Осучаснення ролі українських університетів по війні

Університет, як сукупність, об'єднання тих, хто вчить, і тих, хто навчається в Україні після 3-х років війни вже точно не тільки заклад вищої освіти. Завдання, що сформувались в Європі за Середньовіччя, а в Україні за часів індустріалізації (кінець 20-х рр - 30-ті ХХ ст.) сьогодні зовсім не актуальні. Але в університетах, яких в деяких обласних центрах вже понад 5, сконцентровано більшість інтелектуалів територій. І тепер, коли кількість абітурієнтів значно скоротилась, тільки навчання здобувачів вищої освіти - розкіш. 

Але що вміють сучасні університети? 

Кажуть вести дослідження. Можливо. Але наскільки прикладний характер мають ті дослідження? Багато чули ви про впровадження під час війни винаходів саме з університетських лабораторій? Розумію - таємничість під час війни, але. Тисячі фахівців з науковими ступенями могли б мати більше реалізації саме тепер. Внесок освітньої галузі у виборювання перемоги явно непомітний.

Як це змінити?

МОН рапортує про виконання якихось реформ, краще б звітував про виконання військових замовлень. Мабуть, його немає.

А що органи місцевої влади?

Що крім сплати податків на зарплатню чекають від доцентів та професорів менеджери територій? 

Чи є консолідовані, продумані запити від місцевих рад до тих самих університетів? Може чули?

Як нічого не чули про співпрацю університетів з міністерством розвитку громад та територій України. Тобто проблеми в містах, що втратили інфраструктуру, бізнеси та населення - самі по собі, а виконавча влада та університети, десь обабіч.

Не цікаво рідним інституціям напрацювати синергію дій?

Але створюють нові якісь держструктури, націлені на повернення українців з евакуації. Варто зупинитись!

Можливо спитати в МОНу: а де внесок державних університетів у відновлення? Яка ефективність вкладень у зарплатню сотень тисяч навколо студентських бюрократів університетів та міністерства зокрема? 

Знову й знову лише питання. 

Незабаром в деяких з університетів випустяться останні довоєнні студенти та не залишиться людей що навчаються.  Що робити далі будете, панове? Імітувати?

У МОН хоча б ще є школярі та науковці. А що навчальним закладам без охочих навчатись робити? Якщо здається, що я перебільшую - роздивиться.

Ера, коли університети виконували функцію пенсійного фонду для молоді - закінчились, стипендій - кіт наплакав. Витрачати мільярди гривень на утримання неефективних вишів - марно. Це вже давно очевидно. А саме з минулого року ще стало доконаним фактом, що найбільш підготовлені абітурієнти, в кого найвищий бал вступають до недержавних університетів. А ви надалі виписуйте собі премії, громадяни ректори з проректорами.

Суспільні дискусії та мозкові штурми: як використати знання університетів на користь громадам мають розпочатись, хоч у блогосфері, хоч у реалі. Але... Хто їх розпочне?

Не варто очікувати журналістських розслідувань, щоб збагнути що має сформуватись суспільний запит до університетів: сприяти швидкому та осмисленому відновленню.  "Штовхача" у вигляді USAID вже нема. Маск з Трампом попрацювали. Агенція з якості освіти "зашивається" перевіркою 1001 навчальної програми. Була надія на мерів, але з південних міст всі, мабуть, не дуже гарно згадують про "свої" університети. 

А може комунікації всі відбуваються, але цілком таємно?

В.Головченко.  

В.Головченко.