Напередодні холодів, з першим арктичним "подихом" в Одесу, що не остигнула, відбувся філософсько-письменницький десант від ПЕН-проекту. Декілька зустрічей в різних культурницьких "тусовках" відбулись в уїк-енд. Наші автори всюди не були, але опинились під сценою театру імені Василька. Були тут від киян самопрезентації, а ще заклики, висновки майже 9-ми місяців війни, жаління на вимикання світла, відкриття. Хотілось не довгі цитати малотиражних книжок слухати, а дискусію, але автори були більше налаштовані на монологи. А може то сторона що приймає, тобто одесити таке запитували?!
Проговорювання максим, що стали аксіомами, що тільки Україна власне спроможна дику Росію зупинити на дорозі до Ла-Маншу, дійсно корисні, але камерність зустрічей, робили їх майже безглуздими. Навіть коли В.Кебуладзе спробував радикалізувати висловлювання, що мол росіян (зло) треба нищити!.. А хто на півдні сумнівається?! В степу напівдорозі від Миколаєва до Херсону їх вже 8 місяців ЗСУ "крошат", а вони як таргани лізуть, та пуляють "дурні" зенітні ракети в Миколаїв, бо не можуть фортецю на Бузі ні взяти, ні обійти.
Перші місцеві письменники, сучасні наклади книжок яких значно перевищують гостьову популярність потягнулись до виходу з зустрічі. Ще б пак! Знову цей столичний снобізм. На що нас агітувати?
Може вже час якусь співпрацю налагодити між авторами різних країв України?
Таке питання поки не підіймали. Мабуть, ще не до кінця усвідомлення надійшло: не пропагувати треба їхати в регіони, а співпрацю хоча б простеньку вибудовувати. Бо суб'єктність українського красного письменства ще має відбуватись, та й потребу читання в народу треба ще виборювати. Не дай Боже літераторам знову повернутись до служіння владним кабінетам. А десант був дуже схожий на "відпрацювання" європейського грантику на "окультурювання аборигенів".
С.Лиманов.
Немає коментарів: