субота, 9 березня 2019 р.

ПОЗИВНИЙ «ТЕРМІТ»: МИ БИЛИСЯ В ІНШИЙ РЕАЛЬНОСТІ

Ще один герой проекту # Я_повертаюсь «кіборг» Генадій Влачіга (позивний «Терміт»), до війни досить міцно стояв на ногах й мав успішний, навіть можна сказати, квітучий, бізнес. Але коли на Грушевського запалали шини і полилася кров наших громадян, не втримався і, зібравши нехитрий свій скарб, рванув в обійми смерті - не зміг спокійно дивитися, як гинуть ті, за кого боліла душа.


- Але я не встиг. До того моменту, коли приїхав на Майдан, все скінчилося. Згорів Будинок профспілок. Загинула купа народу. Янукович - втік...

Однак, рідний Миколаїв зустрів Генадія не дуже привітно. Тільки-тільки звалили пам'ятник «вождю світового пролетаріату». Під меморіалом Героям-ольшанцям почали збиратися його «захисники»: Антимайдан, що підігрівався ззовні, набирав обертів.

- Весь березень ми спостерігали, захищали облдержадміністрацію від спроб штурму. А потім, в ніч з 7 на 8 квітня, коли терпіння зовсім вже лопнуло, змели цю нечисть до дідька! «Ломанули» антімайданівське містечко знатно. Там мені, до речі, хтось зламав плече - місяць з переломом провалявся, - згадує Генадій.

Треба додати, що з березня 2014 року, як стало зрозуміло, що на сході жевріє полум'я реальної агресії з боку «старшого брата», незадоволеного захопленням одного лише Криму, він почав брати в облогу Інгульський військкомат з проханням відправити на Донбас.

- Якось прикро стало, що приятелів з першою хвилею мобілізації взяли до 79-ї бригади, а я залишився вдома. Приходив до військкомату. Мене акуратно записували до зошита: «Ми вам зателефонуємо». І все, тиша. І тільки в червні, коли на повну силу вже «пахло смаженим», мені зателефонували з військомату самі, мовляв, приходьте, поговоримо. На той час, я записався в резерв батальйону «Донбас». Але все-одно прийшов на запрошення воєнкома. За 15 хвилин пройшов і медкомісію, і документи оформив. Саме смішне, що в 21 рік, коли мали призвати після вузу, виявився непридатний до військової служби через хронічну виразку, а в 39 років - придатний до служби в спецвійськах!

Всю команду, яку набрали в Миколаєві, відправили до Кропивницького, в 3-й полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Правда, половина кандидатів відсіялась в день приїзду, після бесіди з психологом.

- Мені пощастило. Чи то я старший і досвідченіший за інших виявився, чи то вмотивований був правильно, але залишився служити в спецназі.

Тиждень Генадій «прокантувався» у Кропивницькому, потім новобранців перекинули під Дніпро, на базу 93-ї бригади. Відпрацьовували тактику, стрілянину, разведвиходи і багато іншого, що необхідно бійцям спецпідрозділу. До речі, саме в армії, Геннадій Влачіга і отримав свій позивний - «Терміт»: невеликого зросту, міцно складений спецназівець чимось нагадував шкідливу деревневу мураху, здатного прогризти на своєму шляху все.

- У зону АТО, ми потрапили відразу, майже без «обкатки» в більш тихих місцях. До Курахово, від місця, де ми стояли - села Олексіївки, - наприклад, або до Мар'їнки було зовсім недалеко. Ходили в «секрети», були в групах швидкого реагування, займалися охороною наших колон. Загалом, звичайна спецназівські робота, якщо можна так висловитися.

Генадій навіть встиг побувати у відпустці - з'їздив додому, до сім'ї, трохи відпочив.

- За кілька днів після мого від'їзду, 9 наших хлопців пішли в ДАП. Повернулися шестеро, з них троє - «трьохсоті». А двоє «двохсотих» залишилися в аеропорту. Забрати тіла ми змогли тільки за декілька тижнів ... Про все це я дізнався вже після відпустки.

Що являв собою Донецький аеропорт імені Сергія Прокоф'єва восени 2014 року, більш докладно ми розповідали в матеріалі про іншого захисника ДАПу - Миколу «Молота» Русецького.

Генадій Влачіга потрапив на руїн терміналів дещо пізніше, в жовтні, коли там щосили йшли бої.

- З боєм прилетіли на «взльотку» (злітна смуга аеропорту, - авт.), З боєм розвантажилися. Перший і другий поверхи нового терміналу були наші. На третьому поверсі і в підвалі - засіли «сєпари». Так що стрілянина велася в усіх напрямках, у трьох вимірах.

Треба додати, що саме їхня бойова група доставила в ДАП відомого фотожурналіста Сергія Лойко і тоді вже весь світ, очима професійного журналіста, побачив, що відбувається в обложеному аеропорту. Тоді ж перші шпальти світових видань, слідом за «Los Angeles Times», обійшли фотопортрети українських десантників і спецназівців з передової: серед них був і Генадій Влачіга. До речі, «Терміт» виявився «зашифрованим» в одному з героїв нашумілого бестселера «Аеропорт».

- Було цікаво за ним (Лойко - авт.) спостерігати... Тут йде бій, все горить та вибухає, а між нами сидить дядечко з фотоапаратом, в цивільній одежинці без розпізнавальних знаків, цілиться в когось із своєї «фоторушниці», змінює об'єктиви. І абсолютно спокійний! А міг же «потрапити під роздачу» - об'єктив відблискує точно так же, як і приціл «снайперки». Ми здивувалися, коли дізналися, що цей абсолютно «безбашенный» дядько, який ризикував нарівні з нами і ділив всі тяготи життя в руїнах, прилетів до нас з ... Москви! Ще більше здивувалися, дізнавшись, що до походу до нас він розмовляв з «Моторолою»!

Потім, коли все зустрілися на презентації книги Сергія Лойко «Аеропорт», ми один одного дізнатися не могли - в терміналах всі були такі страшні, неголені, замурзані ... Знайомились заново.

Там, в аеропорту, була зовсім інша атмосфера і інші люди. Іноді здавалося, що воюємо тут, в ДАПі, як в паралельній реальності. Та й весь аеропорт, здавалося, був вирваний з іншого всесвіту...

Втомлювалися дико, до повної «відключки». Але і підтримували один одного, як могли. Видати якийсь жарт, щоб розрядити напружену боєм атмосферу, було в порядку речей. Наприклад, могли зателефонувати до Донецька, замовити піцу з доставкою. Або набрати номер ДНРовской поліції з проханням приїхати, допомогти навести порядок тут, в аеропорту.

Маю додати, що і бійці поруч були абсолютно різними людьми. Один - поліглот, що досконало знав багато-багато мов. Інший - випускник КПІ. Третій - закінчував КДУ, філософії навчався. Ми все не кадрові військові, але кожен - зі своїм життєвим багажем і знаннями. І може воно й на краще. Кадрові військові, у перший час, знаходилися в ступорі від того, що відбувається. Рішення приймали добровольці і офіцери з запасних або ті, їто недавно звільнилився з армії. Хлопці, в кого був той самий «стрижень», користувалися великим авторитетом і повагою, і не треба було знаків розрізнення, щоб зрозуміти - це командир. Ось приблизно таким був і є Андрій Гречанов (позивний «Рахман»). Справжній командир. Це відчувалося.

В аеропорту «Терміт» отримав поранення - шаленою автоматною чергою з пасажирського «рукава», де засіли російські найманці, йому прострелило ногу.

- Абсолютно випадково. Я навіть не знаю, прицільно стріляли або «навмання». Але зачепило знатно.

***

Після демобілізації і реабілітації в госпіталі, Генадій Влачіга, пройшов «бізнес-інкубатор» для ветеранів АТО та відкрив власне підприємство.

- Все не так вже й погано, як виявилося. Хоча думки виїхати за кордон на заробітки або повернутися в армію час від часу виникали, але здоровий глузд переміг. Свого часу я закінчив МКІ, пройшов хорошу практику в Інституті імпульсних процесів і технологій (навіть пропонували залишитися, захищати «кандидатську»), займався промисловим електромонтажем. Так чому ж не почати все спочатку? Тим більше, що був хороший досвід. А працювати зараз можна і робота є, було б бажання чимось займатися. Можу сказати, що зараз стало навіть дещо простіше. Якщо при старому режимі, 70-80 відсотків замовлень були на умовах т.зв. «відкатів», коли на деякі об'єкти і заходити було невигідно, то зараз все інакше. Підприємство працює. Виконуємо контракти, беремо нові замовлення. Ось, припустимо, зараз працюємо над великим замовленням - проектом електропостачання гуртожитку.

Чи закінчиться ця війна? Звичайно закінчиться. Не скоро, звичайно, але обов'язково закінчиться. Головне - вірити і не впадати у відчай.




Олександр Сайковський,

спеціально для проекту # Я_повертаюсь.


Немає коментарів: