Суди змінюють оптику: чому захист від гендерного насильства — це питання національної безпеки

Під час війни часто звучить фраза «не на часі». Мовляв, спочатку перемога, а потім — розбірки з домашнім насильством чи гендерною дискримінацією. Проте досвід українських судів останніх років доводить протилежне: ігнорування ГЗН (гендерно зумовленого насильства) — це міна сповільненої дії під нашою стійкістю. Кількість справ з цією класифікацієй побільшало чи не в кожному суді.

Сьогодні українська Феміда все менше толерує аргументи про «сімейні обставини». Ратифікація Стамбульської конвенції дала суддям чіткий інструментарій. Ми бачимо, як вироки стають жорсткішими, а поняття «згоди» та «рівності» стають центральними у справах про сексуальне та домашнє насильство. Особливо це стосується СНПК (сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом), де дії окупантів кваліфікуються як воєнні злочини без терміну давності.

Юридична фактура: як суди карають за ГЗН сьогодні

Після ратифікації Стамбульської конвенції (набрала чинності 01.11.2022) та впровадження змін до Кримінального кодексу, підхід судів став безкомпромісним.