середа, 6 січня 2021 р.

Забутий "залізний король" Криворіжжя



Ми всі минулі 10 років роботи нашого видання онлайн згадували про забутих зусиллями комуністів підприємців та меценатів. Життя навколо ставало кращим, а заможними було  небезпечно. Так й вимарювали яскравих й активних, навіть з нематеріальної пам'яті.  Сьогоднішня історія про підприємця, одного з перших розробників криворізького рудного басейну, родом з наших країв, про якого зовсім забули в районі 95-го кварталу.

Сергій Миколайович Колачевський, уродженець с. Попівка, Олександрійського повіту, Херсонської губернії. Отримав медичну освіту та практикував в переважно в Одесі. В 1882 одружився з Євгенією Розмарінц, племінницею криворізької поміщиці Зайцевої. Тітка дала в якості посаг 400 десятин землі біля с. Веселі Терни (Криворіжжя). Спочатку землю здавали в аренду місцевим селянам. Але фахівці, яких пан Колачевський найняв, виявили поклади залізної руди на його землі в 1891-му році. І лікар іде на ризик. Під заставу рудоносної ділянки взяв у німецькому банку «Дойче Кайзер» кредит у розмірі 1,5 млн марок. І вже в 1893-му розпочато видобуток руди. Підприємство Колачевського і досі є взірцем відповідального капіталіста. Бажаючи отримати високу ефективність праці та утримати на руднику найпрацьовитіших та відповідальних робітників, Сергій Миколайович інвестував кошти в соціальну та побутову інфраструктуру.

Побудовано велику їдальню на 1000 місць, яка при потребі легко перетворювалась на театр. Колачевський був єдиним на ті роки підприємцем, котрий взяв на себе витрати на харчування гірників (6-7 рублів на місяць). Постійні робітники переводились на відрядну систему оплати, а ковалям, токарям, слюсарям, машиністам встановлювалась висока, у порівнянні з іншими рудниками, плата.

Заробляв простий робітник від 15 до 20 руб. на місяць, майстер – близько 25–35, інженери – до 100 руб. (у 1910 році корова коштувала близько 5 руб.). Були ще й поденні робітники, які отримували 40 коп. в день і безкоштовно харчувались у другій спеціальній їдальні. Але Сергій Колачевський у своїх новаторських пошуках підвищення рентабельності підприємства пішов далі. Побудував робітниче містечко (по дві квартири в будинку) та гуртожитки для тимчасових і холостих робітників.

Причому в будинках була вода, світло, газ, квартплата складала 20 коп. на місяць. Збудовано школу (навчання коштом підприємства), лазню, лікарню. Робітники мали трудові книжки та страхові поліси. А ще Сергій Миколайович першим у 1897 році у Кривбасі купив власний паротяг для рудничних потреб, провів на рудник залізничну гілку та міст, який з’єднав селище з центром міста. У 1902 році він одним із перших провів електричне освітлення до житлових будинків. Понад 20 тис. руб. витратив на будівництво криниць для забезпечення потреб рудника і людей чистою водою. Не випадково сучасники називали його «залізним королем».

Помер Колачевський 23 травня 1911 року. Згідно із заповітом близько 100 тис. руб. було роздано робітникам рудника Колачевського. Працюючі на ньому від 3 до 5 років мали отримати піврічний оклад, від 5-8 – річний оклад, а хто мав стаж роботи понад 10 років – оклад за два роки. 50 тис. руб. дарувалося Одеській громаді сестер милосердя, частина грошей була виділена на будівництво церкви на руднику та на зведення будинку для престарілих для мешканців Катеринославської і Херсонської губерній.

Та головним у заповіті мало стати негайне будівництво у маєтку вищого сільськогосподарського училища імені Євгенії і Сергія Калачевських зі зразковими полями, фермою і фруктовим садом, з безкоштовним навчанням у ньому всіх верств населення Херсонської і Катеринославської губерній (75% місць призначалось селянським дітям, 25% – дворянам). Цьому училищу Сергій Миколайович заповів у власність «все без винятку: маєток, капітал і рудник з усіма його атрибутами…». Згідно з підрахунками, для училища залишався фантастичний капітал у 29 млн руб., або по тогочасному курсу – понад 14 млн доларів. Родичі подружжя кілька років сперечались  в суді через заповіт, затримуючи його виконання.

Лише у 1916 році сенат ухвалив остаточне рішення про законність заповіту. Але виконати його не встигли, через рік-два до влади внаслідок жовтневого перевороту прийшли більшовики. Комуністи знищили майже всі спогади про підприємця-мецената. Маєток, сад, робітниче селище, навіть могили подружжя.

​​Залишили лише сам рудник, відомий нині як шахта імені Орджонікідзе, що входить до структури Центрального гірничо-збагачувального комбінату. Історія Сергія Миколайовича є яскравим прикладом того, що капіталізм та підприємницька жилка робить людей навколо реально заможнішими, а їх життя зручнішим.
Дмитро Пауков,"Останній Капіталіст"
 - телеграм канал.


Немає коментарів: