Наші люди у кіно по обох берегах Атлантики

Вчора подивився стрічку "Промені та тіні" режисера Ксав'є Джаннолі, яка розповідає про журналіста і колаборанта Жана Люшера.
Наштовхнула на перегляд дружина одного фронтмена "хороших руських", що мешкають у Франції й "чують піз...дец", що насувається.
Але я хочу відреагувати не на московських пропагандистів. 

Фільм розповідає про французького медіамагната Жана Люшера — пацифіста, який під час нацистської окупації став колаборантом і обіймав посаду комісара з інформації та пропаганди у "маріонетковому" режимі Віші. У 1944 році заснована ним газета поширювала пропаганду із закликами до знищення французького опору. Після війни Люшера розстріляли за зраду.

А ось донька його Корін знялася у 1938 році у віці 17 років в єдиному фільмі французького кінорежисера Лео Моґа (Могилевського), присвяченому виправним школам (для дівчат) "В'язниця без ґрат" (1938, Prison sans barreaux). 

У сучасній попкультурі ім’я Леоніда Моґі засяяло новими фарбами завдяки Квентіну Тарантіно. Його фільми – "Париж у сутінках" (1943) та "Аравійську пригода" (1944) – Тарантіно згадує серед стрічок, які надихали його на створення "Безславних виродків". А в "Джанґо вільний" навіть є персонаж, названий на честь Леоніда Могилевського – Леонід Моґі. 

Леонід з Одеси, який у 1930 році не повернувся до СРСР під час поїздки у Францію, з початком 2-ї світової війни поїхав за океан в США й одразу до Голлівуду. Бо завжди є можливість не співпрацювати з ворогом.

До Європи Лео повернеться з агітаційними фільмами союзників та почне працювати в Італії, де серйозно докладеться до створення феномену післявоєнного неореалізму.

Поки його дружаня по ВУФКУ - Сашко Довженко зніме на москві кіноповість «Україна в огні».

Шляхи дітей України завжди були по усіх світах, а тепер й поготів. А французьку стрічку, в якій росіян дуже реалістично зображено раджу подивитись

В.Головченко.

Після  кожної.