А що?
Теруар - є. Культура виноградарства та славетний науковий інститут ім.Таїрове - є. Сонце - досхочу. А головне є багато закоханих у цю справу людей.
Алла Стоянова директор Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської ОВА підкреслила, що «якщо аналізувати передвоєнні цифри та говорити про імпорт винограду, то свіжий та сушений плід останні роки ми завозимо у кількості від 40 до 60 тис. тонн щорічно на суму від $30 до $60 млн. Експорт при цьому не перевищує 120 тонн, з прибутком в $142 тис. Українське виноградарство та виноробство забезпечує робочими місцями значну кількість населення країни в агропромисловому секторі економіки. Галузь забезпечує значні надходження як до державного, так і до місцевого бюджетів. Наше вино експортується до багатьох країн світу, але, на жаль, у незначній кількості. Тож у нас є всі підстави для того, аби підвищити авторитет України на міжнародній арені та просувати якісний національний продукт як на внутрішньому та зовнішніх ринках”.
Розповіли учасники й про відвідини в минулому місяці у Німеччині галузевої виставки PROWEIN. Вперше український стенд був об'єднаним, де було представлені винороби з різних регіонів нашої країни. Костянтин Тінтулов комерційний директор «Винхол Оксамитне» був у Дюссельдорфі, та вважає що “важливо, що є конструктивний діалог бізнесу з державою, який призведе до рішень на користь споживачів вина. Головне, що в нас єдина позиція — запровадження державно-приватного партнерства”.
Михайло Брошков ректор Одеського державного аграрного університету акцентував, що “виноград — багаторічна культура, що дає перший стабільний за якістю врожай, принаймні, на сьомий рік розвитку виноградника. Для того, щоб на такий довгий період закласти кошти й займатися виноградарством, вкрай важливо, по-перше, шалено любити це заняття. А по-друге, потрібно дуже добре розбиратися в тенденціях ринку. Не розуміючи, куди рухається виноробна галузь, інвестувати сьогодні в один сорт — це дуже ризиковано. Так, через сім років можна отримати хороший результат. Але вже з тим виноградом, який нікому не цікавий. Займатися виноградарством можна і це — дуже престижно. Але потрібно розбираєтесь в цьому."
Михайло Брошков ректор Одеського державного аграрного університету акцентував, що “виноград — багаторічна культура, що дає перший стабільний за якістю врожай, принаймні, на сьомий рік розвитку виноградника. Для того, щоб на такий довгий період закласти кошти й займатися виноградарством, вкрай важливо, по-перше, шалено любити це заняття. А по-друге, потрібно дуже добре розбиратися в тенденціях ринку. Не розуміючи, куди рухається виноробна галузь, інвестувати сьогодні в один сорт — це дуже ризиковано. Так, через сім років можна отримати хороший результат. Але вже з тим виноградом, який нікому не цікавий. Займатися виноградарством можна і це — дуже престижно. Але потрібно розбираєтесь в цьому."
Представник знаної одеської династії виноробів Едуард Городецький, власник марки ТМ "my Wine" підтримав колег, зауваживши, що ”потенціал України у виробництві вина величезний, і щоб його реалізувати, необхідно розв'язувати питання з землею та меліорацією, і закрити кордони від контрафакту.
Представниця обласної Агенції розвитку Олена Іванова, розповіла що майже у всіх громадах Одещини є "згадки" виноградарства у власних перспективних планах, але тільки завзяті люди не дають можливості тім текам з паперами "покритись пилом".
Далі згадали що ено-туризм, різновид "зеленого", який почали було розвивати завдяки проєкту Євросоюзу "Дороги вина та смаку Бесарабії", він заклав фундамент співпраці між надавачами туристичних послуг та виноробами та сироварами, але як завжди, все "впирається" у відсутність якісних готелей поблизу виноградників, навіть в Болграді та Ізмаїлі. Залишається мандрувати навколо сусідніх лиманів, наприклад до Коблево.
А далі дискусія пішла по "плутаному маршруту". Запропонували просувати українське вино у такі винні країни як Молдова, Румунія, Греція, Італія... що на наш погляд повне нехтування здоровим глуздом. Пам'ятаєте, про Тулу й самовар?
Завдяки впізнаваності тепер України, через війну краще просувати українські вина в країнах, де до нас ставляться з приязню і не ми не конкуруємо з місцевими винами. Це в першу чергу Польща, країни Балтії. Я б на місті очільників Миколаєва кожну делегацію з Данії, яка погодилась відбудовувати місто, упаковував "на дорогу" ящиком вина! Через рік - можна буде товарні партії південнобузьких вин везти до берегів Балтики та Північного моря...
Повертаючись до вкрай слушної дискусії на круглому столі в Одесі, стає зрозумілим, що не все в домі "добре" в правах навіть на легендарний "Одеський чорний", сорт якого (!) чомусь зареєстровано за країною агресором. Це при експорті може зробити перешкоди.
Українське виноробство, як відмітили у підсумках організатори – гра з високими ставками, Є такий відомий анекдот: якщо хочеш стати мільйонером на вині, приходь в цю галузь мільярдером. Якщо аналізувати ринок, то легко побачити недовіру українців до вітчизняного продукту. За статистикою 75% споживачів з однієї полиці в супермаркеті виберуть французьке за 500 грн, а не своє, рідне, за 250 грн. Тому є над чим працювати.
В першу чергу - над маркетингом, як галузі, так і виноробного кластера й лідерів-брендів, та крафтових шато-виноробень. Наше видання про це не втомлюється розповідати. Якщо є бажання висловитись - пишіть!
В.Головченко,
апостол маркетингу.
Немає коментарів: