Фабрика безцільних паперів: як українська бюрократія змагається у плануванні замість дій

Українська адміністративна машина володіє унікальним «талантом»: будь-яку гостру проблему вона здатна розчинити у розкішно зверстаній концепції, затвердити рішенням сесії чи колегії й благополучно поховати під товстим шаром пилу.

За останні роки державні та муніципальні органи виробили тисячі сторінок стратегій, цільових програм, «дорожніх карт» та планів дій. Деякі навіть за допомогою громадських рад та за міжнародними техніками. Проте якщо зняти з цих документів глянцеві обгортки та гучні презентаційні слайди, з’ясується простий і прикрий факт: більшість із них ніхто й не збирався виконувати. Вони створювалися не задля досягнення змін, а заради самого процесу створення.

Однаковий темп освіти для всіх більше не працює

Довгий час школа була побудована за принципом конвеєра: один учитель, один підручник, одна програма, один темп для всіх. Передбачалося, що тридцять дітей в одному класі мають одночасно засвоїти однаковий матеріал, виконати ті самі завдання й показати однаковий результат. Часи такого освітнього уніфікованого навчання минули.  

Сьогодні дедалі очевидніше: така модель більше не відповідає реальності.

Читаємо круглий рік, а не один тиждень

З 20 до 26 липня Український інститут книги вже одинадцяте проводить Всеукраїнську інформаційно-просвітницьку акцію «Національний тиждень читання». У 2026 році її головною темою стане сучасна українська література, а кампанія проходитиме під гаслом «З нами житиме сучукрліт». Про це повідомили на сайті Українського інституту книги.



Чому цьогоріч говорять про сучукрліт?

По містах України самоорганізувалися на протест щодо звільнення МО

 

Блискавична операція з ротації КМУ де не бачать 2-х міністрів, що уособлювали реформи (Качка, Федора) схоже "перечипилась" за відчуття несправедливості в народі. На 9-ту по обласним центром молодь та частина ветеранів збираються пити каву як завжди з гофрокартонками. В Одесі на Дерибасівської біля Міськсаду у Києві біля театру Франка. У Миколаєві на 7-у ранку - ще невідомо. На 9-ту під міськрадою (чомусь) зібралось до 50 молодих жінок. У Херсоні збиратись під небом - вкрай небезпечно.

Невдобна правда через сто років

 

"Мина Мазайло" - трагікомедія репресованого Миколи Куліша — є тепер в репертуарі Одеського ТЮГа. Симптоматично, що поставив її народжений в незалежній Україні молодий режисер Євген Резніченко. Досліджує вистава перебіг більшовицької кампанії з українізації, що слугувала такою собі "обманкою" довірливих перед Голодомором. Вистава у суботу була вкрай професійно зіграна, зрозуміла, але, на жаль, у напівпорожньому залі. І проблема не в тому, що сварка навколо мови в родині Мини Мазайла — харківського службовця середніх літ, що відбувалася 1928 року, неактуальна для Одеси 2026. Якраз навпаки! 

Війна дронів та битва за пальне на Миколаївщині

У червні українські Сили оборони продовжили системне та методичне знищення нафтопереробних потужностей ворога на відстані 1-2 тис.км від українських кордонів. За оцінками експертів, лише за один місяць було виведено з ладу або суттєво пошкоджено близько 43% ключових потужностей НПЗ РФ. Це стратегічний удар, спрямований на паливний голод російської армії та підрив економіки окупантів.


У відповідь, відчуваючи неможливість захистити власні стратегічні об'єкти, російське південне угрупування вдалося до тактики дрібного терору, перетворюючи цивільні АЗС на прифронтових територіях на цілі.

Археологія миколаївського опору: хто тримав український фронт у Миколаєві до 1918 року

Миколаїв початку ХХ століття у масовій свідомості (особливо з подачі радянських та імперських істориків) тривалий час змальовували як суто мілітарне, русифіковане місто верфей, де єдиним звуком був гуркіт металу, а єдиною логікою — державне замовлення з Петербурга. Але якщо застосувати метод «археології почуттів» і зняти цей ідеологічний фасад, під ним виявиться затяте, інтелігентне й абсолютно живе українське ядро.

Центром цього тяжіння була миколаївська «Просвіта», заснована у лютому 1907 року. Це був не просто культурний гурток, а простір першої системної деколонізації Півдня. Просвітяни збиралися на вулиці Спаській, і саме там гартувалися смисли, які досі визначають характер нашого міста.

Соціологічне дослідження щодо деколонізації Одеси демонструє невтішні результати

Що відбувається по результатах втілення одеської культурної політики?

Чи змінює вона наративи, що кружляють містом край Чорного моря?

У рамках проєкту ODREAM (Одеса долає російський імперський міф), що реалізується за підтримки European Endowment for Democracy, відбулася презентація результатів соціологічного дослідження.

У Миколаєві проведуть фестиваль сучасної фотографії

Фото: Альона Буря

У Миколаєві 3–5 липня 2026 року вперше відбудеться MYPH Photo Festival — триденний фестиваль сучасної фотографії.

Подію організовує незалежна школа концептуальної та артфотографії MYPH (Mykolayiv Young Photography). Вона об’єднає сучасну українську фотографію, освітні заходи й виставкові проєкти.

Проєкт отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Виставка робіт батька та сина - патріотів

3 липня о 14:00 Миколаївський обласний краєзнавчий музей запрошує на відкриття виставки «Два Маркитана», присвяченої творчості двох митців – Віталія Митрофановича Маркитана та його сина Олексія Віталійовича Маркитана.


Це виставка-діалог двох поколінь, двох творчих світів, об'єднаних спільним корінням, любов’ю до України та високою мистецькою культурою.

Чому журналістські розслідування не стають запобіжником, а лише піднімають корупційні тарифи

Кожна нова гучна публікація про схеми, закупівлі чи статки чиновників викликає в суспільстві звичний алгоритм реакцій: спочатку спалах гніву у соціальних мережах, потім — очікування негайних посадок, і зрештою... тиша. Ми звикли сприймати розслідувальну журналістику як автоматичний санітарний інструмент, здатний очистити простір від корупції. Але в реаліях деформованої системи цей інструмент дедалі частіше «холостить», ба більше — стає мимовільним драйвером специфічної тіньової економіки.


Чому розслідування — це лише діагноз, а не ліки, і як світло медійного ліхтаря капіталізується корумпованими силовиками? Розбираємося в архітектурі процесу.

Сурогатний ліфт: Чому українська корупція живиться провінційними амбіціями

Усі тридцять з лишком років незалежності ми звикли дивитися на корупцію через оптику кримінального кодексу або моралізаторства. Нам малюють портрет корупціонера як абсолютного зла — такого собі ситого, цинічного чиновника з золотим унітазом, який просто народився без совісті.
Але якщо вийти з кабінетів і роками спостерігати за реальними кримінальними провадженнями, судовими засіданнями та історіями успіху в українських реаліях, картина виявляється куди драматичнішою.
Правда у тому, що головне паливо української корупції — це не вроджена жадоба. Це дикий, голодний і абсолютно зрозумілий людський амбіціонізм, який натрапив на залізобетонну стіну суспільних інститутів. Головне джерело корупції в Україні — це непрацюючі соціальні ліфти та колосальне, випалююче бажання хлопців і дівчат із периферії вирватися з бідності й опинитися в еліті суспільства.

Знищення української культурної інфраструктури

За час повномасштабної війни понад 2,5 тисячі об'єктів культурної інфраструктури пошкоджено росіянами. 

Ворог цілеспрямовано б'є по українській ідентичності. Загалом зруйновано або пошкоджено 1 783 пам'ятки культурної спадщини (з них 161 — національного значення) та 2 540 об'єктів культурної інфраструктури.

Політехнічний оксюморон: гуманітарії рятують інженерні виші

Яким є теперішній освітній канон української школи в добу технологічного хаосу та виснаження?

Сучасні освітні дискусії в Україні дедалі частіше нагадують спробу відновити фасад будинку, фундамент якого давно змінився. Ми ведемо палкі суперечки навколо того, чи зобов'язаний кожен випускник здавати математику, ідеалізуємо жорсткі радянські лекала інженерної підготовки, проте вперто ігноруємо дві фундаментальні реальності: ринок праці вже давно здійснив гуманітарну революцію, а впроваджувати будь-які канони майбутнього доведеться кадровому корпусу, який фізично перебуває у глибокому виснаженні.

Сама українська вища освіта — на рівні інстинкту виживання — вже давно дала відповідь прихильникам радянського інженерного культу. Останні два десятиліття ми спостерігаємо картину, яка б у радянського професора викликала когнітивний дисонанс: у стінах колишніх суворих технічних університетів від Одеси до Чернігова майбутні журналісти вчать теорію медіа, а маркетологи шліфують SMM-стратегії.

Синдикат смерті та футуризму: як Вольф Гамбург у Миколаєві починав конструювати радянські міфи

У Миколаєві Валерій Горожанин (Вольф Гамбург) служив у 1920–1921 роках і відіграв одну з ключових ролей у становленні радянських репресивних органів у регіоні. Саме тут він проявив себе як жорстокий та винахідливий чекіст.

Цього товариша літераторів згадує в новому романі Оксана Забужко. Маяковський сто років тому присвятив свою оду "Солдат Дзержинського".

Концепція «демона» Розстріляного відродження: Забужко послідовно руйнує радянський міф про те, що українські митці 1920-х років (Хвильовий, Курбас, Підмогильний) «просто помилилися» або «самі прийшли до кризи». Вона показує, що за кожним із них стояв конкретний, інтелектуальний і безжальний куратор-чекіст.  

Аншлаг під сиренами, або чому воєнна оперета — це не «канкан на руїнах», а терапія сенсів

Поки теоретики від культури у затишних європейських резиденціях розлого розмірковують про «неможливість поезії після катастроф», українські театри тріщать по швах. Подивіться на афіші тилових та прифронтових міст. Аншлаги на гастрольних антрепризах, викуплені за тижні квитки на вистави стаціонарних колективів. 

Блогери та арткритики влаштовують справжні гладіаторські бої в соцмережах навколо кожної нової вистави Максима Голенка чи Івана Уривського. Театр сьогодні остаточно затьмарив телевізійні серіали, бо тут — жива емоція, тут кров, піт, нерв і безпосередній діалог із глядачем.

Але в чому парадокс? Ми навчилися заповнювати зали, проте досі боїмося дати суспільству масштабне, легке за формою, але глибоке за сенсами музичне осмислення нашої теперішньої реальності. Коли заходить мова про виставу про війну «тут і зараз», режисери зазвичай обирають важку психологічну драму або документальний театр. Спроба ж заговорити про створення воєнної оперети досі викликає у снобів передбачуване шипіння: «Оперета під час війни? Канкан на руїнах? Не на часі!».

Чому Вашингтон 100 років помиляється стосовно України

Проте сліпота притаманна не лише європейським кінофестивалям. Сьогодні ми спостерігаємо, як адміністрація 47-го президента США намагається вибудувати помилкову стратегію перемовин із Кремлем, наступаючи на ті самі граблі, що й її попередники. Прагнення американських стратегів застосувати суто бізнес-підхід — «домовитися посередині», запропонувати «заморозку по лінії фронту» в обмін на економічні чи територіальні поступки — свідчить про повне нерозуміння екзистенційної природи цієї війни.

Корінь цієї помилки криється у самій природі американської советології, яка формувалася щонайменше останнє століття:

Освіта без валідолу: як перестати панікувати та дати дитині якісні знання

Постійний інформаційний шум навколо недоліків шкільної програми, друкарських помилок у підручниках та чергових організаційних експериментів в освіті часто викликає у батьків почуття безпорадності. Скільки себе пам'ятаю, освітянською галуззю не всі були задоволені. Соцмережі гудуть від обурення, батьківські чати нагадують поле бою, а в результаті — лише виснажені нерви дорослих і залякані діти. 

Як вийти з цього замкненого кола «реактивного обурення» та почати проактивно будувати майбутнє своєї дитини? Спробуймо розібратися спокійно та без зайвих емоцій.

Зночі і до ранку добрі українські дрони гуляють по москві та області

Завітали до московського НПЗ, наливну станцію "Солнєчногорская" у Дурикіно, а також на заводі мікроелектроніки "Ангстрем" у Зеленограді.


Місцеві репортери повідомляють про влучання руснявої ППО по будинках.

Як українці флагмана ЧФ вполювали дізнається весь світ

Символічно, що сьогодні 13 травня у День Чорноморського флоту Росії у Києві у GDIP Media Center відбулася презентація англомовного видання АДЕФ-Книга про знищення флагмана ЧФ РФ - «Полювання за крейсером «Москва» авторства Чудновець Олександр та Andrey Bulavin із передмовами екс-Головкома Валерія Залужного та контр-адмірала ВМС США у відставці Марка Монтгомері. Написав відомий український журналіст Артем Шевченко, діючий військовослужбовець.