неділя, 26 січня 2020 р.

Невже є соціальний запит на імітування реформ?

Здавалось, після Майдану в Україні визрів рух до реформ життя. Бізнес хотів працювати за європейськими стандартами, громадяни хотіли безвізового шляху в ту саму Європу, а всі разом - європейських статків. Десятки реформ ніби було розпочато. Деякі, як національної поліції - швидко завершено. Трохи довше тривала суддівська, яка майже не змінила склад суддів. Про реформу держслужби якось чули, коли конкурси в директорати 10 міністерств оголошували, а освітня та медична - тривають! Загалом - починали 22. Не чули, чим вони завершились? Наприклад, децентралізація, яка вже повинна закінчитись, але понад 40% територій ще живуть за старою адміністративно-територіальною матрицею.

У древніх китайців є прислів'я, мол важко вижити в період реформ... Його "витягли" в ужиток "ділки" пізньої комуністичні  епохи Горбачова, яки були не згодні з реформами, але добрячи розтягли майна та ресурсів під соусом "демократизації та гласності". Керований партією експеримент кінця 80-х років мав запустити ринкові механізми. А ще - змінювали моно ідеологію на плюралістичний устрій. Що маємо?
Купки підприємців та буржуа, та загалом майже незаможне населення, яке вже не має накопичень (привіт фінансовим пірамідам, та банківським аферам). Ринку в середині України майже немає. Є тільки імітація ринкових відносин й майже ринкові ціни на ресурси. Але на відміну від справжньо ринкових цін, які можуть коливатись в обидві боки, ціни в Україні ніколи не знижуються. Порахуйте!
І весь час українські чиновники отримують технічну допомогу від Заходу. Грошима дуже часто. Де їх вплив?
- Розкрали!
Кажуть. Винних як завжди немає. Одни й ти "підставні" розкрадають, але їх " в упор" не бачить ані прокуратура, ані суд. Громадські спроби взяти під уважний контроль хоча б долі місцевих бюджетів, які назвали "бюджетом участі" дуже часто закінчуються банальним "підкупом" тих, "кому більше інших треба".
Ми не маємо згадки як звітують європейські та американські держслужбовці про "факапи" українських реформ, але здається, вони "в долі"...
Преса вітчизняна мало ефективна, бо сама жебракує, чи служить відповідному господарю. Не видно, не чути аналітики про перебіг реформ. Частіше "спрацьовує" лише як засіб "оповіщення" про шахрайську схему тих - хто не поділився.
Але від цього проблеми в житті не зникають. Наприклад, про жалюгідний стан війська стало відомо, коли почались бої на сході. Зокрема, громадські волонтери взяли на себе роль "годувальників" війська. А між тим група генералів та офіцерів в ЗСУ відповідали за цей напрямок, наприклад з 2010 року. Що вони понесли відповідальність?
Так в кожному прикладі недолугого виконання обов'язків.
З'явились заклики, мол давайте 1(одну) реформу зробимо "ідеально", а на її прикладі будемо далі рухатись. Не думаю що це можливо, бо  причини, які спонукали до реформи різні, а до того ж не всі породжені в сучасній Україні. Схоже, що треба оновлювати склад "реформаторів", щоб вони нові рецепти пропанували?
Але де ж їх нових взяти?
Один з телевізора з'явився, але дуже швидко довів що він тільки у вигаданому сценарії щось може.
До вчених, мудрих освітян може звернутись?
Та де там! Вони будували останні 30 років свій "напіврай" не для того, щоб з кимось ділитись...
Громадський сектор за останні 5 років знекровлено на кадри, бо є можливість поїхати за кордон, та багато "десантів" до держслужби.
А може й не треба нічого змінювати? Жити з нашаруваннями епох та економічних моделей?
Таки думки - мають місце, але наскільки вони продуктивні.
Інституціональне запровадження процедури реформи вимагає достатньої комунікації зі всіма аКторами цієї справи. Всі повинні знати що буде, що відбувається, які збитки, чи надбання очікують, а ще - строки. Не можна весь час діяти в цейтноті. Становлення свідомого народовладдя - річ потрібна, але хто сказав що легка. Особливо, коли сусід (РФ) весь час заважає!
С.Лиманов.


Немає коментарів: