХ століття у масовій свідомості (особливо з подачі радянських та імперських істориків) тривалий час змальовували як суто мілітарне, русифіковане місто верфей, де єдиним звуком був гуркіт металу, а єдиною логікою — державне замовлення з Петербурга. Але якщо застосувати метод «археології почуттів» і зняти цей ідеологічний фасад, під ним виявиться затяте, інтелігентне й абсолютно живе українське ядро.
Центром цього тяжіння була миколаївська «Просвіта», заснована у лютому 1907 року. Це був не просто культурний гурток, а простір першої системної деколонізації Півдня. Просвітяни збиралися на вулиці Спаській, і саме там гартувалися смисли, які досі визначають характер нашого міста.




