Якби ми з поляками помінялися місцями — вони б воювали, а ми б допомагали, — то все залишилося як зараз є. Великий патріотичний акт взаємного повернення орденів, уражена гордість, разом із видатною національною впертістю, зберегли б статус-кво.
І хоча шановний пан Петро Порошенко виголосив тверезу фразу, мовляв, розім’ялися з поштовою доставкою нагород за місцем їхнього походження, пора б уже й припинити. Але будь-яку війну, зокрема вербально-символічну, легко розв’язати, але важко завершити.
60 % поляків висловилися проти членства України в ЄС. Скільки українців відвернулися від Польщі, точно невідомо через проблеми соціології у країні, що перебуває у стані війни. Це звичайно ж, погано, але й дидактично. Добросусідство — це ж не щастя випадкового проживання милих людей двері в двері. Швидше це щось на кшталт постійного зважування своїх вчинків на терезах загальних критеріїв. Чого ми поки що не вміємо.
«Це ж, українці в усьому винні, - думають у Варшаві. - Ми даємо їм гроші, приймаємо біженців, перевантажуємо для них наші аеродроми й дороги, а вони у відповідь платять монетою УПА».
За те у Києві абсолютно впевнені в польській провині: «Ми ж ризикуємо життям, не допускаючи до польських кордонів Росію, яка тричі розривала Польщу. Могли б і замовкнути зі своєю Армією Крайовою…»
Оцінюючи все це з точки зору морально-політичної зрілості націй та їхніх лідерів, ми з поляками одного віку — перебуваємо в пубертатному періоді, коли мозок виробляє більше гормонів, ніж думок. Вони пишаються економічними досягненнями, а ми — військовими. Обидві країни на вершині європейського престижу. Без обох континенту не обійтися. Ґрунт для патріотичного піднесення є достатнім.
Але патріотизм у наш час — це не продукт ідеологічної обробки, яким він був раніше і залишається «притулком негідників» у тоталітарних системах. Ні, патріотизм — невід’ємна складова освіченого розуму, чому треба вчитися. Любов до батьківщини не передається з материнським молоком. Його не всмокчеш без участі мозку. Ні, патріотизм - складний ланцюг завдань щодо згуртування суспільства, соціальної відповідальності, захисту держави та багато чого іншого. Якщо у коханні ми вчимося — що говорити, де цілувати, чого не чіпати, як поводитися… То навіщо сприймаємо патріотизм виключно як перемогу наших емоцій над чужими?
Ось чому гучний конфлікт Польщі з Україною не варто розглядати як зіткнення ідейних супротивників. Я б назвав його «аварією, що спричинила значні травми елітам». На провокацію їхніх лідерів ми відповіли провокацією своїх керівників, піднявши другу хвилю галасу і провокацій.
Замість дискусій у пресі та Європарламенті – віддали перевагу одностороннім заявам. Замість зустрічей лідерів — обрали ігнорування важливих заходів, таких як конференція в Гданську. Замість широкого суспільного діалогу – організували дипломатичний скандал.
Тепер два поважних суб’єкти, що посварилися на грунті поганого минулого просять німецького дядька та Папу Римського допомогти їм знайти порозуміння. Самі ж не можуть цього зробити через національну й парубкову гордість.
О.Прилипко.
Немає коментарів: