Укриття — це вже не підвал. Це третє місце громади

Ми продовжуємо будувати укриття 5-й рік війни так, ніби вони існуватимуть лише до закінчення війни.



А якщо ні?



Якщо через десять років кожна школа, бібліотека, лікарня, ЦНАП чи житловий квартал усе одно матимуть сучасне укриття? Не як пам'ятник війні, а як обов'язковий елемент безпечної інфраструктури.


Тоді виникає інше питання: навіщо ці приміщення простоюватимуть без людей більшу частину часу?


У світі давно існує поняття "третього місця" — простору, який не є ні домом, ні роботою, але куди люди приходять спілкуватися, навчатися, працювати або просто побути серед інших. Бібліотеки, громадські центри, коворкінги, молодіжні простори, клуби за інтересами виконують саме таку функцію.


Українські укриття можуть стати таким третім місцем.



Не після війни.



Вже сьогодні.




Уявіть укриття, де між повітряними тривогами проходять мовні курси, консультації психологів, заняття для дітей, зустрічі ветеранських спільнот, лекції, майстер-класи, курси цифрової грамотності чи гуртки робототехніки. Де є невелика бібліотека, швидкісний інтернет, місце для дистанційної роботи, зарядні станції, дитячий куточок і тиха кімната для тих, кому потрібно просто побути наодинці.


І коли лунає сирена, людям не треба бігти в невідомий сирий підвал. Вони приходять у простір, який уже став частиною їхнього повсякденного життя.


Це змінює психологію.


Людина йде не в місце страху. Вона йде в знайоме місце безпеки.


Але для цього недостатньо провести ремонт.



Потрібен адміністратор.



Потрібен календар подій.



Потрібні партнери — бібліотеки, громадські організації, освітяни, волонтери, підприємці.



Потрібна модель управління.



Місцева влада має перестати сприймати укриття як об'єкт комунального господарства. Воно має стати сервісом для громади. Зі своїм розкладом, правилами користування, відповідальними людьми, програмами і бюджетом на розвиток, а не лише на утримання.



Ми вже витрачаємо значні кошти на створення таких просторів.



Було б дивно використовувати їх лише кілька годин на тиждень, коли вони можуть працювати для громади щодня.



Бо найкраща інвестиція — це та, що вирішує не одну проблему, а кілька одночасно.



Укриття можуть рятувати життя під час тривог. А між тривогами — допомагати громаді ставати сильнішою, освіченою і згуртованішою.



Можливо, справжнє завершення війни настане не тоді, коли сирени замовкнуть. А тоді, коли укриття перестануть бути символом страху й стануть символом стійкості громади.


Ми не повинні будувати "підвали". Ми повинні будувати інфраструктуру подвійного призначення. Кожна гривня, вкладена в укриття, має працювати і під час повітряної тривоги, і в звичайний день. Саме такий підхід робить інвестиції у безпеку не лише необхідними, а й економічно та соціально виправданими. Це вже не витрати "на випадок", а створення нових громадських просторів, які підсилюють життя громади щодня.

С.Лиманов.