пʼятницю, 26 травня 2023 р.

Зустріч із легендою КВК Валерієм Хаітом



– «Якщо хтось думає, що сьогодні я не буду співати – можете відразу піти геть». З цього жарту розпочинається благодійний вечір з автором комедій та одеських капусників, письменником, імпровізатором, шоуменом, збирачем одеського літературного гумору Валерієм Хаітом. До Всесвітнього клубу одеситів на зустріч із митцем завітало чимало гостей, які цікавляться його творчістю та гумором. На стінах клубу розмістили найкращі малюнки до творів, вірші автора, начерки. Після короткого огляду всі займають місця. Під гучні оплески Валерій Ісакович дякує всім, хто вирішив долучитися до цього заходу:

– «З того моменту, коли в Україні розпочалась війна, я випустив сім книг. Це був проєкт «Сім книг Валерія Хаїта» разом із Київським видавництвом «Веселка» та його редактором Юрієм Ковальським». В одній із книг «Розкажи мені про музику» надруковано багато віршів, які раніше були написані мною, коли я не соромився римувати. Інша книга – про розповіді, вона налічує декілька сотень спогадів про моє дитинство та друзів. Кожна по-своєму цікава, я їх постійно перечитую. Тому, хто ще не ознайомився з ними, раджу прочитати».







У цей нелегкий для кожного час чоловік торкається теми повномасштабного вторгнення:

– «За останні два роки Україна стала полем бою між минулим та майбутнім. Президент України Володимир Зеленський регулярно відвідує країни Європи. Кожен його крок наближає нас до перемоги. Нині він демонструє унікальну енергію в спробі об’єднати всіх в одну дружню родину».

Однак, як вважає Валерій Ісакович, на жаль попри різні труднощі та обставини – все це нереально. Сьогодні неможливо об’єднати те, що не хоче об’єднуватись. Про схожі процеси він писав у своїй першій книзі «Остання утопія». Один із її розділів присвячений вищим силам і процесам, які відбуваються на землі. На його думку, долю людської цивілізації повинні вирішувати не великі країни зі значним досвідом у війні, розвідок, військово-промислових комплексів, інерції, прибутку будь-якою ціною, а маленькі країни, в яких відсутній цей «вантаж». Вони менше хваляться, доброчесні, краще дбають про людей.




Валерій Хаіт ділиться з гостями кращими спогадами про спільну творчість із відомим артистом Романом Кварцевим, якому нещодавно виповнилося 84 роки. В пам’ять про їхню дружбу письменник зачитує комедійну історію «Дзвінок»:

– Ало, Роман Андрійович?

– Так!

– Ми хочемо запросити Вас до нас у Сочі 15 серпня з сольним концертом.

Ой, я не можу в цей день, я буду в Єревані.

– Як шкода, а ми так сподівалися…

– Так, так. Давайте зустрінемося іншого разу.

– Ми зустрінемо Вас із розкритими обіймами.

– Я розумію! Але я не зможу, я в Єревані

– Можливо там не вдасться? Вас у нас так полюбляють, раки по 3-5.

– Дякую! Але я цей день в Єревані!

– Ми підготуємо для Вас сюрприз.

– На жаль я не зможу!

– У нас так зустрічають…

– Дякую! Давайте я Вам зателефоную іншого разу, коли буду вільний.

– Шкода, що ми не почуємо начальника транспортного цеху. Ну що ж поробиш… Для Вас Єреван краще?

– До чого тут Єреван? Краще, гірше... Я вже дав слово!

– Ви хочете сказати, що завжди тримаєте своє слово?

– Так!

– Не треба пудрити мені мізки!

– Вибачте, але як Вас звати?

– Степан.

– Степан, Ви якось грубувато розмовляєте!

– А як с тобою розмовляти? Теж мені зірка, в Єреван він їде!

– Степан, а хто Вам дав мій номер телефону?

– А ти мені не тикай! А то як тикну, тебе ні до якого міста не запросять, окрім Єревану!

– У тебе алергія на Єреван?

– Так, і на тебе теж!

– Ну, Степан… У тебе великі шанси мене не побачити.

– Так, ти приїдеш до нас через мій труп.

– Через свій із задоволенням. Хочу тобі сказати, Степан, що у тебе відсутня культура образи противника.

– Це я ще тебе не ображав! Я приїду за тобою не один, ми заберемо тебе до нас, зачинимо днів на п’ять у вбиральні, і будеш виступати, як милий за ковток води та шматок м’яса, будеш розважати хлопців у бані і Льоха тобі зробить такий масаж!… Єреван тобі буде виплачувати за інвалідність!

– Ти мені вже погрожуєш?

– Я не погрожую, а ти хворий і я ставлю тобі діагноз. І спробуй не приїхати до нас 15 серпня! У нас тебе так зустрінуть, що мало не покажеться!

– Слухай, Степан, ти думаєш, що після цієї розмови я приїду до Вас?

– Це не розмова! Я вже в Москві, дзвоню із автомата. У тебе вже потрібно стріляти із військового автомата, жлоб! Роман Андрійович, а яке сьогодні число?

– Перше квітня.

– Ну що, ти мене не впізнав?

– Я тебе знати не хочу!

– Я Григорій із Сочі, пам’ятаєш? Ти що образився? Ти що гумор втратив? Це ж розіграш! Ми плавали разом на пароплаві, у мене дружина Світлана.

– Ааа, так, так. Вона ще фліртувала з капітаном.

– Хто?

– Світлана. А ти що не знав? Ну коли ми пішли з екскурсії, вона залишилася на місточку з капітаном і весь час сміялась.

– Ти що, жартуєш, розіграш?

– Та ні, потім її бачили з боцманом.

– Роман, закінчуй, а то я ображусь!

– Можеш ображатися, але до кінця круїзу її бачили вже в кубрику. А ти пив безпробудно.

–  Так, я випивав, але не так щоб… От паскуда! Я давно за нею це помічаю, бо останнім часом до нас часто приходить водопровідник. А цим літом вона знову хотіла в круїз на тому ж пароплаві. Оце так Світлана! Хоча ні, не може такого буди, ти жартуєш!

– Звичайно! У тебе найкраща дружина. Так що не заводяться, зі святом! Хоча знаєш, я обов’язково приїду в Сочі, прямо з Єревану.

За цей вечір було почуто багато гумористичних творів, віршів. Залишається 10 хвилин до завершення. Валерій Ісакович співає пісню Владислава Пільникова «Ось так вона любить мене». На цій ноті благодійний вечір завершується, гості беруть келихи червоного та білого вина, обговорюють неперевершений виступ автора, діляться своїми враженнями один з одним.



Олександр Лазеба, студент,

фото В.Богатирьова




Немає коментарів: