понеділок, 7 жовтня 2019 р.

Хто задає стратегії регіонам України?

Коли закінчиться черговий маркетинговий рік в торгівлі збіжжям, а з ним - розчавлене асфальтове покриття, не шукайте винних. Саме статус крупного  регіону з сировинною економікою, обумовлює ділову активність з вирощування й експорту 1-2 сільгоспкультур.  В кожній з південних областей практично "вмерла" стара промисловість, майже не будується нова індустрія, однобоко розвивається транспортна інфраструктура: попит лише на портові потужності для експорту. Автопотяги з зерном днем й вночі тягнуться до берегів. А тим часом... Кліматичні та природні умови змінюється, значний відтік робочої сили. Вода стає предметом дефіциту. Зниження соціальних стандартів життя. Що далі? 
В Одеському національному економічному університеті відбувся круглий стіл «Стратегії для Півдня України: вектори розвитку». Дискусія науковців-економістів, разом з підприємцями могла би мати більший ефект, якщо б завітали представники влади. За виключенням декількох (успішних)ОТГ, які делегували своїх фахівців на зібрання, представників публічного адміністрування територій не було. Добре, хоча  фахівці Національного інституту стратегічних досліджень вимагали всі пропозиції занотувати.
Склалось враження що поки всі більше стурбовані констатацією сучасного стану регіональної економіки. А коли ж виробляти політику?
Та хто буде це робити?
До сих пір, замовником були або бюрократи, або бізнесмени. З часів реформи децентралізації "крен" в пріоритетах взяли саме бізнесмени, які виробляють додану вартість в експорті продуктів рослинництва. Вся економічна активність в сільській місцевості присвячена цьому. Інфраструктура приватизована, або арендована для нарощування об'ємів врожаїв пшениці та соняшника (кукурудзи). Саме про цей уклін й знов і знов констатували одеські науковці. Але, підприємець тому й унікальний, бо риск - його друге Я. Тому незрозуміло чому саме трейдерів не запросили на дискусію, їх думки було важливо почути.
Поки було констатовано що альтернативної моделі розвитку економіки в регіоні майже немає. Але є емпіричний експеримент одеського бізнесмена по створенню агро-туристичного кластера "Фрумушіка-Нова" не було детально розглянуто. Самому Олександру Паларієву дали трохи часу для розповіді про свою діяльність в степу. Хоча цей досвід можливо, буде з часом "рятівним" для степових ОТГ, де немає портів. В той же час, представник херсонського бізнесу "фантазував" про будівництво логістичного коридору для товарів з держави під міжнародними економічними санкціями (Іран). Цей приклад красномовно свідчить про повний "постмодерн" у формуванні вітчизняної політики стосовно створення сталої економіки. Хто на що гаразд. Без прорахунку наслідків та ефекту, аби робота не закінчувалась. А ще є "пікантна пряність" у вигляді лівацької соціалістичної ідеї, яка призводить до 100% ризикованості бізнесу в Україні. Ще ВРУ не прийняла ніяких законів по створенні ринку землі та великої приватизації: кожне зібрання починається й закінчується "лякалками": що буде коли землю продадуть! 
Поки її де-юре не продавали, вона опинилась в управлінні у сільгоспвиробників, які в державі майже як офшор. Про це чомусь на заході економістів нічого не казали. А між тим, податків вітчизняний сільський підприємець платить дуже мало, у порівнянні з аналогічним бізнесом в Європі. І в цьому ще один "ризик", бо коли Україна ширше імплементує угоду з ЄС про вільну торгівлю, місцеві фермери втратять частку сьогоднішніх преференцій.
Багато про що можна дискутувати всім складовим громадянського світу (бізнес-влада-громади) але важливо щоб ця розмова приводила до прогресивних дій. Перше, щоб стратегії будувались для комфорту народу в Україні, а ні одинаків на березі озера в Женеві, чи річці Потомаку.
В.Головченко.



Немає коментарів: