Ця праця з літературознавства мені була не доступна під час навчання через ідеологічні шори. Дмитро Чижевський - автор з діаспори, тому в СРСР був під забороною. І ось тепер, майже через 70 років після виходу з друку у Нью-Йорку мені вдалось осягнути цей підручник.
Українська література довгі роки була "неповною". Це один з висновків автора я відчував інтуїтивно. Еліта, що складалась з духовенства та шляхти пішла до Москви 350 років, а в Україні залишилась лише частина літератури. Від того дуже багато в
історії та діях вже сучасних авторів було обумовлено. Ефективність, геть інша виходила. Згадайте лише ніяким глуздом не досяжні пільги російським книговидавцям в Україні до 2014-го. І це в часи незалежності, коли наклади української книжки впали до найменшого...А ще згадайте: як знищувались книгарні по містах та селам.Чому праця з історії української літератури була під забороною навіть для фахівців - зрозуміло, адже радянське літературознавство дуже боялось правди, його "батьки" вченого Чижевського звали "диверсантом".
Ну а література з князівських часів - робила аналіз, поряд з фіксацією імен, подій, фактів. Точніше, робили читачі. Чи не робили, коли їм тільки протягом 30 років 19-го сторіччя двічі забороняли послуговуватись рідною українською мовою. Вже у тридцяті наступного століття найталановитіших українських літераторів, драматургів що писали українською - вбивали.
Після другої світової війни з української літератури по сталінських лекалах агітпропу зробили ідеологічну прислужницю. Як у марксистський канон вписуєшся - будуть друкувати мільйонними накладами. Спитайте у класиків радянської української літератури зі Львова. Деяких, до речі дотепер перевидають.
Земля українська продовжувала таланти народжувати, а літератори звідси проторили стежину до білокам'яної імперської столиці. А там, як збираються бутафорські реформи проводити - запрошують фахівців з України. Так у "перебудову" мізки радянській людині "запудрював" такий собі український літератор Коротич. Редагував він виважено-підцензурний популярний журнал "Вогник", а до того київський "Всесвіт" де вів боротьбу з "українським буржуазним націоналізмом".
Деякі з його колег - сучасних українських літераторів, трохи згодом долучились до відродження держави у Києві. Не підвела їх "чуйка". Навіть у Верховній Раді по декілька скликань "просиділи", благо недалеко від будинку спілки письменників.
Аж тепер, коли 4-й рік триває гаряча фаза великої війни з Московією й дронами розбиті всі вікна у тому "спілчанському" будинку на Інститутській вулиці, а по багатьох містах України - взагалі будинків не залишилось, здається приходить розуміння ролі національної літератури.
Модератор та концентратор суспільної думки нації не може бути агентом чужої культури. Омана це: залишатись українцем, а створювати культурний продукт для росії... Яка вже не маскуючись дронами та ракетами стирає міста та українську цивілізацію з лиця землі.
Дмитро Чижевський, який був чи не самим блискучим українським філософом ХХ сторіччя, цей висновок зробив ще років 100 назад. Тому й залишався забороненим автором в УРСР, а в незалежній Україні - малопомітним, бо до самої своєї смерті був противником конформізму.
Маю надію, що у сучасні індивідуальні освітні траєкторії українських здобувачів вищої освіти потраплять підручники Дмитра Чижевського, зокрема "Історія української літератури" від початків до доби реалізму й молоді люди вчасно познайомляться з працями інтелектуала їх роду.
В.Головченко, бурсак 80-х.


Немає коментарів: