вівторок, 12 листопада 2019 р.

Історія львівської емансипації від Беати Кост


В Одеській національній науковій бібліотеці відбулася зустріч з польською журналісткою і письменницею Беатою Кост, авторкою книги «Століття польок. Жінки, які здобували незалежність», «Станіслав. З життя міста» та «Жінки зі Львова».

Присутніх привітала генеральний директор ОННБ Ірина Бірюкова:

- Сьогоднішня подія викликала інтерес у бібліотекарів, працівників закладів культури, освіти, представників громадських організацій. Надзвичайно приємно бачити залу, переповнену студентством, з факультету історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, а також інших навчальних закладів, які прийшли послухати лекцію від зіркового фахівця. Ми розпочинаємо один з пікових заходів Днів Польщі в Україні, які за ініціативи Посольства Республіки Польща в Україні відбуваються цими днями на території нашої
держави. Із задоволенням надаю слово для привітання нашому високому гостю - Генеральному консулу Республіки Польща в Одесі пану Анджею Шмідтке.



- Я дуже радий побачити стільки людей, які прийшли послухати правду про жінок, про яких написала книгу пані Беата Кост. Я знаю силу польських жінок і дуже радію, що ми про це почуємо разом. Минулого року ми відзначили століття від дня, коли польські жінки отримали виборче право, 28 листопада 1918 року Сейм Польщі прийняв цей закон. У першому парламенті Польщі в 1919 році було 8 жінок, минулого року було 125 жінок, а сьогодні 131 жінка. Ми бачимо як зростає вплив жінок у нашому суспільстві, як вони допомагають розвивати Польщу та робити її кращою. Я люблю переглядати спортивні передачі, ті, хто дивиться польське ТБ, знають Юстину Ковальчик, нашу олімпійську чемпіонку з лижних перегонів, чи Аніту Бондарчик - майстриню з метання молота, лишень подумайте, яку треба мати силу, щоб метати молот?! Слід згадати і польських прем’єр-міністрів, три жінки вже очолювали наш уряд - Ганна Сухоцька, Єва Копач та Беата Шидло. В останніх двох виборах у Польщі найбільшу кількість голосів отримували жінки. Якраз Беата Шидло і Малгожата Кідава-Блоньська отримали понад півмільйона голосів, значно більше, ніж переможці-чоловіки. Я думав, що тут на сьогоднішній захід зберуться здебільшого жінки, однак приємно бачити велику кількість молодих людей, яким цікаво знати, в чому ж сила польських дівчат і польських жінок? Я сам про це із задоволенням зараз дізнаватимусь і радію, що нас тут багато.



Ірина Бірюкова:

- Ми говоримо про роль бібліотек як осередків, у яких відбуваються важливі для суспільства зустрічі, їх значущість як рушіїв міжнародної культурної дипломатії. Сьогодні саме така зустріч. Наша гостя уособлює дві країни одночасно - пані Беата живе і у Варшаві і у Львові, вона полька українського походження. Питання, які вона сама собі ставить - де місце жінки, коли чоловіки здобувають перемоги? Сьогодні ми маємо нагоду дізнатись відповідь на нього особисто від пані Беати і скласти своє враження щодо цього.


До слова запрошується пані Беата Кост.


Всі героїні, про яких розповіла пані Беата, польки, пов’язані з містом Львовом. Ці жінки боролись за незалежність Польщі, а також за свої права – право на середню і вищу освіту, право на участь у політичному житті та право на особисту незалежність. Йшлося про те, як вони долали цей шлях.

Першою була давня історія, ще з ХVIII століття. У часи польсько-турецької війни Зофія Кшановська, дружина коменданта фортеці Теребовлі, попередила чоловіка, що в разі спроби здачі туркам містечка, вона власноруч його застрілить і сама очолить оборону.

А насправді історій жінок колись ніхто не записував. Польща не була винятком, адже до ХІХ століття по всій Європі жінка не могла навіть бути свідком у суді, не могла отримати середньої і, звісно, вищої освіти. Долею жіноцтва було підтримувати домашнє вогнище, ростити дітей.

Беата вирішила почати свої пошуки. Де шукати? Велику частину документів письменниця віднайшла в архівах Львова.

1930-го року у Львові було відкрито музей визначних жінок-польок. Він не зберігся, був знищений під час війни, тож можна лише здогадуватись про експозицію, але навіть у сучасній Польщі досі нема такого музею.

Що ж робили у Львові жінки-польки до 1918 року, коли Польща знову стала незалежною державою?

Луція Харевичева – історик, одна з перших жінок, яка отримала вищу освіту у Львівському університеті. Писала про відомих жінок. Загинула в концентраційному таборі в Освенцимі за те, що підпільно навчала молодь в окупованій нацистами Варшаві.

Агнєшка Русколяська – актриса, створила у Львові театральну трупу. У Львівському оперному театрі зберігся медальйон із зображенням Агнєшки Русколяської.

А ось жінки-вчительки, жінки-наставниці.

Феліція Боберська - дворянка, створювала школи для жінок, брала участь у Січневому повстанні 1863 року, деякий час була ув’язнена австрійською владою.

Софія Романовичувна, також з вчительок, була справжнім лідером, протестувала проти репресій, які настали після Січневого повстання.

Леонія Вільдова створила національний комітет жінок-польок, які з території Російської імперії переправляли до Львова поранених повстанців і лікували їх.

Романтична історія: Ванда Монне була музою відомого польського художника Артура Гротгера. Возила таємну пошту і передачі польським патріотам, ув’язненим австрійськими властями. Після передчасної смерті художника перекладала з іноземних мов і писала казки для дітей.

Антоніна Махчинська - вчителька, яка боролась за право жінок на освіту, одна з організаторок учительської семінарії у Львові.

Вікторія Нєдзялковська, на могилі цієї вчительки на Личаківському цвинтарі є промовистий напис: «Вона виховала покоління для вільної Польщі».

Марія Вислоухова разом з чоловіком видавала у Львові газету «Кур’єр львівський», а ще вона створила в Польщі Аграрну партію, яка діє донині й зветься «Стронніцтво людове». Марія вважала, що селян потрібно активізувати, привчати їх впливати на процеси в державі. Видавала дешеві книжки для селян та організувала в селах народні школи для дітей та дорослих.

Хелена Моджеєвська - найвідоміша польська актриса кінця ХІХ – початку ХХ століть. Грала у львівському Театрі Скарбека, потім переїхала до США і там успішно продовжувала свою кар’єру. Займалася громадською діяльністю, зібрала чималу суму на спорудження пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові.

Оперна співачка Ірена Кролевіч-Войтова, мала драматичне сопрано, єдина жінка, яка двічі була директором Національної опери у Варшаві. Співала в найкращих театрах від Петербурга до Мадрида і від Лондона до Загреба.

Вибори до Галицького сейму 1908 року не обійшлись без скандалу. Марія Дулембянка висунула свою кандидатуру в депутати. Це не було можливо, адже жінки не мали виборчих прав, вони не могли ні обирати, ні бути обраними. Друзі і подруги організували для неї зустрічі з виборцями і своїми промовами вона переконала 511 чоловіків, які, коли пішли голосувати, написали на виборчих бюлетенях «Дулембянка».

Львів був дуже цікавим прикладом емансипації польських жінок. Багато жінок вступали до війська, деякий час там навіть існували жіночі підрозділи.

Генеральний директор ОННБ подякувала Беаті Кост і вручила їй біло-червоний, в кольорах польського прапора, букет.

Анджей Шмідтке:

- Щиро вдячний пані директорці, за можливість сьогодні бути тут, Бібліотека це прекрасна будівля і прекрасне місце. Маю великі сподівання, що в майбутньому ми підготуємо ще багато спільних заходів.



Ірина Бірюкова представила читацькій громаді найновіші польські видання у фондах Бібліотеки, які від сьогодні вже будуть доступні всім, хто цікавиться історією та культурою Польщі, і наголосила, що за сприяння Генерального консульства Республіки Польща можливості задовольнити найвибагливіші запити користувачів зростають.



Анджей Шмідтке:

- Ми привеземо ще більше книжок, щоб розширити бібліотеку. Принагідно, у такому гарному місці, де так багато книг, хочу нагадати, що цього року наша Ольга Токарчук (яка має й українське коріння (Прим. Авт.) отримала Нобелівську премію з літератури, і це для нас дуже важлива подія. Дякую.



Зустріч організована в рамках Днів Польщі в Україні Генеральним консульством Республіки Польща в Одесі у співпраці з Одеською національною науковою бібліотекою.

Володимир Геник. 

На світлині Беата Кост.


Немає коментарів: