Суди змінюють оптику: чому захист від гендерного насильства — це питання національної безпеки

Під час війни часто звучить фраза «не на часі». Мовляв, спочатку перемога, а потім — розбірки з домашнім насильством чи гендерною дискримінацією. Проте досвід українських судів останніх років доводить протилежне: ігнорування ГЗН (гендерно зумовленого насильства) — це міна сповільненої дії під нашою стійкістю. Кількість справ з цією класифікацієй побільшало чи не в кожному суді.

Сьогодні українська Феміда все менше толерує аргументи про «сімейні обставини». Ратифікація Стамбульської конвенції дала суддям чіткий інструментарій. Ми бачимо, як вироки стають жорсткішими, а поняття «згоди» та «рівності» стають центральними у справах про сексуальне та домашнє насильство. Особливо це стосується СНПК (сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом), де дії окупантів кваліфікуються як воєнні злочини без терміну давності.

Юридична фактура: як суди карають за ГЗН сьогодні

Після ратифікації Стамбульської конвенції (набрала чинності 01.11.2022) та впровадження змін до Кримінального кодексу, підхід судів став безкомпромісним.

Кваліфікація за статтею 126-1 КК України: Домашнє насильство тепер не обмежується фізичними побоями. Суди активно виносять вироки за економічне та психологічне насильство. Фактурою тут виступають результати судово-психологічних експертиз, які доводять «емоційну невпевненість» та «порушення сну» потерпілої особи.


СНПК як зброя агресора. У справах проти російських військових (наприклад, кейс Михайла Романова щодо вбивства чоловіка та зґвалтування жінки на Київщині) суди застосовують ст. 438 КК (Порушення законів та звичаїв війни). Аргументація судів: сексуальне насильство в умовах окупації є формою катування та елементом геноцидної політики.


Обтяжуючі обставини: Згідно зі ст. 67 КК України, вчинення злочину щодо подружжя або на ґрунті статевої приналежності автоматично виключає можливість «м’якого» вироку. Судді дедалі частіше призначають реальні терміни ув’язнення замість умовних, особливо якщо насильство відбувалося в присутності дітей.

Чому інтереси постраждалих — це пріоритет №1 під час війни?

Аргументація, чому фокус на захисті людини є критичним для держави:

Аргумент «Соціальна гігієна»: війна нормалізує насильство через щоденні звістки з фронту. Якщо суди толеруватимуть агресію в тилу, суспільство ризикує зануритися у хаос «права сильного». Захист постраждалих — це спосіб держави сказати: "Зброя та сила існують для захисту від ворога, а не для гноблення слабших всередині країни".


Аргумент «Демографічна безпека»: за даними ООН, мільйони українок перебувають за кордоном. Одним із ключових факторів їхнього повернення є відчуття правової безпеки. Жінка не повернеться в країну, де суд не може захистити її від переслідувача або де поліція ігнорує виклики на «сімейку».


Аргумент «Принципи Survivor-centered approach»: Україна впроваджує міжнародний стандарт: «людина — понад процедуру». 

Це означає:

Мінімізація повторної травматизації (допити за участю психологів).


Забезпечення конфіденційності (закриті судові засідання).


Безоплатна правнича допомога від держави (БПД) та спеціалізованих ГО (наприклад, «ЮрФем»).

Засудження ГЗН в українських судах — це не просто виконання юридичних норм, це акт національного спротиву. Ми доводимо, що на відміну від ворога, ми цінуємо життя і свободу кожної особи.

Суд — лише фінальна крапка. Щоб справа не «розсипалася», доказова база має бути залізобетонною ще на етапі досудового розслідування. В умовах війни навантаження на слідчих Нацполіції та СБУ зросло в рази, але разом із тим змінилися і методи роботи.

Досудове розслідування: чи вистачає «професійної мускулатури»?

Раніше головною проблемою була ретравматизація: потерпілу особу могли допитувати 5–7 разів різні люди, що призводило до відмови від свідчень. Зараз система переходить на стандарти, орієнтовані на постраждалих.

Спеціалізовані підрозділи та методи:

Мобільні групи реагування (Поліція): Це екіпажі, які спеціалізуються виключно на домашньому насильстві. Вони навчені ідентифікувати не лише синці, а й ознаки психологічного терору.


Спеціалізовані прокурори: в Офісі Генерального прокурора створено окремі управління, які займаються саме СНПК та ГЗН. Вони «ведуть» слідство з першого дня, щоб докази (біологічні зразки, цифрові сліди) були зібрані за міжнародним стандартом (протокол Берклі).


Метод «Зеленої кімнати»: Для допиту постраждалих дітей та вразливих дорослих використовують спеціальні приміщення, де працює психолог, а слідчий спостерігає через скло. Це дозволяє отримати свідчення, які суд визнає легітимними, без тиску на людину.
Чому справи «розсипаються» (і як це виправляють):

Проблема: Брак біологічних доказів у справах про сексуальне насильство через час.

Рішення: Суди почали приймати непрямі докази: свідчення сусідів, записи з камер спостереження, висновки психологів про зміну ментального стану потерпілої особи.


Проблема: Тиск агресора.

Рішення: Система термінових заборонних приписів (ТЗП). Поліція може на місці заборонити кривднику наближатися до жертви на термін до 10 днів ще до рішення суду. Порушення ТЗП — це вже кримінальна стаття (ст. 390-1 КК), що значно спрощує збір доказів «системності» знущань.

Інфраструктура підтримки: шелтери та денні центри

Судовий процес може тривати місяцями. Весь цей час постраждала особа має бути в безпеці, інакше вона забере заяву під тиском.

Шелтери (притулки): Це секретні локації, де постраждалі можуть жити до 3–6 місяців. Тут вони отримують безкоштовну їжу, дах над головою та, головне, цілодобову охорону.


Денні центри: Місця, куди можна прийти за кризовою допомогою без проживання. Тут працюють юристи, які допомагають складати позови до суду.

Статистика спротиву: попри війну, кількість звернень до правоохоронної системи щодо ГЗН у 2025 році зросла. Це не означає, що насильства стало більше (хоча стрес впливає), це означає, що рівень довіри до системи зростає. Люди перестають боятися, що їх «висміють» у відділку.

Професіоналізм: виклики та реальність

Чи вистачає професіоналізму? Ситуація нерівномірна. У великих містах (Київ, Львів, Дніпро) слідчі та судді проходять постійні тренінги від ООН, ОБСЕ, Жінки  в Україні та ЮрФем. Там рівень експертизи високий.

У віддалених районах та особливо прифронтових зонах досі відчувається брак кадрів та старі стереотипи («сама спровокувала»). Саме тому роль адвокатів та правозахисних ГО є ключовою — вони виступають «контролерами» якості слідства, не даючи правоохоронцям закривати очі на деталі. Якщо слідство діє пасивно, постраждала особа (або її адвокат) має знати, де саме система дає збій.

Ось перелік «червоних прапорців» та алгоритм дій, щоб справа доїхала до суду і завершилася вироком.

«Червоні прапорці» у досудовому розслідуванні: на що звернути увагу?

Навіть за наявності політичної волі, на місцях слідство може буксувати через завантаженість або старі упередження. Якщо ви помітили ці ознаки — справу намагаються «спустити на гальмах».
Ознаки некомпетентного або упередженого слідства:

Спроби «помирити»: слідчий каже: «Він же батько ваших дітей», «Зараз війна, у всіх нерви», «Може, заберете заяву, щоб йому життя не ламати?». Це пряме порушення протоколів.


Відсутність огляду місця події: Якщо поліція не вилучила розбиті речі, не сфотографувала безлад у квартирі або не зафіксувала сліди боротьби одразу — доказова база вже слабка.


Ігнорування психологічної експертизи: У справах про ГЗН психологічне страждання — це такий самий доказ, як і фізичні травми. Якщо слідчий не призначає судово-психологічну експертизу, він ігнорує ключову частину обвинувачення.


«Сама спровокувала»: Питання про те, що потерпіла особа одягла, чи була вона в стані сп’яніння або чому «не чинила опір» (у випадках сексуального насильства), є ознаками віктимблеймінгу (звинувачення жертви).

Порада: Якщо ви чуєте таке від слідчого — негайно пишіть скаргу на ім'я начальника відділку або звертайтеся до прокуратури.

Як забезпечити професійний розгляд: Поради постраждалим

Щоб справа «не розсипалася» в суді, потрібно діяти системно з першої хвилини:

Фіксуйте все самостійно: Знімайте побої, пошкоджене майно, робіть скриншоти погроз у месенджерах. Ці цифрові сліди часто стають вирішальними.


Вимагайте витяг з ЄРДР: Протягом 24 годин після заяви справу мають внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Якщо витягу немає — справа офіційно не існує.


Залучайте адвоката якомога раніше: Держава надає безоплатну правову допомогу (БПД) постраждалим від домашнього насильства. Адвокат проконтролює, щоб слідчий вчасно призначив експертизи.


Користуйтеся статусом «Потерпілої особи»: Це дає право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання та оскаржувати бездіяльність слідчого.

Війна як іспит на людяність

Сьогодні українські суди та правоохоронна система проходять тест: чи зможемо ми захистити найменш захищених у часи найбільшої небезпеки?

Професіоналізм системи сьогодні вимірюється не кількістю паперів, а швидкістю реакції:

Коли поліція приїжджає за 10 хвилин.


Коли шелтер стає фортецею.


Коли суддя виносить вирок, керуючись законом і Стамбульською конвенцією, а не стереотипами минулого століття.

Захист постраждалих від ГЗН під час війни — це наш «внутрішній фронт». І перемога на ньому не менш важлива для майбутнього України як вільної, європейської держави.

М.Головченко.

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов'язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту.