Так склалося в недореформованій державі Україна, що люди йдуть у прокуратуру, СБУ, ДБР, суди чи на митницю не просто працювати — вони йдуть «на розкормлення», сприймаючи посаду як приватну інвестицію, яка має приносити дивіденди. Посада купується або здобувається зусиллями, а потім «відбивається» за рахунок бізнесу чи громадян.
Це не просто корупція, це середньовічне «кормління» (коли князь давав чиновнику волость, щоб той жив за рахунок поборів з місцевих).
Переконати таких людей словами, лекціями про чесність чи закликами до патріотизму — неможливо. Людина, яка внутрішньо погодилася «заробляти» на посаді, глуха до моралізаторства. Переконувати потрібно не словом, а зміною архітектури системи, де логіка «працюю на себе» стає економічно невигідною та смертельно небезпечною для майбутнього.
Євроінтеграція як прес: Кластер 1 (Fundamentals)
І саме тут на арену виходить цілком реальна євроінтеграція, яка починається з Кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС» (Fundamentals). Це фундамент євроінтеграційних переговорів, який охоплює базові демократичні інститути, верховенство права та економічні критерії. Він відкривається найпершим і закривається останнім: жоден інший переговорний розділ не може бути остаточно закритий, доки країна не виконає вимоги цього блоку.
Що входить до Кластера 1:
Функціонування демократичних інституцій: виборчі процеси, робота парламенту, плюралізм.
Реформа державного управління: ефективна, прозора та професійна система держслужби.
Правосуддя та основоположні права (Розділ 23): незалежність судів, запобігання корупції, дотримання прав людини.
Юстиція, свобода та безпека (Розділ 24): боротьба з організованою злочинністю, тероризмом, управління кордонами, міграційна політика та співпраця правоохоронних органів.
Економічні критерії: макроекономічна стабільність та здатність економіки витримувати конкурентний тиск всередині ЄС.
Для проходження цього кластера країна-кандидат зобов’язана розробити та імплементувати три дорожні карти: з питань верховенства права, реформи державного управління та функціонування демократичних інституцій.
Ось чому знову виринає потреба від систем УРСР перейти (через Майдан та кров) до європейського унормування держави. А реальний сенс реформи має будуватися на трьох жорстких інструментах, які ламають стару ментальність через коліно.
Три важелі переконання: Як зламати психологію «кормління»
1. Зміна ринкової мотивації: «Легальний мільйон проти тюремного строку»
Людина на державній службі має чітко бачити дві альтернативи. Перша — легальна: висока біла зарплата, серйозний соціальний пакет, медичне страхування та гарантована пенсія, які забезпечують гідне життя. Друга — реальний ризик: якщо ти береш хабар, ти втрачаєш усе це миттєво, без права відновлення в системі, і йдеш за ґрати з повною конфіскацією.
Логіка: Система повинна платити стільки, щоб чиновнику було що втрачати. Ментальність «я працюю на себе» часто починається там, де держава платить копійки, ніби натякаючи: «ми тобі дали посвідчення та зброю/митний штамп, а далі крутись, як хочеш».
2. Тотальний цифровий нагляд: Ліквідація «торгової площі»
Митник бере хабар, бо він віч-на-віч стоїть перед підприємцем біля фури й може затримати вантаж. Прокурор чи слідчий ДБР заробляє, бо має право суб'єктивно вирішувати: закрити справу чи «доганяти» бізнес.
Для митниці: максимальне усунення людського фактора. Автоматичне розмитнення через камери, штучний інтелект, який визначає митну вартість ризикових товарів без участі інспектора. Якщо митник не може «посприяти» або «загальмувати» процес вручну, у нього зникає товар, яким він торгує.
Для правоохоронців: наскрізний електронний аудит кожної кримінальної справи (е-Чек, е-Прокуратура). Кожен крок, кожна затримка клопотання чи бездіяльність фіксуються системою і підсвічуються як корупційний ризик для внутрішнього контролю.
3. Культура «нульової толерантності» через інститут репутації
Робота на митниці чи в СБУ має перестати бути ознакою «успішного успіху», яким хваляться перед сусідами, купуючи третій Porsche на маму-пенсіонерку. Це має стати зоною підвищеного репутаційного тиску.
Моніторинг способу життя: невідповідність витрат офіційним доходам (навіть записаним на родичів) має автоматично вести до звільнення з вовчим квитком.
Громадський осуд: поки суспільство заздрить корумпованому митнику чи прокурору («ось кум влаштувався, тепер підніметься»), система не зміниться. Людина має відчувати, що робота «на себе» робить її вигнанцем.
Переконувати нове покоління, що йде в ці системи, треба не «цінностями» — вони навчилися ідеально мімікрувати та здавати тести на доброчесність, зазубривши правильні відповіді. Переконувати треба невблаганністю алгоритмів. Людина повинна потрапляти в «акваріум», де будь-яка спроба простягнути руку за чужим майном завершується інституційним самознищенням кар'єри.
Головні цитаделі саботажу: Прокуратура та СБУ як вершина симулякрів
Коли ми говоримо, що силові органи пручаються реформам, ми маємо на увазі, що вони зберегли головний сталінський інструмент — право безкарно призначати «винних» та «недоторканних».
Контррозвідка (СБУ): Радянський «економічний нагляд» під європейською вивіскою
Головне завдання реформи тут — повністю відсікти спецслужбу від економіки. Чому вони пручаються?
Симулякр безпеки: на папері вони звітують перед європейцями про боротьбу з диверсантами, а на практиці — десятиліттями зберігали інструменти для кошмарення бізнесу.
Ментальний спадок КДБ: сталінська спецслужба була створена не для захисту громадян, а для захисту системи від громадян і контролю за фінансовими потоками. Коли сучасний оперативник контррозвідки лізе в перевірку митних декларацій чи контрактів приватних підприємств, це не нацбезпека — це чистий радянський ОБХСС, який просто мімікрував під сучасну спецслужбу.
Прокуратура: Непорушна сталінська вертикаль
Прокуратура в СРСР була «оком государевим» — абсолютно каральним органом із тотальною монополією. Що ми маємо зараз?
Імітація очищення: вони пройшли кілька хвиль «атестацій» та «переатестацій» (ще один симулякр), але внутрішня корпоративна солідарність залишилася монолітною. Наслідки цієї недоторканності жахливі: на початку повномасштабного вторгнення декілька великих прокурорів у Миколаєві добровільно працювали на ворога, зливаючи секретні дані про диспозиції військ в регіоні, через що загинуло багато наших військових.
Паперовий футбол: прокурорська система побудована на принципі «своїх не здаємо». Коли НАЗК накопичує факти про невідповідність статків прокурора, справа потрапляє у ту саму прокурорсько-судову систему, де вона успішно помирає або кладеться під сукно як компромат для забезпечення лояльності.
Як замикається це радянське коло?
Чому «зомбі» з УРСР не вмирає? Бо всі ці органи утворили ідеальний симбіоз:
Митник чи поліцейський йде на посаду «працювати на себе».
Контррозвідка та прокуратура замість того, щоб їх жорстко задокументувати й посадити, використовують радянський інструментарій, щоб «сісти на долю» або контролювати схему.
НАЗК накопичує про це гігабайти декларацій, створюючи європейську видимість боротьби.
Судова система буксує на етапі відбору доброчесних суддів, тому будь-який корупціонер знає: справу можна розвалити за гроші. Що казати, якщо навіть колишнього голову Верховного Суду України було викрито у величезному хабарі від бізнесмена Жеваго, і він лише через три роки після оголошення підозри визнав отримання неправомірної вигоди.
Прокуратура та контррозвідка — це не просто органи, які «запізнилися з реформою». Це режисери та архітектори цього саботажу. Вони пручаються найбільше, бо розуміють: якщо в Україні дійсно запрацюють чесний суд і автоматизована митниця, їхній сталінський статус «богів і карателів» миттєво помре, а посада перетвориться на звичайну, підзвітну роботу з фіксованою зарплатою.
Сталінська система в Україні не вимирає, тому що її «фасад» навчилися фарбувати в кольори Євросоюзу. Нове покоління корупціонерів виявилося чудовими акторами: вони розмовляють англійською, знають термінологію грантових проєктів, але всередині залишаються тими самими радянськими кар'єристами, які прийшли «на кормління». Доки європейські партнери та українське суспільство прийматимуть форму за зміст, ці симулякри пожиратимуть майбутнє країни.
S&G.
Немає коментарів: