Я знаю цю кав’ярню на розі вже років п’ять. До війни я забігав сюди за еспресо перед роботою, навіть не помічаючи обличчя баристи. Миколаїв жив швидко.
Але тепер кожне горнятко кави тут має інший смак. Смак стійкості.
Я зайшов сюди після важкої ночі обстрілів. Стіни відчували, вікна забиті фанерою, але за стійкою стоїть Олена. Вона посміхається.
— не страшно? Чому не зачиняєтеся? — питаю я, дивлячись на забите вікно.
Вона знизує плечима, акуратно малюючи сердечко на піні мого лате.
— Миколаїв тримається, і ми маємо триматися. Якщо ми зачинимося — місто здасться. Сюда на каву у березні 2022-го ходив генерал Марченко... Кава — це нормальність. Це запах ранку, запах спокою. Це те, що нагадує нашим людям: ми тут, ми живемо, ми переможемо
- Як тут зачинитись?!. Мико ж вистояв.
Я дивився на це сердечко в моєму горнятку і думав: ось він, наш фронт. У кожного свій. У пекаря, який пече хліб під звуки вибухів. У двірника, який прибирає осколки скла. У баристи, який робить каву, що пахне надією.
Це і є Миколаїв. Незламний, навіть якщо забитий фанерою.
Друзі, а де у вашому районі працює кав’ярня чи магазин, які не зачинилися попри все?
Напишіть у коментарях, давайте підтримаємо своїх! Давайте покажемо світу, що Миколаїв живе! 🇺🇦☕
Немає коментарів: