неділя, 9 січня 2022 р.

Бандера – символ державної свідомості



Як завжди з першого дня року в людей, яких змалку отруїли байкою про страшного Бандери, ковбасить. У провідника день народження. Цей матеріал був написан навесні 2014-го після Майдана. Журналісти з півдня та сходу України поїхали ближче знайомитись з франківщиною. С тих пір при першій нагоді намагаюсь поїхати до того гарного міста. А стереотипи досі живі.

Бандера – символ державної свідомості


Багато років його ім'ям лякали обивателя. Бандера. Бандерівці – його послідовники, головорізи, хунвебіни, бандити. Як і в 40-50-х роках минулого століття на Західній Україні, так і зовсім недавно - взимку в Миколаєві, після Майдану, цим прізвищем намагалися розпалити вогнище ворожнечі всередині одного народу - українців?
Як? Чому? Навіщо?
Щоб відповісти на ці запитання, а часом і раптові, нові – ми взяли участь у журналістському турі «Схід-Захід: редакції за обміном» у серці Карпат до Івано-Франківська, на малу батьківщину Степана Андрійовича Бандери.

Завждi раді вам


Чверть століття тому, коли на Прикарпатті повернулися останні політв'язні радянського режиму, тут дуже стрімко пройшла антикомуністична мирна революція. Люди перестали в Івано-Франківську голосувати за комуністів та їхніх послідовників. Від цього населення не стало щасливішим, та й інші політики, що вийшли з радянської шинельки, не раз обманювали виборців Галичини. Але з іншого боку, тут ніколи не підтримають більше ідей усуспільнення приватної власності чи знищення храмів. Комуністична епоха хоч і "протрималася" в цьому краю менше за інші частини України, але горя і болі сьорбнули вдосталь. Частину народу просто переселили до інших малонаселених районів, наприклад Миколаївської та Херсонської областей. Усіх родичів лісових месників товарняками звезли до Сибіру. Як випливає із закритої постанови Президії ЦК КПРС "Питання західних областей Української РСР" від 26 травня 1953 року, влада за 1944-53 роки убила 153 тисячі осіб, відправила в ГУЛАГ 134 тисячі, депортувала 203 тисячі. Постраждала кожна третя-четверта сім'я. Згідно з "Довідкою про кількість загиблих радянських громадян від рук бандитів ОУН за період 1944-1953 рр." від 17 квітня 1973 року, підписаної головою КДБ України Віталієм Федорчуком, кількість убитих бандерівцями становила 30676 осіб, у тому числі 8250 військових та силовиків.

Російська пропаганда побоюється, що українці піднімуть на щит ім'я Бандери, а він сам був із замашками диктатора, радикалом. Хто б говорив?!

Коли Сталіна чи Леніна, винних у мільйонах безневинних убієнних, в Україні в громадянську війну та від голоду – понад 10 млн, російська історична наука, а потім суспільство назвуть злочинцями, можна буде виставляти гамбурзький рахунок Бандері. А поки що – він наш герой, антикомуністичний, антирадянський!

 

Але люди в Україні скрізь добросерді. До гостей, а тим більше званих чи проханих на Прикарпатті завжди ставляться відповідально, з відкритим серцем і толерантно. Переконалися на своєму прикладі.

Журналістика, як і скрізь в Україні, не надто хлібне заняття, але на Галиччині особливо відповідальне. Тут колеги пишуть насамперед про принципи та сенси, не оминають спірних тем. Зустрічі за круглим столом та в редакціях газет, теле- та радіоканалів виявили одну особливість, державні позиції для Франківців практично життєва платформа, для представників Донбасу більше значення має терпимість до імперських ідей, жителів півдня – властивий анархічний дух.

Усіх консолідував міський голова Івано-Франківська, В. Анушкявічус, який зустрічався з журналістами під час своєї відпустки: ми всі різні, говоримо різними мовами, але найбільше хочемо миру у своєму домі!

Чи завжди було так? Що відбувалося на цій землі після насильницького поглинання СРСР?


Нація народжується у муках


Про це у холодній, закритій на реконструкцію будівлі, талановита трупа Івано-Франківського академічного муздрамтеатру, зіграла драму-реквієм «Нація» за однойменною книгою М.Матіос. Режисура Ростислава Держипільського спиралася насамперед на усвідомлення того, що страшні історії мали місце у цих метах, горах та з людьми, які не народили наших сучасників. Спектакль дуже сильний за емоційним зарядом і формою подачі матеріалу, однозначно заслуговує на великий гастрольний тур по Україні. Щоб люди в Харцизі чи Каховці обтрусилися від летаргічного сну, спричиненого пропагандою та маніпулятивними ТБ-серіалами, нібито про карпатських месників. Задумалися і усвідомили, чому у жителів Калуша чи Тростянця не однакова громадянська самосвідомість?! Хто чи що руйнує досі процес націотворчості, запускаючи плітки, «розведення» та качки, проповідуючи не мир і людинолюбство, а «розбрат» та сутяжництво?

Те, чому генерація нації та досягнення її не тішать правителів Кремля, особливо добре стало зрозумілим у Калуському районі, куди журналісти приїхали спеціально. Село Старий Угринів – батьківщина того самого Степана Бандери, людину – символу, легенди.

Місця навколо – диво. Передгір'я Карпат, вмиті щойно минулим дощем смарагдуються куди вистачає око. Народ скориставшись Великодніми святами, зібравшись сім'ями – садить картоплю (переважно). Тюльпанами розцвіли всі двори в селі. У небідному селі, де зведено 2 церкви про 5 бань. Але головним «магнітом», безумовно, є музей С.Бандери.

Відразу слід зазначити, що у дворі громадського будинку, який громада села звела ще минулого століття для проживання місцевого священика, тепер розмістили державний історико-меморіальний музей – філію музею визвольних змагань краю Прикарпаття.

Отець Андрій Бандера приїхав служити до цього села Богу. Тут народилися у нього 7 дітей, усі з яких служили своєму українському народові. Найвідомішим став Степан. У дитинстві хворів, фізичними параметрами не виділявся, але дух у хлопці був. А заняття спортом, загартували тіло.

Якщо уважно вчитатися в біографію Степана Бандери, принаймні ту, яка є доступною, можна легко переконатися, що з 50 років життя, він менше 20 років провів у «батьківській хаті». Неможливість реалізації в рідному краю, при активному бажанні бути корисним, привела юнака до боротьби з колонізаторами рідного карпатського краю. Спочатку це були поляки, потім – германці та поради. Якщо згадати, що ріс Степан у сім'ї, де отець священик, а мати – дочка священика української греко-католицької церкви, то можна припустити, що для цієї людини поняття честі та служіння суспільству не порожній звук. Патріотизм то, можливо сприйнятий по-справжньому лише особистістю з моральними принципами.

Власне біографію Степана Андрійовича Бандери «писали» у спеціальних службах щонайменше 4-х країн. Відповідно кожен лад використовував українського революціонера у своїх оперативних та стратегічних цілях. Отже, об'єктивності досягти практично неможливо. 1934-го, за нібито організацію замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Перацького, студента Бандеру засудили на довічний термін. Окупація Польщі країнами підписантами пакту Молотова-Ріббентропа, звільнила Бандеру, одного з лідерів організації українських націоналістів, що залишилися в живих. Прогерманськи налаштованого колишнього лідера ОУН - полковника Коновальця спецагент НКВС Судоплатов ліквідував 1938-го. Наступний передвоєнний рік тридцятирічного Степана відомий лише за «відпливом інформації» з абверу. Можна припустити, що німецька військова розвідка поширювала інформацію лише у необхідної собі тональності. Був чи не був українець колаборантом ідейним чи вимушеним про те, що жодної інформації досі немає. Але про наступний етап життя Бандери, коли він, після невдалого проголошення Акту про незалежність України у Львові, на німецьких багнетах, обиватель знає у викладі відомого легендотворця КДБ Юліана Семенова (роман «Третя карта»). Виглядає так – лідер ОУН(б) сидить у німецькому концтаборі Заксенхаузен. 3 з половиною роки, а радянський письменник робить висновок, що це операція німецьких спецслужб, щоб створити авторитет Бандері в очах українців. Пікантність ситуації в тому, що в цьому ж таборі гине його опонент з організації націоналістів Кандиба-Ольжич і закатовані два рідні брати. У цей час, коли у жовтні 1942 року створено підпільну Українську повстанську армію (УПА), у своїх пропагандистських листівках, німці називають Бандеру «агентом Сталіна».

Дивізія «Галичина», сформована у квітні 1943 року німецькою окупаційною владою з місцевих жителів жодного відношення до ОУН чи УПА не мала. Спроби «пристебнути» Бандеру та його прибічників до вироку Нюрнберзького трибуналу, щодо СС розрахована на дуже безглуздих людей. Інакше як союзники допустили б проживання у повоєнній Німеччині військового злочинця?!

А ось власне смерть Степана Бандери в Мюнхені в 1959 році від рук співробітника спецвідділу КДБ, який займався політичними вбивствами, послужила серйозним послабленням радянського спецоргану у ФРН, але це сталося лише після явки з повинною агента Сташинського. А всі повоєнні роки Степан Андрійович перебував під ковпаком у контррозвідки ФРН. Ось і виходить, що незважаючи на те, що сам лідер ОУН рухав та розвивав справу національно-визвольного руху в Україні, робив він це практично весь час за кордоном та під впливом чи контролем спеціальних органів іноземних держав. Засуджувати або критикувати його за це – Боже борони. Він, швидше за все, робив усе, що реально могло змінити долю України, створити державу. А ось це якраз і не можуть Бандері вибачити через 60 років і після смерті.

У музеї, а особливо в простій, але дуже затишній і теплій хаті розумієш, що цей попович був скоріше вченим суспільствознавцем, ніж терористом-революціонером. Усі стереотипи та міфи, які «приклеїли» талановиті пропагандисти Москви, Варшави, Берліна, Лондона, Вашингтона цій людині, не мають нічого спільного із правдою. Українцям дуже важливо розсекретити самим факти, які мали місце під час національних змагань із країнами, що виють, у 2-й світовій війні та у повоєнний період. У тому числі які переговори мали місце у націоналістів з Берією.

Чому бути українським націоналістом модно?


Сучасна українська молодь не сильно «зморочується» з приводу політичного «маркування». Але повстала вона через тотальну брехню та корупцію, в якій країна опинилася до кінця 2013-го року. Багато Івано-франківців природно брали участь у наймасовіших подіях минулої зими на Майдані у Києві. Насамперед це були студенти, підприємці, активні громадяни, які щодня «черпали» з медіаджерел інформацію. На честь журналістських колективів краю, вони об'єктивно висвітлювали події у Києві, і тим самим дозволили своїм землякам з першого дня зайняти державну позицію. Народ в Україні – джерело влади (Конституція України), отже, лише народ може висловити недовіру владі, яку обрав (президенту, наприклад). А те, що влада притримала з 2010 року «перелицювали» під себе улюблені закони та суди, свідчило про недемократичність режиму.

«Паличка-виручалочка» донецького режиму – дружба з Росією не спрацьовувала у тих регіонах, де українці не попрощалися з гідністю та відповідальністю за державний вибір. Не годиться українцям рівнятися на будь-кого. Самі можемо налагодити своє життя і самі вилікуємо суспільство від вірусу корупції. Про це вже сьогодні багато говорять і на Прикарпатті та інших частинах єдиної країни.

Особливо загострилося почуття патріотизму, коли в деяких містах слідом за Кримом з'явилися прапори сусідньої держави. Це одразу виявило позицію ЗМІ та молоді. Тим, кому жити у 21-му столітті не мріють втратити Україну в обмін на фантомну стабільність та опіку. Їх уже не залякаєш Бандерою та його послідовниками, вони знають правду – це українці, які не могли часом вибирати кошти боротьби та союзників, але вони наближали Незалежність та державність України. А хто не вірить досі – їдьте до Івано-Франківського краю, поспілкуйтеся з людьми, випийте каву у милих кафе, поштовхайтеся на базарі, зайдіть у книгарню, купіть газети. І ви зрозумієте, українцем у всіх краях країни об'єднує бажання жити та працювати у вільній національній державі, де поважаються права людей та є перспективи. Слава Україні!

В.Головченко.



Немає коментарів: