Від редакції. Попередня дискусія щодо демонтажу пам’ятника Володимиру Висоцькому в Одесі біля будівлі кіностудії та громадської ініціативи зі встановлення пам’ятника Лесю Курбасу викликала жваве обговорення серед читачів. Саме тому ми публікуємо цей лист.
«Те, що в Одесі знесли пам’ятник Володимиру Висоцькому в рамках декомунізації, є наслідком повного незнання одеськими чиновниками того факту, наскільки радянська влада ненавиділа Висоцького і наскільки антирадянським був сам Висоцький».
Мій дідусь - Геннадій Пантелеймонович Збандут. Він був директором Одеської кіностудії в її найкращі роки. Саме він домагався того, щоб Володимир Висоцький міг зніматися на Одеській кіностудії, і отримував за це «по шапці» від радянського київського начальства.
Також він дав можливість Кірі Муратовій знімати свої фільми.
Геннадій Пантелеймонович Збандут (20 квітня 1929, Маріуполь - 8 червня 1990, Одеса) - радянський організатор кіновиробництва, директор Одеської кіностудії (1964- 1984), доктор філософських наук (1986).
У 1953 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова.
У 1959 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук «Про своєрідність пізнання суспільних явищ».
20 лютого 1961 року дисертацію було затверджено в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
З 1961 по 1965 рік працював завідувачем кафедри філософії в Одеській консерваторії.
У 1964 році був призначений головним редактором, а згодом директором Одеської кіностудії.
Режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич згадував про нього:
«…директор, Геннадій Пантелеймонович Збандут, був для всіх нас у той час справжнім Божим даром, тому що ця людина тонко відчувала мистецтво, вона намагалася проникнути в наші режисерські непрості душі. Це був єдиний у своєму роді керівник, який ризикував і часто — всім. Даючи можливість зніматися Висоцькому в «Небезпечних гастролях», він ризикував своїм партійним квитком. І в багатьох інших випадках теж. Якби не Збандут, я б ніколи не зняв «Трьох мушкетерів», я б ніколи не зняв Бабеля, «Мистецтво жити в Одесі», тобто без його ризикованої участі дуже багато чого, включно з «Місце зустрічі змінити не можна» Слави Говорухіна, не з’явилося б на світ».
Коли йому говорили, що він дуже ризикує, Геннадій Пантелеймонович лише відмахувався, зауважуючи, що його ставка - лише партійний квиток, а це невелика ціна за хороший фільм.
У 1984 році був усунений з посади директора кіностудії та змушений повернутися до педагогічної діяльності в консерваторії.
Був обраний першим секретарем Одеського відділення Спілки кінематографістів.
Чиновники з Держкіно та художніх рад часто «зрізали» Висоцького на фінальних кінопробах. Режисери з усієї країни (включаючи Москву та Ленінград) мріяли знімати Висоцького й постійно запрошували його, але чиновники згори часто вимагали замінити його на «більш благонадійного» актора. Наприклад, його не затвердили на роль Остапа Бендера у «12 стільцях» Леоніда Гайдая та на роль генерала Чарноти у фільмі «Втеча». Одеська кіностудія виявляла більше сміливості й наполегливості, відстоюючи Висоцького перед московським начальством.
Польський актор Даніель Ольбрихський, який добре знав Висоцького, в одній зі своїх книг згадує цікавий епізод. Одного разу Висоцький віз його та інших польських акторів автомобілем. Дорога пролягала повз дачу Сталіна.
«Тут здох Сталін», - сказав Володя.
«На цій дачі помер Сталін», - переклав я.
«Ти перекладай як слід! - вибухнув Висоцький. - Я сказав: здох!»
Висоцький виконував пісню Юза Алешковського «Товариш Сталін» - про в’язнів сталінських таборів.
Пісня самого Висоцького «Інструкція перед поїздкою за кордон» - це іронічний погляд на радянську пропаганду та страхи перед капіталістичним світом.
Висоцький не вписувався в рамки звичайного радянського артиста. Це було постійне протистояння, тотальний контроль та ідеологічний тиск з боку офіційних органів влади й цензури, за яких КДБ вів за ним стеження.
Основний тиск ішов з боку партійного апарату, Міністерства культури та офіційної преси: пісні Висоцького не випускалися на державній компанії «Мелодія» великими тиражами, його не допускали на телебачення, вирізали його пісні з кінофільмів, а його ім’я часто викреслювали з титрів.
У радянських газетах (наприклад, у «Советской культуре») виходили статті, де його творчість називали «пошлістю» та «брудними блатними пісеньками».
Його довгий час не приймали до Спілки письменників і Спілки кінематографістів, закриваючи шлях до офіційного визнання.
Пізніше органи державної безпеки обрали стратегію «контрольованої свободи» з кількох причин:
Всенародна любов. Арешт або жорстке переслідування Висоцького могли викликати колосальний соціальний вибух. Його пісні слухали всі - від простих робітників до міністрів і найвищих генералів КДБ.
Зовнішньополітичний імідж. Радянському Союзу було вигідно демонструвати Заходу: «Дивіться, у нас є бунтар Висоцький, він одружений із француженкою, співає що хоче й спокійно подорожує світом - отже, у нас є свобода слова».
За Висоцьким постійно стежили, його телефони прослуховували, а в його оточення впроваджували інформаторів. КДБ волів тримати його в полі зору, контролюючи кожен крок, ніж перетворювати його на мученика.
Сам Висоцький чудово розумів своє становище й іронічно співав про це ще на початку свого шляху:
«Я був душею поганого товариства,
І я можу сказати тобі:
Моє прізвище, ім’я, по батькові
Чудово знали в КДБ».
Як говорив Михайло Баришников, який утік із СРСР, у фільмі «Білі ночі» (1985, США):
«Знаєш, що таке бути вільним?
Ви тут співаєте Висоцького лише пошепки, а я хочу кричати, як він.
Мені досить брехні!..»
Майдан стояв за свободу. В Одесі досі є саме радянські пам’ятники, які ніхто не демонтує.
По-перше, це пам’ятник потьомкінцям.
По-друге, на площі 10 Квітня на стелі «Крила Перемоги» нагорі досі знаходиться радянська зірка. Чому одеські чиновники не прибирають ці радянські символи, але прибрали антирадянського Висоцького?
Висоцький - автор чудових пісень про Одесу, він є невід’ємною частиною одеської культури.
Крім того, Висоцький зіграв у фільмі Кіри Муратової «Короткі зустрічі». Одеська влада має намір заборонити й Кіру Муратову теж?
Поки що це не декомунізація, а свавілля на місцях.
Поверніть пам’ятник Висоцькому на його місце перед Одеською кіностудією! Пам’ятник Лесю Курбасу також поміститься перед фасадом - там місця багато.
Я закінчила ГІТІС, і я працювала 12 років у театрі в Москві до війни, і в кіно там знімалася. До Одеси я повернулася на початку 2015 року, після того, як убили Нємцова. Я одразу була і проти анексії Криму, і проти х*йла.
Моя кар’єра дуже постраждала через це.
Марія Збандут,
акторка, співачка, авторка-виконавиця»,
(онука багаторічного директора Одеської кіностудії Геннадія Пантелеймоновича Збандута).
1.09.26
PS
Журналістика - це можливість почути різні точки зору. І так само - можливість бути почутим.
Немає коментарів: