понеділок, 26 лютого 2024 р.

Молочайник - Таврійський Голем ожив в Одеському театрі юного глядача



На другу річницю повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну в Одеському театрі юного глядача відбулась вельми незвичайна прем'єра. Трагікомедія “Молочайник” молодої української драматургині Оксани Гриценко. Торік П'єса перемогла в конкурсі “Липневий мед”. А вже з початком 2024 року колектив театру для молоді зі славним іменем Юрія Олеші, під керівництвом також молодого режисера з Херсону Євгенія Резніченко почав роботу над виставою. І ось прем'єра.

Війна принесла багато страждань в наше життя, але й позитивних змін. Зокрема український театр демонструє справжнє осучаснення. Ще б пак!

Події, які відбулись тільки но в житті вже в драматичних текстах осмислюються, а згодом виносяться на сцену. Останній раз таку швидкість вітчизняний театр, мабуть, демонстрував у часи творчого об'єднання “Березіль” та тандему Курбаса з Миколою Кулішем - сто років тому. Потім театр став “у чергу” на формування громадської думки десь за медіа… І ще в часи революції гідності та початку анексії російська драма була чи не основою формування контенту репертуарних театрів більшої частини України.

Але ж тут знову на Півдні відбувається нове театральне явище в театрі.



Новий творчий тандем

Оксана Гриценко, драматургиня. Фото з Фейсбука



На цей раз, вихідці з Херсонщини утворили в Одесі нову творчу співпрацю. Оксана Гриценко – драматургиня, сценаристка та журналістка народилась на півдні області. Співзасновниця Театру Драматургів. Закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» за спеціальностями політологія та журналістика. Працювала в журналістиці, переважно англомовній. П’єси почала писати з 2019 року. Її друга п’єса «Дон Жуан із Жашкова» стала основою для сценарію повнометражного фільму у 2021 році. Від початку повномасштабної війни знову працює журналісткою, часто їздить в зону бойових дій. Пише короткі тексти, які мали десятки читань в Європі та США в рамках проекту Worldwide Play Readings. П’єсу «Обісцяний БТР» було прочитано на Українському радіо. Її 4-ту велику драму взявся поставити на сцені одеського театру юного глядача земляк з Херсону.


Євгеній Резніченко - народився у місті Херсоні. Закінчив театральне відділення Херсонського Таврійського ліцею мистецтв. У 20 років, під час навчання на 4 курсі у Київському національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого повернувся до Херсона, де поставив свої 2 перші вистави у державному театрі у віці 20 років. Після постановки вистави «Я.ЛЮБЛЮ.ТЕБЯ» у Театрі на Чайній, наважився переїхати до Одеси, щоб стати частиною цього колективу.
За кілька років професійної діяльності реалізував 16 постановок у Херсоні, Одесі, Миколаєві, Києві

пресконференція напередодні прем'єри, Є.Резніченко другий справа




Про що вистава “Молочайник”?


Спойлера не буде. Хочу тільки підготувати до співпереживання глядача. Сильні й мужні жінки зі степної Кавунівки, якої насправді за Дніпром немає, опинились в окупації. Це могло відбутись майже у кожному з населених пунктів Лівобережної Херсонщини. Представниці різних поколінь однієї родини, українки, кожна на власний манір опрацьовують свій емоційний стан. Хтось за Буддою, хтось за вченням з “дулею” у кишені, а хтось - розмовляючи з рослинами та томатами, зокрема.

Ну й за класикою жанру містики з'являється в тих сільських жінок, до речі всіх з вищою освітою, таємний помічник-месник. Жарти у репліках доповнюються карикатурними зображеннями у титрах.

Сучасні технології, які допомагали українцям виносити тяготи окупації, й були під прицілом агресора весь час як вежі українських операторів мобільного зв'язку долучились до творення спротиву. Це як раз в чергове нагадує, що війна тепер - технологічна, але людський дух створює стрижень. В кого він міцніше, та органічніше, той може багато всього винести, й перемогти кінець-кінцем.

Але драма виконана на сцені ТЮГу імені Олеші не виглядає фантастикою. Її “заземляє” український шлягер, який референтом звучить й дуже жива мова (суржик+матюки) якою тепер спілкуються в більшості населених пунктів півдня України.

Найбільшу емпатію в мене особисто викликала наймолодша (25) з родини дійових персонажів - Олеся Писаренко, яку дуже впевнено виконала актриса Тетяна Полякова. Вона найменш конформістські налаштована, хоча рахує себе буддисткою, веде анонімно телеграм-канал й має патріотичне татуювання “українка” через яке боїться їхати скрізь блок-пости “орків”.

Старша жінка - баба Надя (80), пенсіонерка, шкільна вчителька яка через традиційний серед літніх українок перелом стегна, теж не може їхати в евакуацію - діє до самої смерті.

Кожна людина бере відповідальність на себе

Цей меседж вистави дуже чітко зчитується протягом 2-х актів. І хоча під час нашого відвідування вистави двічі в кожному акті оголошували повітряну тривогу, це не завадило сприйняти “Молочайник”.


Скепсис та перестороги, які висловлювали колеги на прес-конференції напередодні стосовно матеріалу вистави, на мій погляд, повністю не справдились. Ба більше, глядачі дорогою до укриття скрізь “залаштунки” ще й познайомились з деяким реквізитом, збагатившись враженнями.

Ті самі помідори з реквізиту, яки на сцені буде мити й пестити Свєта


Невідомість, що зазвичай паралізує жертву агресії у випадку з українцями не спрацювала у повному обсягу. Земляки, які сторіччями мешкали у степу на фронтирі боротьби з різними ворогами утворили міцний генофонд - воїнів. Наші постійні рефлексії на різні вектору спротиву та геноцидні зазіхання спрацювали на зміцнення нації.

Це тільки ворог, та його посіпаки з місцевої влади, різних призовів, могли припустити що мешканці Півдня здадуться на милість окупантів.

Ну а різні рослини, як той самий молочай, допомагають нам долати ворога. Як це відбулось у степовій Кавунівці дізнаєтесь під час наступних вистав.

В.Головченко, фото автора.


Немає коментарів: