четвер, 5 листопада 2020 р.

Як відстежують контакти хворих у Німеччині і не відстежують в Україні?!




В Україні напередодні вихідних зафіксовано 8,7 тис. нових хворих на Covid-19, у неділю показник традиційно тимчасово впав (до 6,7 тис.). Отже, збувається прогноз Текстів – на початку жовтня ми передбачали, що на кінець місяця буде близько 8 тис. випадків зараження щодня. Якщо продовжити моделювати – на початку грудня Україна матиме 16 тис. нових випадків за добу.

У Європі теж показники поширення вірусу в ці дні б’ють рекорди, до локдаунів різного ступеня жорсткості сьогодні повертаються у Франції, Великій Британії та Німеччині. В Україні влада теж обіцяє локдаун у випадку колапсу медичної системи. Хоча нинішня українська система боротьби з коронавірусом вже схожа на колапс.

Ця історія про те, як працює система відстеження контактів та контролю самоізоляції хворих на новий коронавірус у Німеччині і як вона не працює в Україні. А також про те, чим відрізняється система тестування та лікування на рівні сімейних лікарів і наскільки складно у Києві потрапити до лікарні на початку листопада.

Ми не претендуємо на узагальнення ситуації: і в Україні, і в Німеччині можуть бути інші варіанти розвитку подій.

Свою сімейну історію нам розповіла Оксана К., що живе з чоловіком у передмісті Мюнхена, її батьки та двоє дорослих доньок мешкають у Києві. Дочки та чоловік старшої з них перехворіли у вересні, батьки захворіли у жовтні і поки ще лікуються (далі – пряма мова).

- 10 вересня, коли я приїздила до Києва, у старшої піднялася температура до 39 градусів, почалися кашель і нежить. Я одразу запропонувала здати тест на коронавірус. У доньки – медична страховка, яку оплачують на роботі. Вона звернулася до страхової компанії, приїхав лікар із приватної клініки, написав, що це трахеїт, синусит і алергія. Зробити тест не пропонував, а покривати його вартість страхова відмовилася. Донька таки здала тест у приватній лабораторії, він був негативний, і ми розслабилися.

За п’ять днів я повернулася до Мюнхена.

Як хворіли у Німеччині


Тест на Covid-19, який здала в аеропорту, виявився позитивним. Це була обов’язкова (безкоштовна) процедура для всіх, хто повертався з червоної зони, якою Україна була ще у вересні. Результат повідомили по телефону наступного ранку – позитивний.

Того ж дня я знайшла у поштовій скриньці червоний конверт із листом з Міністерства охорони здоров’я про те, що маю самоізолюватися на 10 днів від дня тестування. У листі було вказано, що хворі на Covid-19 не мають права виходити з квартири, повинні заповнювати онлайн-щоденник на сайті “Баварської системи управління ланцюжками інфекцій”, в якому при реєстрації описати всі свої контакти та маршрути пересування протягом 48 годин до моменту тестування. Причому досить детально: вказати імена, прізвища, адреси, локації, номери маршрутів громадського транспорту. Було також кілька параграфів про те, як і коли звертатися до сімейного лікаря, що робити, якщо стан погіршується.

Найбільше вразило попередження про штраф (€25 тис.) та два роки ув’язнення за порушення карантину. Контроль за дотриманням покладався на місцеву владу, куди зазвичай повідомляють про хворих на коронавірус.

Жодних додатків для контролю встановлювати не просили, але випробовувати, як працює ця система, мені не хотілося.
Ми живемо у невеликому містечку, маємо робочі візи та вчимо німецьку, щоб отримати посвідку на постійне проживання. Якби я пішла на заняття з німецької чи на спорт, про це одразу б стало відомо – там реєструють відвідувачів. Наприклад, вчителька з німецької говорила, що щотижня заповнює на кожного з нас анкети і кудись подає. Ну і знаю, що якби хтось із сусідів побачив на вулиці того, хто має бути на самоізоляції, обов’язково повідомив би до поліції.

Чоловіку, до речі, також належало самоізолюватися, але на 24 дні: 10 днів, протягом яких він міг заразитися від мене (вважається, що на 11-й день від позитивного тесту хворий вже не заразний), і ще 14 на те, щоб проявилися можливі симптоми.

Із місцевої ратуші, по-нашому міськради, теж одразу зателефонували, запитали, чи потрібна якась допомога (у них для цього є волонтери), запитували про самопочуття. Пропонували привезти продукти, ліки, забрати домашніх тварин на перетримку, якщо потрібно.
Продукти ми замовляли онлайн із доставкою додому, хоча це можливо далеко не в усіх магазинах. Дещо нам купували і привозили знайомі, залишали пакунки під будинком.

А взагалі зазвичай місцеві у таких випадках просять про допомогу у закритій німецькій онлайн-мережі “Сусіди”. Там треба під час реєстрації вказати домашню адресу, на яку потім приходить лист із підтвердженням і пароль доступу.

Найскладніше впродовж самоізоляції було вирішити проблему прогулянок із собакою. У нас старий песик, якого ми не могли доручити комусь чужому, близьких друзів поряд немає, команд німецькою він не сприймає.

Тому всі ці десять днів ми таки виходили з ним гуляти – з чорного входу через гараж, крадькома посеред ночі і ненадовго.

Я також одразу подзвонила сімейній лікарці. Вона попередила, що вірус не лікується, порадила препарати для полегшення симптомів і дихальні вправи. Нам пощастило, що маємо свою відкриту терасу, на якій фактично і провели всі ці дні.
У мене на п’ятий день був сильно закладений ніс, зник нюх, з’явився кон'юнктивіт, так тривало майже три тижні. Нюх досі остаточно не відновився. Ні температури, ні кашлю.

Чоловік також заразився – їздив на огляд до сімейної лікарки щодо температури і кашлю. Вона оглянула його в окремій кімнаті, відведеній для тих, хто мав підозру на Covid-19, зробила кардіограму і взяла мазок для ПЛР-тесту, який очікувано був позитивним. Через десять днів він ще раз зробив тест, щоб скоротити час самоізоляції хоча б на чотири дні – це 10 днів за позитивного тесту замість 14 за негативного.

Це був уже третій його “ковідний” карантин у Німеччині і другий для мене.

Свій перший чоловік відбув ще у червні, після повернення з України, куди їздив у справах. За тодішніми правилами здав тест в Україні перед вильотом (негативний). Повернувшись, зареєструвався у системі Міністерства охорони здоров’я Німеччини: заповнив анкету, де описав самопочуття, доклав результати тесту, отримав дозвіл виходити і наступного дня поїхав на роботу.

А через два дні на пошту прийшов червоний конверт із листом про те, що в автобусі, яким він їхав з аеропорту додому, був хтось інфікований. І хоча там пасажири були в масках і сиділи на відстані 4 м одне від одного, йому, як і всім іншим пасажирам, належало піти на самоізоляцію на 14 днів.
Я була на другому рівні контактів, тому мені виходити не забороняли.

На початку серпня ми разом сиділи на самоізоляції після поїздки на кілька днів власним автом до Хорватії. Коли поверталися, цю країну вже оголосили червоною зоною, європейські кордони були закриті, прикордонники сканували документи всіх, хто в’їздив до Німеччини. Обов’язкового тесту після повернення не було – лише 14-денний карантин.

У середині вересня в нашому 20-тисячному містечку з початку епідемії було зареєстровано всього 107 хворих, це були поодинокі випадки, з близького оточення ніхто не хворів. Від початку епідемії у місті працювала станція тестування на території Мальтійського Червоного Хреста – такі собі дерев’яні будиночки, до яких можна було під’їхати машиною з одного боку, здати ПЛР-тест через відчинене вікно і виїхати з іншого боку. Нещодавно відкрили стаціонарну станцію тестування: в окремому будинку. Тести на Covid-19 у Баварії – безкоштовні (на відміну від інших земель Німеччини).

Як хворіли в Україні


Щойно отримавши свій позитивний результат, я одразу обдзвонила всіх, із ким спілкувалася напередодні в Україні. Хтось побіг робити тест, хтось розслабився і сказав, що всі перехворіємо. Всі, хто зробив тести, одержали негативні результати.

Тим часом старша донька продовжувала хворіти, занедужав і її чоловік – із тими-таки симптомами. Захворіла і молодша, що живе в одній квартирі з ними, почалися кон'юнктивіт і діарея. Тести в обох були позитивні (здали за гроші, щоб швидко отримати результати), і вони звернулися до сімейної лікарки, з якою дуже пощастило – вона вела пацієнтів, переписуючись у WhatsApp. В обох був легкий перебіг, лікувалися вдома.

А старша спробувала ще раз звернутися до своєї страхової компанії. Сказала про позитивні тести у сестри, чоловіка і мами, на що їй відповіли, що таке буває. У приватній клініці безкоштовного тесту не пропонували, але відправили на КТ, де побачили бронхіт. Виписали антибіотик і відправили додому лікуватися – їй знадобилося десь півтора місяця, щоб одужати.
Дивіться також: Епідемія COVID-19 в областях. Інтерактивні графіки

Із початку вересня ніхто з нас не контактував з моїми батьками: остерігалися, щоб їх не заразити. Але в середині жовтня захворіли і вони. У мами (69 років) почалося щось схоже на сезонний бронхіт, на який вона часто страждає. А в батька (йому 68) піднялась температура під 40. Вони подзвонили у швидку, де сказали, що симптоми схожі на ковід і порадили звертатися до сімейного лікаря. Увесь наступний день, а це була субота, вони намагалися до неї додзвонитися і писали смс. У неділю таки пішли на прийом до чергового лікаря. Той сказав обом, що це сезонна застуда, виписав "Флюколд", "Ремантадин" і вітамінки. Тесту на Covid-19 не призначив, додавши, що вони все одно інформативні лише на 40%, і попросив не морочити голову.

За кілька днів батько почав задихатися. Через знайомих я домовилася, щоб йому зробили КТ -– виявили двосторонню пневмонію з 40% ураження легень. Сімейна лікарка, якій показали ці результати, прописала антибіотик і порадила викликати швидку, якщо погіршає. До речі, щоб отримати це та інші призначення – для себе і для батька, мама з 26 жовтня чи не щодня ходила на прийом і сиділа в черзі, де зазвичай було 20–30 людей з подібними симптомами.

Лікарка врешті пояснила, що в неї 2 тис. хворих, реагувати на кожного вона не може. І виставила умови: в жодному разі не телефонувати, писати у вайбер у чітко визначений час, у вихідні не турбувати. Коли батько відправив їй свій результат тесту (позитивний) разом із КТ, отримав відповідь: “Ура! Вітаю, продовжуємо пити антибіотик”.

Я знайшла через Червоний Хрест волонтера, щоб поставив крапельниці вдома, і почала шукати можливість його госпіталізувати – у швидкій сказали, що місць немає. Щоб знайти місце у державній лікарні по знайомству, знадобилося кілька днів.

Від редакції

Жодного безкоштовного тесту нікому з родини, що мешкає в Києві, також отримати не вдалося. Жодних контактів тих, хто хворів в Україні, з боку влади ніхто не відстежував. Але саме зусилля з відстеження найбільших спалахів вірусу вчені вважають найбільш ефективними для протидії епідемії.

Натомість німецька влада, завдяки системі відстеження та онлайн-щоденникам, які ведуть хворі, не лише зупиняє поширення коронавірусу. Вона ще й отримує досить детальну картину епідемії в країні, величезний набір даних для аналізу: як саме поширюється вірус, як протікає хвороба у людей різного віку, статі, з різними супутніми хворобами, які симптоми найчастіші, яка схема лікування найдієвіша.

Що знають в українському Міністерстві охорони здоров’я про все це? Мабуть, питання риторичне. Принаймні відповіді на запит про систему відстеження контактів хворих на Covid-19 ТЕКСТИ не отримали.



https://texty.org.ua


Немає коментарів: