Порятунок Миколаєва чи черговий паперовий фантом?

Два авіаносця у гавані ЧСЗ, 1988року - такого вже не повторити

Сьогодні, 25 вересня 2026 року, виповнюється рівно 131 рік з дня заснування заводу «Наваль» (пізніше — Чорноморського суднобудівного). У цей день 1895 року бельгійські інвестори та місцева влада запустили проєкт, який перетворив Миколаїв на корабельну столицю країни.

Сьогодні сакраментальне питання «Що робити з миколаївськими верфями?» чиновники всіх рівнів звикли закривати модним словосполученням — «індустріальні парки». Мовляв, зріжемо іржаві крани на стапелі, наріжемо 1000 гектарів землі на квадрати, включимо пільги — і сюди ринуть мільярди інвестицій.

Як людина, чия родина поколіннями пов'язана з миколаївським кораблебудуванням, пропоную увімкнути фактчекінг, холодну логіку та подивитися на цей «проєкт» без рожевих окулярів.

У якому стані «потенційні майданчики» насправді?

Коли нам кажуть про «три суднобудівні заводи як основу для індустріальних парків», варто розібратися з юридичним та фізичним статусом кожного з них.

стан стапелю заводу Носенко під час окупації 1941-й

ЧСЗ (Чорноморський суднобудівний завод)

Міф: «Великий потенційний майданчик для важкої промисловості».


Реальність: юридичної особи ПАТ «ЧСЗ» не існує з 2021 року — підприємство визнане банкрутом, майно розпродане на аукціонах десяткам дрібних і великих власників, а судові тяганини тривають досі. Понад 300 гектарів території — це юридична «ковдра з клаптів».


Головний бар'єр: щоб створити тут єдиний індустріальний парк, державі чи місту потрібно або викупити назад сотні об'єктів у приватних осіб, або змусити їх діяти за єдиним планом, що в українських реаліях майже неможливо.

теперешній стан заводоуправліяння

МСЗ (Миколаївський суднобудівний завод / колишній «61 комунара»)

Міф: «Відновимо військове кораблебудування в центрі міста».


Реальність (Фактчекінг): Підприємство перебуває в структурі АТ «Укроборонпром» (Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість»), обтяжене багатомільйонними боргами, арештами майна та затиснуте в житловій забудові міста. Більшість цехів — це енергонеефективні велетні, побудовані під технології середини минулого століття.


Головний бар'єр: майно є державною власністю. Без спеціального закону про виведення цих земель із держвласності та передачу їх місту чи приватній управляючій компанії жоден інвестор туди не зайде.

ці крани на добудовочній набережній не встигли попрацювати

Завод «Океан»

Міф: «Потрібно створити державний парк».


Реальність: Це єдиний приватний, цілісний та працюючий до 2022 року промисловий об'єкт із трьох. Власники вже кілька років поспіль намагаються будувати там судноремонтний та навально-логістичний кластер.


Головний бар'єр: тут проблема не в чиновниках, а в блокуванні мореплавства, високих військово-політичних ризиках та відсутності дешевого кредитування й страхування.

ЧОТИРИ УМОВИ: за яких обставин парки працюватимуть, а не залишаться на папері?

Якщо місто й держава справді хочуть перетворити ці території на працюючі джерела податків та робочих місць, потрібно припинити дурити людей «поверненням авіаносців» і зробити чотири жорсткі кроки:

1. Повна зміна концепції: від «Гігантизму» до «Light Industrial»

Сучасний виробник не заїде в радянський цех висотою 35 метрів, де взимку температура така ж, як на вулиці, а дах протікає. Потрібне радикальне очищення (Brownfield): знесення непридатних руїн, прокладання нових автономних мереж (газопоршневі станції, сонячна генерація, нові кабельні лінії) та будівництво сендвіч-панельних модульних корпусів (1,000–3,000 кв. м), які легко опалювати та обслуговувати.

2. Створення Єдиного оператора (управляючої компанії)

Бізнес купує не гектари іржавого залізобетону, а готову послугу. Управляюча компанія (чи то комунальна з залученням приватного партнера, чи повністю приватна) повинна надавати готовий пакет:

Підключена потужність (кВт/МВт) «день у день»;


Цілодобова охорона та доступ до залізничної гілки;


Податкові та митні пільги згідно із Законом «Про індустріальні парки»;


Юридичний захист від «набігів» перевіряючих органів.

3. Вузька прагматична спеціалізація

На території корабелень недоцільно будувати кондитерські фабрики. Тут збереглася специфічна інфраструктура, тому профіль має бути відповідним:

Судновий сервіс та малий флот: збирання катерів, безпілотних надводних платформ, спецтехніки для ДСНС та Морської охорони.


Важке та середнє машинобудування - як виробництво металоконструкцій для відбудови мостів, портальних кранів, портового обладнання, енергетичного устаткування.


Логістика та переробка: мультимодальні термінали (залізниця–авто–вода), якщо буде відновлено судноплавство.

4. Страхування ризиків та пільгові кредити

Без міжнародних механізмів страхування від воєнних ризиків (через агентства MIGA, DFC) та без пільгових ставок за кредитами жоден привабливий інвестор не прийде на Південний Буг. Це завдання, яке уряд має вирішувати на міжнародному рівні вже сьогодні.

РЕЗЮМЕ ДЛЯ МИКОЛАЇВЦІВ

Зараз у нас є два шляхи.

Перший (звичний): малювати красиві презентації, просити гроші з держбюджету на «підтримку суднобудування», роздувати штати держпідприємств і спостерігати, як остання арматура з колишніх верфей вивозиться на металобрухт.

Другий (прагматичний): визнати, що кораблебудування кінця XX століття померло. Провести чесний аудит землі, консолідувати майно, віддати його професійним девелоперам промислової нерухомості й затягнути сюди десятки дрібних і середніх високотехнологічних виробництв.

Миколайців не треба вчити працювати з металом чи інженерними кресленнями — це у нас в крові. Але людям потрібні сучасні, безпечні та теплоефективні робочі місця, а не спогади про те, як 131 рік тому бельгійці будували «Наваль».

В.Головченко,

 внук та син кораблебудівників Миколаєва