Дослідили як сучасна німецька преса вигодувала своїх же катів

Коли стандарти журналістики замінюються політичною доцільністю, першою гине довіра. А на її руїнах завжди виростають ті, проти кого так запекло боролися. Досвід сучасних німецьких медіа на виборах у східних землях — це готовий підручник про те, як не треба робити пресу, якщо ви не хочете прокинутися в іншій країні.

Казус «санітарного кордону»

Ще кілька років тому в редакціях Мюнхена, Гамбурга та Франкфурта панувала затишна одностайність. Розумні люди в дорогих окулярах вирішили, що найкращий спосіб перемогти правопопулістів з «Альтернативи для Німеччини» (AfD) — це просто побудувати навколо них інформаційну стіну. Оголосити маргіналами, затаврувати та не пускати до пристойного товариства. Цей шляхетний намір отримав гарну назву — «санітарний кордон».
Проте головні редактори забули звіритися з реальністю.

Війна за свідомість: чому російська пропаганда не зникає разом зі старими телевізорами

Свіжі кадри протестів біля Київської міської адміністрації та чергові геополітичні турбулентності навколо війни в Україні знову повертають нас до старого, але досі не розв'язаного питання: чи можна змінювати суспільну свідомість без революцій, потрясінь і соціальних ривків?

На перший погляд здається — ні.

Скільки красивих слів про демократію, свободу вибору та європейське майбутнє прозвучало взимку 2004 року на київському Майдані! Помаранчева революція продемонструвала, що суспільство здатне мобілізуватися заради захисту власного вибору. Але чи означала вона, що Україна остаточно звільнилася від радянських політичних звичок, російського інформаційного впливу та залежності від пострадянських еліт?

Наступні роки показали: ні.

Росія продовжувала використовувати економічні важелі, політичні контакти, енергетичну залежність і медіа для

Культура повертає людині відчуття нормальності

Війна намагається перетворити все життя на режим «вижити до завтра». Культура нагадує: життя складається не тільки з тривоги, укриття, втрат і фронтових зведень. Сам майже  4 роки щомісяця відвідував оперу, щоб "підпитати власну кукуху" позитивними емоціями, послухати цікаву музику, насолодитися естетичною картинкою.
Книжка, музика, театр, кіно, виставка, концерт, навіть міська культурна подія повертають людині відчуття: " я все ще живу, а не просто виживаю". Добре, що це все більше співгромадян усвідомлює. Бо не тільки гуманітаркою варто підтримувати українців, які залишаються під ударами ворога в прифронтових селищах та містах. 

Чергова «лялька» в Білому домі: кого і навіщо Трамп посадив у крісло прессекретаря

Кеті Захарія відповідає на кілька запитань 13 жовтня під час брифінгу

Політичне задзеркалля Вашингтона знову пробило чергове дно. Поки Дональд Трамп продовжує дивувати світ своїми хаотичними рішеннями, у пресцентрі Білого дому розігралася справжня трагікомедія. Замість Керолайн Левітт, яка втекла з посади на Fox News, головним рупором адміністрації стала Кеті Захарія. Проте її гучний дебют показав: замість професійного медіафахівця американцям підсунули чергову слухняну іграшку, чия головна чеснота — абсолютна, сліпа лояльність до патрона.

Провал за 15 хвилин: як нова речниця ховалася від журналістів

Перший же офіційний брифінг Захарії, що відбувся 13 жовтня, обернувся публічним посміховиськом і викликав шок навіть серед її колег по Білому дому. Замість повноцінної розмови з пресою, журналісти побачили 15-хвилинне невпевнене зачитання папірців та панічну втечу зі сцени.

Наші люди у кіно по обох берегах Атлантики

Вчора подивився стрічку "Промені та тіні" режисера Ксав'є Джаннолі, яка розповідає про журналіста і колаборанта Жана Люшера.
Наштовхнула на перегляд дружина одного фронтмена "хороших руських", що мешкають у Франції й "чують піз...дец", що насувається.
Але я хочу відреагувати не на московських пропагандистів. 

Фільм розповідає про французького медіамагната Жана Люшера — пацифіста, який під час нацистської окупації став колаборантом і обіймав посаду комісара з інформації та пропаганди у "маріонетковому" режимі Віші. У 1944 році заснована ним газета поширювала пропаганду із закликами до знищення французького опору. Після війни Люшера розстріляли за зраду.

Гарний приклад для наслідування: невдоволений корупцієй - дій

Актор Дмитро Гедз у ролі "Стецько" з вистави "Сватання на Гончарівці" Миколаївський національний академічний театр драми та музичної комедії

Тепер усе стало на свої місця! Творчість старого українця Григорія Квітки-Основ'яненка завдяки сучасним театральним постановкам "Конотопська відьма", "Сватання на Гончарівці" й іншим стала популярною.

У 1812 році видатний український письменник і культурний діяч заснував у Харкові організацію — Харківське Благодійне товариство (у тогочасних джерелах воно також згадується як «Товариство добродіяння»). В основі його філософії якраз і лежали ідеї християнської доброчесності, милосердя та безкорисливої допомоги громаді.

Академія Української Преси стартувала з новим проєктом для медіатренерів

Академія Української Преси розпочала реалізацію нового проєкту «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик». Перша сесія була присвячена підготовці тренерів з медіаграмотності, які працюватимуть у різних регіонах України.

Тренерський тандем у складі професорки Тетяни Іванової та Андрія Юричка з Інституту журналістики розібрав з учасниками ключові загрози сучасного інформаційного простору: від психологічних аспектів сприйняття пропаганди та ворожих ІПСО до цифрової верифікації фактів та викликів штучного інтелекту.

Довіра як функція діалогу, а не обсягу інформації

Під час війни поширена помилка — вважати, що дефіцит довіри до інформаційних каналів можна закрити збільшенням обсягу чи частоти повідомлень. Однак довіра і поінформованість — це різні за природою потреби: одна когнітивна (знати факти), інша реляційна (перебувати у стосунку з джерелом, мати можливість вплинути на нього чи бути ним почутим).

Односпрямований канал — телеграм-канал, офіційне зведення, будь-яка трансляція — структурно не здатен закрити реляційну потребу, скільки б правдивої інформації в нього не вкладати.

Без білого шуму та рожевих окулярів: чому зараз потрібні медіа-навігатори, а не транслятори паніки

Ми втомилися. П'ятий рік війни, це наша реальність. На день буває більше 10 тривог. Це не метафора і не скарга, а факт, із яким щодня прокидається кожен містянин українського Півдня. Ми втомилися від нескінченного сповіщення «сирена», від гучних гасел, які не гріють батареї, і від анонімних Telegram-каналів, які продають тривогу заради охоплень.

Роками нам казали, що швидкість — це все. Хто перший запостив фото прильоту чи гучний заголовок, той і виграв. Але коли понад 86% українців сидять у соцмережах, а для кожного третього це єдине джерело новин, інформаційне поле перетворюється на токсичний шум. Прийшов час для дорослої розмови: нам більше не потрібен пафос. Нам потрібні чесність, контекст і практична користь.

Стійкість «знизу вгору»: Як світові медіа та донори бачать Миколаїв улітку 2026 року

Співпраця міжнародних волонтерів та локальних ініціатив у Миколаєві. Джерело: Volunteering Ukraine

За останні пів року тональність публікацій про Миколаїв в іноземних медіа, аналітичних звітах міжнародних місій та англомовних виданнях помітно трансформувалася. Якщо у 2022 році місто фігурувало у світових новинах виключно як «фортеця на лінії фронту», то сьогодні фокус уваги західних оглядачів змістився на економічне виживання, інфраструктурну адаптацію та логіку цивільної стійкості.


Редакція «Губернського Тижня» проаналізувала, які ключові тренди та смисли транслює іноземний медіапростір про наше місто.

Свято друзів пузанка

 

Останні роки, особливо з поширенням евакуації українські медіа почали проводити різні інтеграційні заходи. Важливо громаді й журналістам зустрічатися наживо, спілкуватися, знайомитися. Цей запит на теплі стосунки ще й підкріплюється смаколиками, локальними спеціалітетами. 

Херсонська редакція онлайн-медіа "Мост" провела на Одеській кіностудії свято пузанка. Це така молодь оселедця азовського, яка йде до Дніпра та Буга на нерест і ловиться наприкінці весни майже на голий крючок. З цієї риби й готували частування та уху.

Українські канали продовжують транслювати сексизм попри воєнну реальність

З понад 85 годин проаналізованого ефірного часу розважальних шоу та серіалів на українському телебаченні було виявлено 125 випадків проявів сексизму та дискримінаційного контенту. Такі результати гендерної ревізії представили активістки мережі жіночих правозахисних організацій CAFI.

«Наш моніторинг показав розрив між поступом українського суспільства й архаїчними нормами та образами, які транслюються на телебаченні. Сьогодні жінка обіймає волонтерські посади, керує бізнесом, заміщає багато чоловічих професій, залучена до доглядової праці. Проте на телеканалах вона постає у ролі жертви, сексуального об'єкта або у пасивній ролі», - наголосила Ірина Трохим, лідерка мережі CAFI та ГО “Центр “Жіночі Перспективи”.

Західні медіа не втомлюються розповідати про вигадливість українців у війні

Неймовірна історія порятунку 77-річної мешканки Лиману Донецької області опублікувала у свіжому випуску 🇬🇧британської газети The Daily Telegraph.
Бійці 60-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, побачивши з дрона втомлену жінку, що спиралася на дві палиці, відправили до неї на допомогу безпілотний наземний апарат. 

Медіа громади як архітектор зв'язків

Відбудова гімназії Аркаса у Миколаєві - застопорилась

Економіка драйву: як горизонтальні комунікації та «євростандарти» конвертують локальний продукт у валюту

Успіх сучасної громади вимірюється не кількістю прес-релізів, а обсягом валового доходу її підприємців. Проте між якісним крафтовим продуктом у Миколаєві чи будь-якій іншій громаді та покупцем у Берліні чи Варшаві лежить прірва — комунікаційна. Щоб її подолати, потрібно змінити модель взаємодії: від ієрархічного «інформування» до горизонтальної екосистеми Медіа-Хабу.
Горизонтальні комунікації — це не про балачки. Це про створення інституційної спроможності. Коли медіа перестає бути лише спостерігачем і стає архітектором зв’язків, громада отримує найпотужнішу зброю в глобальній економіці — довіру та швидкість.

Між німецьким стандартом та миколаївським гартом: як АУП «перепрошивала» медіакод міста

Відвідав у Миколаєві тренінг Академії Української Преси "Євростандарт журналістики: від міфу до матеріалу". Вчилися навігації в інфохаосі. Як професійно витримувати та зараховувати медіаматеріали у прийнятному для європейців форматі?

Це надзвичайно актуальна тема, адже в умовах надмірного інформаційного потоку саме професійні стандарти стають тим фільтром, який відрізняє журналістику від пропаганди чи аматорського блогінгу.

Європейський стандарт — це не про цензуру, а про репутаційну відповідальність. У світі, де кожен може поширювати інформацію, професійна журналістика виживає лише завдяки довірі, яка будується на цих суворих правилах.

У США відбувся день підтримки місцевих медіа

Понад 1300 редакцій долучилися до першого Local News Day — національного дня підтримки локальних медіа у США. Ініціативу запустила Montana Free Press, надихнувшись форматом Дня реєстрації виборців.


Головна мета — не збір коштів, а повернення уваги аудиторії до локальних новин: підписки, донати,

Маніфест сучасного медіа Півдня України: "Вогні Причорномор'я"

Цей документ — не просто набір редакційних правил, а декларація намірів. Це спроба сформулювати місію медіа на Півдні як носія "вогоню Прометея" — світла знань, свободи та стійкості у найтемніші часи.

1. Принцип "Світлоісторії" (Деколонізація) Ми не починаємо історію з указів царів чи рішень партз’їздів. Наш Південь — це земля тисячолітньої суб’єктності.

Дія: Ми досліджуємо, підсвічуємо та популяризуємо козацькі зимівники, античні поліси, італійські факторії та грецькі колонії. Ми руйнуємо міф про "дике поле", яке нібито цивілізувала імперія. Кожне місто та село Півдня має свій унікальний, доімперський та позаімперський код. Ми повертаємо його людям.

Прометеїзм 2.0: Від деколонізації до цифрової свободи

Сьогоднішній "прометеїзм" трансформувався. Якщо раніше це була таємна дипломатія групи польських масонів, друзів Пілсудського та підтримка урядів у екзилі, то зараз він діє у трьох площинах:

Інтелектуальна деколонізація. Світ нарешті починає бачити Росію не як "єдину та неподільну" культуру, а як тюремника багатьох народів. Сучасний прометеїзм — це надання голосу суб'єктності татар, башкирів, чеченців, черкесів та інших.

Ціннісний розрив. Це протистояння тиранії (темряві) та свободі (вогню). Це рух за право народів самим обирати свій шлях без озирдання на "сфери впливу".

Кібер-прометеїзм. Прорив інформаційної блокади всередині закритих режимів.

Роль українців: від об'єкта до архітектора

Блогери - нерозкритий ресурс міського простору

Блогери - це явище крайнього десятиліття. Контентовиробники для себе. Щоб все було охійно й трендово. Відеоформат все частіще "заходить". Дехто навіть ще гроші заробляє. Ми не одну публікацію цьому феномену приделяли. Тепер хочемо дізнатись: чи можна енергію та креатив цих людей спрямувати на комфорт людей у громаді?

Блогерів, які просто скаржаться (скиглять), — тисячі. Блогерів, які знають, куди зателефонувати, яку петицію підписати та як дотиснути ЖЕК, — одиниці. Це перетворює блогера з «людини з камерою» на реального лідера громади (Local Influencer).

Будь-яка соціальна проблема — це готовий сценарій

Одеські медіа-флюгери відходять

Одеса зараз перебуває в епіцентрі тектонічного зсуву ідентичності, і медіа-менеджери тут — не просто спостерігачі, а архітектори нових сенсів.
Коли знайомі питають: що там з одеськими медіа? Намагаюсь бути толерантним у відповідь. Але вони скоріше поступаються “пліткарям” з месенжерів. Якщо ми говоримо про «цеховий» бік, то це історія про хірургічну точність у роботі з контентом та сміливість у бізнес-стратегіях. Спробуємо зробити лайт-аналіз варінтів розвитку ситуації.

Інформаційна дієта: детокс редакційної політики