середа, 30 березня 2022 р.

Як молодь реалізує себе у перші тижні війни?




Здавалося б, близько весна, зовсім скоро має початися навчання, зустріч з друзями та звичайні будні молодих людей. Але ні… все це перериває одна держава, з якою ваш народ чомусь завжди мав конфлікт. В цій ситуації “братерський народ” показав своє справжнє, криваве обличчя. Вони почали нас ненавидіти, бажати смерті, але чомусь їхні воєнні кажуть своїм родинам по телефону, що вони гірше фашистів, що вони вбивають та ґвалтують жінок та дітей та й ніби як жалкують про це. Відбуваються страшні речі, люди не мають куди бігти, кордони ламаються від дитячих істерик та сліз їхніх матерів. Багато людей поїхало, щоб врятуватися від цього, багато залишилося, бо їм нікуди бігти, вони відрізані від безпечних шляхів евакуації. Але ще стільки ж залишилися, щоб обороняти свій дім, своє місто, свою державу.

Особисто для мене, поняття “реалізує”, у цьому контексті, означає щось на кшталт переосмислення, морального зросту та розставлення пріоритетів. Велика кількість моїх знайомих змінила свою думку про Україну, да і не тільки мої знайомі, меня здається більшість українців. Ніяка країна раніше не бачила такого чесного та щирого патріотизму. Солдати країни агресора тремтять не від зброї або снарядів, а від вольового духу наших побратимів, які хоробро захищають нашу землю.

У перші тижні війни у мене були змішані почуття. Я відчувала шалений спалах енергії, героїзм палав у моїх очах. Він не згасає, але з часом це все стає на рівні “терпимо” і це мене не влаштовує. Наразі від міст залишаються руїни, люди покидають рідні домівки, це страшно. У моєму місті багато окупантів, які ведуть себе як звірі. Я можливо з опаскою чекаю наших хлопців з зсу, тому що я бачила міста після звільнення від окупантів, від них мало що залишається. Але кожен раз, як я натрапляю на новини про людей із гарячих точок, такі як Маріуполь, Чернігів, Миколаїв, тощо, я не можу зупинити цю біль яка виникає у мене у грудях. Біль за цих людей, дітей, в яких були свої плани, свої мрії, а теперь на жаль, не всі серця зможуть знов відчути ті емоції, які відчували раніше.

Не дивлячись на невеликий відчай, я переосвідомила своє життя, розставила важливі для себе пріоритети. Я почала цінувати кожен день коли я жива, коли я маю можливість сміятися, маю близьких людей поряд та маю почуття. Меня здається багато людей почали цінувати життя та не тільки своє, а життя своєї країни.
Софія Гнатенко, студентка.


Немає коментарів: