Якщо Латиніна — це агресивний напір, а Парфьонов — естетична ностальгія, то Кісельов — це «стара школа» маніпуляцій, загорнута у поважний вигляд сивочолого метру.
Ось головні пункти його «токсичного резюме» та того, як він продовжує просувати імперські наративи сьогодні:
Від Єльцина до Януковича: шлях «обслуги»Кісельов завжди вмів бути поруч із владою, називаючи це «великою політикою».
У Росії він був обличчям НТВ часів Єльцина, фактично працюючи на легітимізацію олігархічного капіталізму.
В Україні під час президентства Януковича він очолював інформаційне мовлення на каналі «Інтер» (власність Фірташа та Льовочкіна). Його завданням було перетворити український політичний простір на «Росію-лайт», де гострі кути згладжувалися, а опозиція виглядала недолугою. Він навіть просив у Януковича українське громадянство, називаючи себе «українським журналістом із російським паспортом».
Наратив про «дурних та обмежених українців»
Навіть перебуваючи тепер в еміграції в Іспанії, Кісельов не полишає звички повчати. Один із його найсвіжіших скандалів — зневажливі висловлювання на адресу українців, які виступають проти присутності в ефірах колишніх ведучих каналів Медведчука.
Він назвав критиків «дурними», «обмеженими» та «недалекими», порівнюючи українське прагнення до очищення медіапростору з «кріпосним рабством» та «генетичною пам'яттю».
У чому отрута - це пряме знецінення українського громадянського суспільства. Для нього українці — це не нація, що бореться за гігієну власного інфополя, а «селяни», які не розуміють «високих стандартів» журналістики (які він сам і порушував, працюючи на олігархів і тут йому підспівують деякі українські колеги х київської журналіської тусовки, котрі за всіх президентів "тримали ніс за вітором").
«Професіоналізм» понад усе (Маніпуляція стандартами)
Кісельов активно захищає російських лібералів та «хороших руських», аргументуючи це тим, що «професіоналізм не має кордонів».
Прихована мета - це спроба зберегти єдиний російськомовний інформаційний простір («русскій мір» у ліберальній обгортці). Коли він каже, що «немає особливої національної журналістики», він фактично закликає ігнорувати контекст війни та колоніального минулого.
Іспанська «відстороненість»
Зараз, ведучи ефіри з безпечної південної Європи, він продовжує грати роль «старшого брата», який аналізує події в Україні з певною часткою скепсису та зверхності. (весь час викликаючи бажання послати його йух)
Він часто фокусується на «внутрішніх чварах» в Україні, підживлюючи зневіру. Його аналітика часто зводиться до того, що Україна сама не впорається, і їй потрібні «мудрі поради» (звісно ж, від таких, як він).
Чим Кісельов небезпечніший за відвертих ворогів?
| Характеристика | Дмитро Кисельов (пропагандист РФ) | Євген Кисельов ("ліберал") |
| Метод | Пряма брехня, агресія, «радіоактивний попіл». | Маніпуляція, повчальний тон, інтелектуальний снобізм. |
| Цільова аудиторія | Радикальні прихильники війни. | Освічені люди, що шукають «аналітику». |
| Результат | Ненависть. | Сумнів, комплекс меншовартості, відчуття «ми дурні, нас вчать». |
Більше про Єжена в цьому відео: https://youtu.be/0n9OGMAB1vc?si=ceg9BTCNXCd5eTrD
Скажи мені - хто твій кумир?
Євген Кісельов — це релікт епохи, коли українське телебачення було колоніальним додатком до російського. Його поради «не звертати уваги» на медведчуківських пропагандистів — це спроба врятувати свою «тусовку» та зберегти вплив над українськими мізками.
В'ячеслав Піховшек — це, мабуть, найстаранніший учень "школи Кісельова", який довів методи свого вчителя до абсолютного цинізму. Якщо Євген Кісельов завжди намагався зберігати маску "інтелектуального метра", то Піховшек став відвертим інструментом медіа-кілерства, працюючи на розбудову в Україні авторитарного режиму за російським зразком.
Ось як Піховшек "ліпив" себе за образом Кісельова і до чого це призвело:
1. Формат "Епіцентру" як копія "Ітогов"
Піховшек повністю запозичив стилістику раннього Кісельова: манера говорити з паузами, претензія на "глибинне розуміння підкилимних ігор", робота в кадрі як "вершителя доль".
Мета: Створити образ єдиного джерела істини. Глядач мав відчувати, що Піховшек знає те, чого не знають інші, бо він "вхожий у кабінети". Це пряма маніпуляція авторитетом.
2. Від "аналітики" до прямої пропаганди (Темники)
Якщо Кісельов у Росії 90-х працював на олігархів, то Піховшек в Україні став "обличчям" темників Медведчука.
Технологія: Він професійно загортав відверту брехню та дискредитацію опозиції (зокрема Ющенка у 2004-му) у обгортку "аналітичного розбору". Саме він просував наративи про "три сорти українців", що стало фундаментом для розколу країни, який потім використала Росія.
3. "Методичка" зверхності
Як і Кісельов, Піховшек завжди демонстрував зверхність до своєї аудиторії та колег.
Нюанс: Він називав себе "адвокатом держави", хоча насправді був адвокатом конкретних політичних кланів. Його риторика завжди була спрямована на те, щоб переконати українців: "Ви самі не розберетеся, сидіть і слухайте професіоналів".
4. Трансформація в рупор "ОПЗЖ"
Після Революції Гідності Піховшек остаточно скинув маску "незалежного аналітика" і став обличчям каналів Медведчука (NewsOne, ZIK).
Спадкоємність: Він продовжував ту саму лінію, що й Кісельов — захист "спільних цінностей" з РФ, просування ідеї нейтралітету (читай: капітуляції) та постійна дискредитація всього проукраїнського.
| Риса | Євген Кісельов (Вчитель) | В'ячеслав Піховшек (Учень) |
| Стиль | Емігрант-інтелектуал, "біла кістка". | Місцевий виконавець, "залізний голос" режиму. |
| Роль | М'яке забивання баків через "європейськість". | Жорстке вбивання наративів через "темники". |
| Статус зараз | Повчає з Іспанії, захищає лібералів РФ. | Забутий пропагандист, що залишився на звалищі історії. |
Чому важливо про це пам'ятати?
Піховшек — це доказ того, що російські медійні стандарти (навіть "ліберальні") в українському ґрунті завжди проростають отруйними грибами. Він взяв у Кісельова форму, але наповнив її антиукраїнським змістом, що зрештою допомогло підготувати інформаційний ґрунт для російської агресії.
Марат Гельман — це, мабуть, найбільш «цинічний мозок» у цій компанії. Якщо Кісельов — це голос, а Піховшек — руки, то Гельман — це технолог, який проектував саму архітектуру ненависті та розколу в Україні.
Те, що він зараз позиціонує себе як «європейський галерист» та опозиціонер у Чорногорії чи Молдові, — це лише чергова маска
майстра політичного перформансу.
Авторство «темників» та поділ України
Саме Гельману (разом із Глєбом Павловським) приписують розробку технології поділу українців на «три сорти» під час виборів 2004 року.
Це була класична спецоперація з дискредитації всього проукраїнського. Саме через його «поради» в інфополе вкидалися тези про «нашизм», «західну загрозу» та «захист російськомовних».
Він заклав міну сповільненої дії, яку Кремль підірвав у 2014-му та 2022-му роках. Те, що він зараз «співчуває» Україні, — вершина цинізму.
Одеса: від культури до забудови
Його зв'язок з Одесою завжди мав подвійне дно. Під виглядом «культурних десантів» та створення арт-центрів відбувалися цілком прагматичні речі.
Використовуючи свій статус «інтелектуального гуру», він допомагав легітимізувати місцеві корупційні еліти. Привіт міському голові Костусєву та його синулі Гончаренко!
Згадки про гектари в Одесі під забудову та "довгобуд" на Францкзському бульварі — це логічне завершення кар'єри «галериста». Поцікавьтесь на гроші з якого банку він купив й "грохнув" Одеський завод шампанських вин? Для таких, як Гельман, Україна ніколи не була Батьківщиною чи цінністю, лише ресурсом — ідеологічним або земельним.
«Хороший руський» у Молдові
Зараз Гельман активно «консультує» ліберальні сили в Молдові та Європі. Він намагається продати Заходу свою експертизу з «демократизації Росії», при цьому не визнаючи власної провини у створенні путінського режиму (адже він працював на Кремль у 2000-х).
Небезпека саме у його наративах зараз: «Ми (технологи) не винні, це народ такий або Путін з’їхав з глузду». Це спроба уникнути відповідальності за те, що він власноруч будував фундамент цієї війни.
Ієрархія «забивачів баків»
Гельман (Мозок): створює схеми, темники, ділить націю на «сорти», заробляє на одеській землі.
Кісельов (Голос) можна Невзоровим замінити: озвучує ці схеми з поважним виглядом, надає їм «статусу» та «інтелектуальності».
Піховшек/Панченко/Дубінський et cetera (Виконавець): тиражує темники в маси, доводить їх до абсурду та займається медіа-кілерством.
Поки в українському домі (навіть замерзлому й темному) звучить голос «советського» або російського ліберального пропагандиста, війна триває всередині нас.
G&S.
Немає коментарів: