За останні 20 років Україна стала чемпіоном із написання стратегій та створення нових абревіатур. Під наглядом МВФ та міжнародних консультантів ми збудували десятки інституцій: НАБУ, НАЗК, БЕБ, оновили Верховний Суд, запровадили НУШ. Проте за блискучими фасадами часто ховаються старі «міліцейські» методи, корпоративна порука та, що найцинічніше, ефективна система «засвоєння» коштів.
Сьогодні це вже не питання «успішного звіту» перед донорами. Це питання того, чи залишиться в цій країні молодь, яка не хоче чекати чергового Майдану, щоб просто дихати вільно.
Пастка формалізму: коли процедура важливіша за доброчесність
Досвід атестації суддів 2017 року став хрестоматійним прикладом поразки змісту перед формою. Громадськість виконала роль «рентгену», вказавши на недоброчесних кандидатів. Але система, використовуючи юридичну еластичність та дорадчий статус активістів, просто «переварила» цей спротив.
Наслідок. Ті, кого «забракували» тоді за шлейф сумнівних статків, згодом опинилися в епіцентрі багатомільйонних хабарів.
Урок. Висока зарплата та прозорий конкурс не працюють без реального «мовчазного вето» на недоброчесність.
Інституційний фетишизм та кадрова ерозія
Ми навчилися створювати органи «з нуля» (НАЗК, БЕБ, НАБУ), бо старі були безнадійні. Але менеджмент цих структур часто довіряли людям, чий професійний горизонт обмежений старими радянськими або міліцейськими лекалами.
Замість «драйву» та інтелектуальної аналітики ми отримали «перекладання плитки» — процес заради процесу, замість комфортних хідників.
Вчорашні слідчі зі шлейфом сумнівних справ просто змінили кокарди, принісши в нові антикорупційні органи старі звички: зливи інформації, кумівство та тиск на бізнес.
Спільна вигода: економіка «засвоєння» реформ
Тут криється головна причина стійкості цієї системи. Реформи стали вигідним бізнесом для обох сторін союзу.
Для міжнародних консультантів та донорів: це величезна індустрія «технічної допомоги». Реформи — їхній продукт. Успіх вимірюється кількістю тренінгів, написаних законів, прийнятих звітів та, головне, отриманими грантами та гонорарами. Їм потрібен процес, який можна назвати «успішним», щоб отримати фінансування на наступний етап.
Для українських чиновників - це клондайк. Під вивіскою «європейських стандартів» створюються нові органи з величезними бюджетами. Гроші «засвоюються» на кожному етапі: від закупівлі меблів для нового офісу до «розпилу» на тендерах ремонтів нових офісів.
Система просто купує собі право не змінюватися, виділяючи кошти на «реформи» як ціну за збереження статусу-кво. Доки триває обговорення нової реформи, стара корупція продовжує працювати.
Головний ризик: демографічна пустеля
Головний акцент сьогодні має бути не на цифрах ВВП чи траншах, а на людях. Молодь — і ті, хто зараз в окопах, і ті, хто в евакуації — має загострене відчуття справедливості.
Вони не будуть повертатися в країну, де реформа освіти відірвана від ринку праці, а судова система залишається закритою кастою.
Вони не чекатимуть ще 10 років на наступний соціальний вибух, щоб змінити чергового корумпованого чиновника.
Реформи — це не про вимоги МВФ. Реформи — це про створення середовища, де хочеться жити.
Як розірвати союз і врятувати реформи (не зачиняючи USAID)
Щоб змінити ситуацію, не руйнуючи саму підтримку (як це пропонував Трамп через ізоляціонізм), потрібно змінити архітектуру відносин. Зараз вона побудована на «процесі», а має бути — на «шкурному інтересі» громадянина.
1. Перехід від «Compliance» до «Impact» (Від звіту до результату)
Гроші мають виділятися лише під конкретний, вимірюваний соціальний ефект. Наприклад, не «на реформу митниці», а «на скорочення часу оформлення вантажу на 30% та зростання надходжень на X%». Якщо KPI не досягнуто — фінансування наступного етапу чи зарплат консультантів автоматично припиняється.
2. «Радикальна децентралізація» донорських коштів
Спрямувати 70% допомоги напряму на рівень громад (ОТГ) та конкретних секторів (школи, лікарні, малий бізнес), минаючи «міністерські прокладки» в Києві. Місцева громада стане найкращим контролером, бо це її «плитка» і її «драйв».
3. Летальна прозорість (Blockchain-моніторинг)
Весь рух коштів міжнародної допомоги має бути в публічному доступі в реальному часі. Громадянин має бачити: скільки отримав іноземний експерт за «пораду» і скільки з цього дійшло до реальної зміни в його районі.
4. Введення «Штрафних балів» для консультантів
Створити міжнародний рейтинг ефективності донорських проектів. Якщо реформа, яку курував фонд, провалилася (як-от атестація суддів 2017 року), цей фонд чи компанія більше не отримують контрактів ні в Україні, ні в інших країнах.
5. Пріоритет «Горизонтальної експертизи»
Квота на українську експертизу в проектах має бути не менше 60%, але це мають бути люди з реального сектору, практичним досвідом управління, а не «професійні грантоїди».
Висновок: Час «фасадів» вичерпано
Ми не маємо права на наступне коло імітації. Досвід 2017 року та подальші кадрові провали в НАЗК чи БЕБ мають стати останнім попередженням.
По-перше: Громадський контроль має отримати реальні інструменти впливу, а не роль масовки.
По-друге: Критерій професійності та доброчесності має бути абсолютним, а не «бажаним».
По-третє: Менеджмент держави має нарешті перейти від обслуговування «процесів» до створення «результатів».
Впровадження ринкових механізмів та реальної підзвітності в сферу допомоги — це єдиний шлях. Коли консультант знатиме, що його гонорар залежить від того, чи перестане митник брати хабарі, він сам стане найлютішим ворогом місцевого бюрократа-корупціонера.
Якщо ми не проведемо ревізію помилок зараз, ми ризикуємо виграти війну за територію, але програти битву за майбутнє, бо в оновленій країні просто не буде кому жити. Молодь не купується на гасла — вона реагує на реальні правила гри. І ці правила мають бути чесними вже сьогодні.
G&S.
Немає коментарів: