пʼятниця, 15 жовтня 2021 р.

"Золоте теля" від Макса Голенко в Одесі




Поки аплодисменти в голові не стихли, а емоції й досі переповнюють, не можу не поділитися своїми враженнями від прем’єрного показу “Золотого Теляти”, який відбулась акурат до дня народження Іллі Ільфа. Написала в себе на фейсбуці знаний театральний критик - Юлія Сущенко.


Після Енеїди та Собачого серця це третя вистава Максим Голенко в Одеському українському театрі. І він знову пропонує нам “погратися в класиків”. Але на цей раз виводить авторів роману “Іллюшу” Ільфа (Сергій Куда) та “Женічку” Пєтрова (Zhenia Doliak) на сцену повноцінними героями із власними характерами, історіями та “приколами”. Вони багато палять, сперечаються один із одним, з героями, з глядачем і, здається, навіть з режисером)



Вкотре захоплююсь майстерністю Максима створювати на сцені особливий простір, з легкістю жонглюючи текстом, образами, додаючи своє бачення та ставлення до героїв, протягуючи між ними та глядачем ниточки, що зв’язують все це із сучасністю. Все це затягує від самого моменту, як тільки ти потрапляєш у глядацьку залу і не відпускає ще багато годин після…



Новими гранями засяяла Діана Каландаришвілі у ролі Зосі (ви могли бачити актрису у виставі “Серце навпіл”). Але моїм справжнім героєм вечора став Ігор Геращенко. Справжнісенький Паніковський. Стовідсоткове попадання в образ! Здається, і Ігор це відчув і отримував від гри неймовірний кайф. А його партнер Саша Самусенко у ролі Балаганова - ну це ж вилитий Шура! Не зовсім зрозумілим спочатку був підпільний міліонер Корейко (Роман Федосєєв) допоки він не пообіцяв повернутися до нас в 90-ті. А ось Бендер Юрія Хвостенка (актора дружнього васильківцям франківського театру) “збалансованим”, технічним і я би сказала, навіть холоднуватим. Але ж Остап - відомий сноб, чи не так? До речі, тепер дуже хочеться подивитися яким буде Бендер у Дмитра Усова, да і взагалі другий склад вистави також інтригує та заманює до театру)





Вся вистава складається із несподіваних перевтілень. До останньої хвилини не могла вгадати, хто ховається у масці такого собі Mad Max Козлевича (Anatoly Golovan) та Ірину Охотниченко в ролі Полихаєва також не впізнала )




І звісно, неможливо не сказати про неймовірну роботу Вадима Бессараба, який дві з половиною години разом із своєю бандою задавав темп та настрій виставі. І як влучно лунала кожна одеська та не одеська пісня!



Сміючись, людство розлучається із своїм минулим. І я скажу, що щойно знову відчула щастя мати таку здатність та можливість. І мова йде не лише про події сторічної давнини. Ми можемо дозволити собі сміятися і над минулим і не боятися сміятися над собою сьогоднішніми, дивитися на себе з різних проєкцій, критикувати та бути собою незадоволеними, або, навпаки, становитися щасливими та вільними. Головне бути "наляканими ідіотами". Це розпочали робити ще Ільф та Петров, коли їх роман цензурували та забороняли, це право продовжуємо відстоювати ми - сьогоднішні. А не розгубити цю нашу «суперспроможність» як раз і допомагає Голєнко.


Ось «я так бачу» (здається ця фраза стане моім улюбленим мемом) і я вкотре хочу подякувати всім, хто "приложив руку". Ви - неймовірні!
Фото - автора.


Немає коментарів: