Спроби нав'язати Україні незаконний референдум є небезпечними і неприйнятними
Відкрите звернення
Незважаючи на триваючу злочинну війну Росії проти України, яка є викликом усьому вільному світу, на міжнародному рівні не припиняються спроби замість спільного тиску на загарбників для забезпечення сталого миру вдатися до "умиротворення" агресора і спонукання України до територіальних та інших поступок. Такий підхід до врегулювання проблеми, що передбачає відповідальність та обмеження жертви агресії, фактично виправдовує і заохочує агресора.
Особливу небезпеку в цьому контексті становлять розмови про буцімто необхідність затвердження результатів можливого мирного договору через всеукраїнський референдум.
Спроба нав’язати українцям легітимацію мирних домовленостей через референдум є протиправною і неприйнятною, суперечить Конституції та законам України, загрожує національним інтересам нашої держави.
Процедура укладення та схвалення міжнародних договорів України визначена Конституцією, українським та міжнародним законодавством і не передбачає проведення референдуму. Схвалення міжнародних договорів належить до виключних повноважень Верховної Ради України.
Єдиний випадок, коли Верховна Рада має призначати референдум, – це схвалення договору про зміну території України. Водночас ми не можемо допустити, що Президент України чи уповноважені ним особи укладуть договір, який зазіхатиме на територіальну цілісність нашої держави і передбачатиме відмову від частини її суверенної території.
Президент України відповідно до Конституції має право призначати референдум лише у випадку внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону (після схвалення цих змін 300 голосами в Верховній Раді) або проголошувати референдум за народною ініціативою (коли громадяни за визначеною законом процедурою зберуть 3 мільйони підписів під питанням, яке сформулюють вони самі, а не Президент, підписанти міжнародного договору чи будь-хто інший).
Україна має досвід результативного проведення референдуму лише один раз, коли йшлося про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Ідея референдуму полягала в тому, щоб зафіксувати це історичне рішення раз і назавжди, це було виправданою ініціативою. Референдум 1 грудня 1991 року був актом об’єднання України й утвердження її свободи та незалежності. Спроби ж затверджувати через референдум компромісний і завідомо нерівноправний договір, який має стати лише тимчасовим рішенням, та ще у завідомо антиконституційний спосіб, навпаки, підривають наш суверенітет і національну єдність.
Особливої уваги заслуговує прогнозоване російське втручання в процес обговорення та вплив на голосування референдуму. Використовуючи простір відкритої суспільної дискусії та застосовуючи інструменти збройного шантажу, росіяни неминуче скористаються референдумом для ескалації конфронтації в українському суспільстві.
Для збереження демократії в Україні у повоєнний період насамперед держава має підготувати та після настання необхідних правових і безпекових умов провести вкрай складні і президентські, і парламентські, і місцеві вибори, що відповідно до Закону України “Про всеукраїнський референдум” не можна поєднувати з проведенням референдуму.
Виходячи з інтересів захисту правового ладу, національної безпеки й громадянського миру в нашій державі й нагадуючи, що відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та посадові особи “зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”, ми закликаємо:
- зняти з порядку денного тему схвалення мирного договору на референдумі;
- не допускати погодження та підписання представниками України положень міжнародних угод, які суперечать Конституції і законам України, у т.ч. зобов’язань про проведення будь-яких референдумів.
Застерігаємо Президента та Верховну Раду України від будь-яких спроб проголосити референдум з порушенням вимог статті 72 Конституції України, оскільки такі спроби мали б відверто протиправний характер і непередбачувані руйнівні наслідки.
Ганна Гопко, голова комітету у закордонних справах ВР VIII скликання, голова АНТС;
Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.), Керівник Центру досліджень росії;
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ;
Андрій Магера, заступник Голови Центральної виборчої комісії (2007-2018 рр), заслужений юрист України;
Євген Захаров, директор ГО “Харківська правозахисна група”;
Віта Думанська, голова “Руху ЧЕСНО”;
Наталія Лигачова, ГО “Детектор медіа”;
Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”;
Валерій Пекар, ГО Деколонізація;
Михайло Гончар, президент Центру “Стратегія ХХІ”;
Андріана Арехта, голова ГО “Жіночий ветеранський рух”;
Олена Галушка, керівниця Міжнародного центру Української перемоги;
Сергій Мокренюк, ветеран, представник Крайової Ради Українців Криму;
Станіслав Федорчук, голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини»;
Андрій Щекун, керівник стратегічних комунікацій і розвитку ГО “Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”;
Роман Сон, голова Міжнародного центру досліджень України «Пряма Ініціатива»;
Наталія Склярська, координаторка проєктів ГО “Соціальний Капітал”;
Олексій Панич, український ПЕН;
Євген Бистрицький, Український філософський фонд;
Володимир Горбач, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії;
Олексій Ковжун, медіа ҐРУНТ;
Олена Кравченко, директор МБО “Екологія - Право - Людина”;
Вікторія Войціцька, народна депутатка ВРУ (2014-2019), членкиня наглядової ради аналітичного центру «We Build Ukraine”;
Богдан Панкевич, дипломат, громадський діяч;
Святослав Літинський, голова ГО “Незалежні”;
Ольга Попенко, голова ГО “Міць Азова”;
Наталія Чорногуб, голова Асоціації відкритих даних;
Андрій Гінкул, Центр реформ та місцевого розвитку;
Катерина Приймак, голова БФ “Veteranka”;
Микола Сіома, директор ВБО “Українська фундація правової допомоги”;
Андрій Поданенко, директор ITCare LLC, CxO EnergyCitizen;
Оксана Гуйда, голова ГО “Кременчуцький антикорупційний центр”;
Дмитро Кузнєцов, Голова правління ГО “СТАН”;
Оксана Нестеренко, Виконавчий директор ГО Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC);
Лариса Вербицька, CEO, співзасновниця UkarineNow org;
Анастасія Розлуцька, керівниця ГО “Український світ”;
Сергій Стуканов, голова ГО “Інститут соборності”;
Наталя Соколенко, журналістка, членкиня правління ГО "Інститут соборності";
Наталія Заболотна, ГО “Народний Захист”;
Наталя Старинська, голова правління ГО “Вище”;
Галина Бахматова, менеджер проєктів КВУ, Херсон;
Віталій Овчаренко, солдат ЗСУ, голова ГО “Рух переселенців України”;
Олексій Бурмак, волонтер, режисер фільму "Російська загроза", військовослужбовець, ГО "Нова Єдність";
Олександр Цегольник, голова ГО Perfect Art Group;
Олександра Кирюшина, голова ГО Культурна Асамблея;
Олександра Пецкович, ВГО “Бойківське етнологічне товариство»;
Едуард Чізмар, Засновник ГО “ЗОРАКС”;
Олег Слабоспицький, член наглядової ради "Національного українського молодіжного об'єднання";
Володимир Березін, ГО "Бахмат";
Максим Лациба, керівник Програми розвитку громадянського суспільства УНЦПД;
Сергій Ісмагілов, екс муфтій, офіцер Збройних сил України
Немає коментарів: