Минає четвертий рік повномасштабного вторгнення. Російська пропаганда, відчуваючи втому українського суспільства, дедалі гучніше вмикає платівку про «неминучість поступок», «мир за будь-яку ціну» та «безглуздість опору». Проте, якщо поглянути на факти тверезо, стає зрозуміло: заклики до капітуляції — це не шлях до миру, а пастка, розрахована на нашу короткозорість.
За чотири роки запеклих боїв Росія, попри величезну перевагу в ресурсах, захопила лише мізерний відсоток української території порівняно зі своїми початковими планами «Києва за три дні». Кожен квадратний кілометр коштує агресору тисяч життів та мільярдів доларів. Капітулювати перед ворогом, який за 4 роки не зміг досягти жодної стратегічної цілі — це визнати поразку там, де ми насправді вистояли. Це психологічна капітуляція перед ворогом, що видихається.
Пропаганда обіцяє «мир та стабільність», але ми знаємо ціну «русского міра» за кадрами з Бучі, Ізюма та Маріуполя. Капітуляція для мільйонів українців означатиме не мир, а фільтраційні табори, депортації, примусову мобілізацію в армію агресора та тотальне знищення української ідентичності. Ми боремося не за території, а за право фізично існувати.
Математика провалу «другої армії світу»
За чотири роки запеклих боїв Росія, попри величезну перевагу в ресурсах, захопила лише мізерний відсоток української території порівняно зі своїми початковими планами «Києва за три дні». Кожен квадратний кілометр коштує агресору тисяч життів та мільярдів доларів. Капітулювати перед ворогом, який за 4 роки не зміг досягти жодної стратегічної цілі — це визнати поразку там, де ми насправді вистояли. Це психологічна капітуляція перед ворогом, що видихається.
Пастка «заморозки»
Історія вчить: будь-яке перемир’я на умовах Кремля — це лише оперативна пауза. Росія використовує час для переозброєння, вивчення помилок та нового удару. Здатися зараз означає приректи наступне покоління на ще кривавішу війну, але вже з гірших позицій. Ми не завершуємо війну капітуляцією, ми просто передаємо її своїм дітям у спадок.Доля окупованих: Буча як стандарт, а не виняток
Пропаганда обіцяє «мир та стабільність», але ми знаємо ціну «русского міра» за кадрами з Бучі, Ізюма та Маріуполя. Капітуляція для мільйонів українців означатиме не мир, а фільтраційні табори, депортації, примусову мобілізацію в армію агресора та тотальне знищення української ідентичності. Ми боремося не за території, а за право фізично існувати.
Геополітичне небуття
Україна, що капітулювала, миттєво зникає з радарів цивілізованого світу як суб'єкт. Ми втрачаємо підтримку, інвестиції та перспективу європейського майбутнього. Замість того, щоб бути частиною найбагатшого та найбезпечнішого блоку світу, ми ризикуємо стати сірою зоною, ресурсною базою для нових авантюр Кремля.
Повага до ціни, яку вже сплачено
За ці чотири роки Україна заплатила неймовірну ціну — життями найкращих синів і доньок. Капітуляція — це знецінення кожного пострілу, кожного волонтерського гривня, кожного життя, відданого за свободу. Це зрада тих, хто стояв у чергах до військкоматів у лютому 2022-го.
Роспропаганда хоче, щоб ми повірили у власну безпорадність. Але правда в тому, що за чотири роки ми довели зворотне. Нам важко, ми втомлені, але ми не зламані. Мир можливий лише через силу та справедливість, а не через покірне прийняття умов агресора.
Капітуляція — це не кінець війни. Це початок нашого кінця. І це не прийнятний сценарій. Досить його обговорювати.
G&S.
Немає коментарів: