«Вірус корупції»: як КДБ заклав фундамент під український капіталізм
Останні роки в Україні стало модним «шукати» коріння наших бід саме у корупції. Ми звикли сприймати її як стихійне лихо, але правда набагато прозаїчніша. Корупція в Україні — це не помилка системи. Це і є система, яку ретельно проєктували ще в кабінетах КДБ часів Горбачова.
«Корупція» по чинному законодавству - неправильне використання або зловживання державними активами з боку самих державних службовців або у співпраці з іншими посадовими чи приватними особами – для особистої, сімейної, партнерської вигоди чи вигоди поплічників. Найчастіше державні активи – це гроші, хоча може бути й нерухоме майно, приватна власність або просто певна інформація.
Операція «Пересадка»: Звідки з'явилися «куратори»?
Під час перебудови відбулася операція, про яку не розповідали на пропагандистських каналах. Частину персоналу таємної політичної поліції КДБ було масово «перекинуто» до новостворених органів боротьби з організованою злочинністю та економічними злочинами.
Ці структури, «розбавлені» активними комсомольцями, з першого дня були заточені не на захист закону, а на активне «скубання» ще тільки народженого бізнесу. Вони не просто шукали економічної свободи — вони марили ідеєю заразити капіталістичну систему вірусами корупції, щоб вирішувати геополітичні завдання економічними інструментами.
Парадокс полягав у тому, що держава щедро профінансувала створення команд для «випасу» підприємців. Бізнесу ж сказали: «гроші знайдеш сам». Фактично, величезні ресурси було інвестовано в систему регулювання та тиску під вивіскою «боротьби з криміналом».
Вже у 1992 році, на світанку незалежності, з'явилися розгалужені податкові органи. Там знайшли притулок тисячі партійців та кадебістів, які раніше полювали на інакодумців. З моменту народження цих «митарів» супроводжувала міліція, яка мала захищати їх... від самих підприємців. Силова сутність фіскалів від самого початку створювала атмосферу недовіри.
Кооперативний рух СРСР був не вільним ринком, а ланкою харчового ланцюга вітчизняної бюрократії.
Банки під наглядом та «лісосмуги» для Кулібіних
Старим міліціонерам довірити бізнес не могли — вони вже були занадто тісно пов’язані з тіньовим світом. Тому комуністи відрядили тисячі кагебістів із сільських районів у міста «пасти» кооператорів. Обов’язкові посади для офіцерів КДБ закріпили навіть у банках.
Про це ніхто не говорив, але забезпечення у новостворених органів було. їм навіть виділили кураторів від прокуратури, ну й закріпили партійців з відділів адміністративних органів.
Вся ця ватага мала контролювати гроші, які планували отримати з радянського народу влада під “соусом” послаблення заборони приватної ініціативи.
З'явилися сотні високооплачуваних робочих місць, в бізнесі. А також різні “годівниці” в інспекціях з карантину рослин, збуту електрики й безпеки. Цей сектор особливо був органічний, бо захищати банкірів було не “стрьомно”. Від самих себе, чи суміжників, з якими можна домовитись…
Головна функція силовиків була простою: не допустити зникнення кадрів з грошима та технологіями. Якщо якийсь «Кулібін» надумав би виїхати за кордон — його слід було зупинити. Більшість легенд про «вивезення підприємців у лісосмуги» поширювали самі ж силовики, щоб керувати громадською думкою та пропонувати свій «дах» як єдиний порятунок.
Ця система мала конкретні обличчя:
Филип Бобков (генерал КДБ) — став шефом безпеки в «МОСТ-банку» Гусинського. Не звідти "ростуть ноги" численних телевізійних серіалів про "ментів" та "бригади" авторські права на яки знаходяться у "втіклого олігарха" з режисерським дипломом.
Євген Марчук (ексголова КДБ України) — прем'єр-міністр, який курував демілітаризацію за американський кошт ракетних шахт поблизу Первомайська, де була зосереджена армія РВСП, ракети якої були націлені на Вашингтон та Нью-Йорк.
Генерали КДБ з республік Кавказу стали навіть президентами Грузії та Азербайджану.
Як розвивався надалі цей проєкт можна згадати по кримінальній хроніці вже 21-го сторіччя. Оформлення системи “олігархії” різними “зятьками” теж було не на користь конкуренції, а скоріше підвид “кумівства”, яке захлеснуло вже Україну.
Операція «Пересадка»: Звідки з'явилися «куратори»?
Під час перебудови відбулася операція, про яку не розповідали на пропагандистських каналах. Частину персоналу таємної політичної поліції КДБ було масово «перекинуто» до новостворених органів боротьби з організованою злочинністю та економічними злочинами.
Ці структури, «розбавлені» активними комсомольцями, з першого дня були заточені не на захист закону, а на активне «скубання» ще тільки народженого бізнесу. Вони не просто шукали економічної свободи — вони марили ідеєю заразити капіталістичну систему вірусами корупції, щоб вирішувати геополітичні завдання економічними інструментами.
Державна інвестиція в... оброк
Парадокс полягав у тому, що держава щедро профінансувала створення команд для «випасу» підприємців. Бізнесу ж сказали: «гроші знайдеш сам». Фактично, величезні ресурси було інвестовано в систему регулювання та тиску під вивіскою «боротьби з криміналом».
Вже у 1992 році, на світанку незалежності, з'явилися розгалужені податкові органи. Там знайшли притулок тисячі партійців та кадебістів, які раніше полювали на інакодумців. З моменту народження цих «митарів» супроводжувала міліція, яка мала захищати їх... від самих підприємців. Силова сутність фіскалів від самого початку створювала атмосферу недовіри.
Кооперативний рух СРСР був не вільним ринком, а ланкою харчового ланцюга вітчизняної бюрократії.
Банки під наглядом та «лісосмуги» для Кулібіних
Старим міліціонерам довірити бізнес не могли — вони вже були занадто тісно пов’язані з тіньовим світом. Тому комуністи відрядили тисячі кагебістів із сільських районів у міста «пасти» кооператорів. Обов’язкові посади для офіцерів КДБ закріпили навіть у банках.
Про це ніхто не говорив, але забезпечення у новостворених органів було. їм навіть виділили кураторів від прокуратури, ну й закріпили партійців з відділів адміністративних органів.
Вся ця ватага мала контролювати гроші, які планували отримати з радянського народу влада під “соусом” послаблення заборони приватної ініціативи.
З'явилися сотні високооплачуваних робочих місць, в бізнесі. А також різні “годівниці” в інспекціях з карантину рослин, збуту електрики й безпеки. Цей сектор особливо був органічний, бо захищати банкірів було не “стрьомно”. Від самих себе, чи суміжників, з якими можна домовитись…
Головна функція силовиків була простою: не допустити зникнення кадрів з грошима та технологіями. Якщо якийсь «Кулібін» надумав би виїхати за кордон — його слід було зупинити. Більшість легенд про «вивезення підприємців у лісосмуги» поширювали самі ж силовики, щоб керувати громадською думкою та пропонувати свій «дах» як єдиний порятунок.
Від генералів до «зятьків»
Ця система мала конкретні обличчя:
Филип Бобков (генерал КДБ) — став шефом безпеки в «МОСТ-банку» Гусинського. Не звідти "ростуть ноги" численних телевізійних серіалів про "ментів" та "бригади" авторські права на яки знаходяться у "втіклого олігарха" з режисерським дипломом.
Євген Марчук (ексголова КДБ України) — прем'єр-міністр, який курував демілітаризацію за американський кошт ракетних шахт поблизу Первомайська, де була зосереджена армія РВСП, ракети якої були націлені на Вашингтон та Нью-Йорк.
Генерали КДБ з республік Кавказу стали навіть президентами Грузії та Азербайджану.
Як розвивався надалі цей проєкт можна згадати по кримінальній хроніці вже 21-го сторіччя. Оформлення системи “олігархії” різними “зятьками” теж було не на користь конкуренції, а скоріше підвид “кумівства”, яке захлеснуло вже Україну.
На арену виходить непотизм. Він має низку синонімічних термінів: доступ, зв’язки, товариські стосунки, протекціонізм, домовленості, заступництво, впливи, залежності, та інші.
Екологічність нашої корупції забезпечується монополією. В кожному районі штучно підтримували наявність лише одного «свого» фахівця в будь-якій галузі. Один забудовник, геніколог, один перевізник, один постачальник. Чому? Бо двоє чи троє — це вже конкуренція, яку важко контролювати. А один — вимушений домовлятися.
Коріння сучасної корупції — у цьому монопольному дискурсі. Обмеження змагальності через закриття інформації — улюблений спосіб бюрократії. І навіть сьогодні, коли конкурси на посади припинені через воєнний стан, ми бачимо, як старі механізми намагаються вкотре регенерувати себе.
Ми не подолаємо корупцію, поки не зрозуміємо: це не бур’ян, що виріс сам по собі, а ретельно доглянутий сад паразитичних "рослин"(міщан) посаджений ще тими, хто носив погони під цивільними піджаками.
Чому це працює досі?
Екологічність нашої корупції забезпечується монополією. В кожному районі штучно підтримували наявність лише одного «свого» фахівця в будь-якій галузі. Один забудовник, геніколог, один перевізник, один постачальник. Чому? Бо двоє чи троє — це вже конкуренція, яку важко контролювати. А один — вимушений домовлятися.
Коріння сучасної корупції — у цьому монопольному дискурсі. Обмеження змагальності через закриття інформації — улюблений спосіб бюрократії. І навіть сьогодні, коли конкурси на посади припинені через воєнний стан, ми бачимо, як старі механізми намагаються вкотре регенерувати себе.
Ми не подолаємо корупцію, поки не зрозуміємо: це не бур’ян, що виріс сам по собі, а ретельно доглянутий сад паразитичних "рослин"(міщан) посаджений ще тими, хто носив погони під цивільними піджаками.
Немає коментарів: