Відчуття «перенасичення словами» цілком обґрунтоване, супроводжує все більше декларацій як інституцій центральної влади, так і по громадах. Комунікаційні стратегії часто перетворюються на набір стандартних термінів — «прозорість», «залученість», «синергія» — за якими губиться реальний сенс. Коли форма починає домінувати над змістом, стратегія стає не інструментом, а бюрократичним артефактом.
Якщо відкинути «шум», можна виділити кілька напрямків, де справді бракує свіжого, але практичного підходу: відхід від «інформування» до «спільнотворення».
Більшість інституцій України досі працює у режимі радіо: вони видають контент і чекають на реакцію. Свіжа ідея полягає в тому, щоб будувати стратегію не навколо повідомлень, а навколо інфраструктури участі. Це коли аудиторія не просто «споживає» новину про проєкт, а має зрозумілий механізм, як вплинути на його хід або стати частиною процесу на ранніх етапах.
Сьогодні інформаційне поле навколо муніципальних проєктів та інституцій нагадує галасливий східний базар, де за купою яскравих слів ховається порожнеча. Замість реальної «економіки драйву» ми все частіше спостерігаємо «економіку плитки», загорнуту в обгортку з іноземних термінів.
Термінологічна стіна: коли «кейси» заважають справі
«Шибка поросль» біля владних кабінетів привнесла специфічну моду — ховати відсутність результатів за важкими словоформами. Коли бракує розуміння глибинних процесів, у хід йдуть «імплементації», «кейси» та «трансформаційні вектори». Це класичний прояв синдрому Даннінга-Крюгера: що менше людина розуміє суть професії, то впевненіше вона використовує складні запозичення.
Така стратегія — це не комунікація, а імітація. Вона створює бар'єр між громадою та інституцією, де офіційні спікери перетворюються на закритий клуб любителів англіцизмів, відірваних від реальних потреб мешканців.
Археологія сенсів vs комунікаційна прагматика
Ми в «Губернському тижні» завжди дотримувалися принципу «Slow Media»: аналізувати не те, що задекларовано, а те, що зроблено. Свіжі ідеї в комунікаціях сьогодні лежать не в площині нових термінів, а в поверненні до прагматики:
Доказова база: замість пресрелізів — живі трекери прогресу (де питна вода у миколаєвському водопроводі?)
Людська мова: тест на зрозумілість для сусіда чи підприємця без словника іншомовних слів.
Репутація через дії: визнання помилок та аналіз «археології рішень» замість створення ідеальних, але мертвих візій.
У гонитві за охопленнями багато хто спрощує сенси до рівня коротких постів. Проте зараз з’являється запит на зворотне — так звані «повільні комунікації». Це стратегії, що базуються на довгих форматах, поясненні причинно-наслідкових зв’язків та історичному контексті. Замість того, щоб «кричати» голосніше за всіх, інституція може стати джерелом спокійної та глибокої експертизи, що в умовах хаосу цінується значно вище. Але для цього треба залучати для створення комунікацій фахівців, а не тіктокерів 4-го розряду, які теж потрібні, але для інших завдань.
Замість того, щоб вигадувати нові гасла, варто звернутися до реальної історії успіхів та помилок. Стратегія, побудована на чесній ретроспективі — що ми планували, де ми схибили і що з цього винесли — викликає значно більше довіри, ніж ідеально вилизаний фасад. Це перехід від «мови пресрелізів» до «мови досвіду». Згадаємо хоча б "міліард" дерев, які так і не висадили на околицях наших міст та сіл.
Замість висновку: робота чи презентація?
Справжня комунікація — це міст, а не стіна. Коли фахівці в рожевих костюмах самозакохано обговорюють чергову «синергію», реальна робота на місцях — у лікарнях, на енергооб'єктах чи в бізнесі — вимагає простої та чесної мови. Час «деокупувати» наші сенси від порожніх імітацій і повернути в комунікації відповідальність за кожне сказане слово.
Створення дискусійних майданчиків (онлайн чи офлайн), де критика проєкту є не проблемою, а частиною робочого процесу. Коли активні громадяни або експерти залучаються як співучасники, вони стають не «опонентами», а «адвокатами» проєкту.
Можливо, дістанемося ще й цього засобу комунікації.
С.Лиманов.
Немає коментарів: