Щойно російські дрони почали методично полювати на цивільні судна, що йшли до українських портів, знову зазвучала стара теза: "Та навіщо нам той морський експорт? Давайте перемелемо все на борошно, зробимо макарони і продаватимемо продукцію з доданою вартістю."
Звучить красиво. Але чи справді це дешевше?
Що коштує менше: побудувати десятки нових млинів, макаронних фабрик, складів, елеваторів, пакувальних ліній, логістичних центрів, знайти покупців у десятках країн і роками виборювати місце на ринку? Чи все ж забезпечити безпечний вихід суден із портів Великої Одеси? А надалі й з Миколаєва.
Україна десятиліттями будувала свою аграрну модель навколо моря. Не тому, що так хотілося, а тому, що це найдешевший спосіб перевезення масових вантажів. Один балкер бере на борт десятки тисяч тонн. Щоб перевезти такий самий обсяг автомобілями, потрібні тисячі рейсів. Залізницею — сотні вагонів. До цього додаються перевантаження, черги, пальне, ремонт доріг.
Море досі не має конкурентів.
Так, Україні конче необхідно збільшувати переробку. Ми давно мали продавати не тільки зерно, а й борошно, крупи, крохмаль, комбікорми, біоетанол, макаронні вироби. Але є одна незручна деталь: жодна країна світу не перемелює увесь свій урожай у борошно.
Не тому, що не здогадалися.
А тому, що світовий попит на зерно в рази більший, ніж на готові продукти його переробки. Млини не можуть за один сезон перетворити десятки мільйонів тонн пшениці на борошно. Макаронні фабрики не проковтнуть урожай країни. Для цього потрібні роки, мільярди інвестицій і нові ринки збуту.
І навіть тоді море нікуди не зникне. Бо експортувати борошно, олію чи макарони також найвигідніше суднами.
Тож дилема "або кораблі, або макарони" — хибна.
Справжнє питання звучить інакше
Якщо Україна щороку заробляє мільярди доларів на аграрному експорті, чи не дешевше один раз забезпечити ефективний захист морського коридору, ніж щороку втрачати валютну виручку, фермерів, податки й позиції на світових ринках?
Адже кожен день простою портів — це не лише непродане зерно. Це дорожча логістика, нижчі закупівельні ціни для аграріїв, менші надходження до бюджету, скорочення посівів наступного року. Ланцюг втрат набагато довший, ніж здається.
І тут виникає ще одне незручне запитання.
Скільки коштує сучасна система протиповітряної оборони? Скільки коштують додаткові ракети-перехоплювачі? Скільки коштує посилення захисту портової інфраструктури?
Безперечно, це величезні суми.
Але скільки Україна недоотримає, якщо морський експорт буде паралізований на місяць? А квартал? А рік?
Можливо, найдорожча зброя — це та, яку не купили вчасно. Бо вона обертається втраченими мільярдами валютної виручки.
Це не означає, що треба відмовитися від переробки. Навпаки. Її треба розвивати швидше, ніж будь-коли. Але не як заміну морській логістиці, а як її доповнення.
Україна має продавати і зерно, і борошно, і макарони, і біоетанол. Проте все це однаково має виходити у світ через безпечні морські ворота.
Бо якщо ми втратимо море, то дуже швидко зрозуміємо: проблема була не в тому, що ми продавали зерно замість пасти. Проблема в тому, що ми дозволили перекрити артерію, якою рухалася значна частина української економіки.
Можливо, сьогодні найдешевша інвестиція в український аграрний сектор — це не новий млин. А ще одна батарея ППО, ще один засіб протидії безпілотникам і ще один гарантований день роботи українських портів. Аграрним холдингам час вже стати інвесторами у вітчизняне ППО, поки дипломати з президентом щось "випрошують" у західних союзників.
Бо захист морського експорту України — це не тільки про український врожай. Це про стабільність світового продовольчого ринку, яка вже не раз залежала від того, чи зможе черговий балкер безпечно залишити Одеську затоку.
С.Лиманов.
Немає коментарів: