У Києві, 17 грудня, відбулася панельна дискусія, присвячена потребам адаптації журналістської освіти до цифрових та воєнних викликів. Захід об’єднав провідних журналістів, освітян, представників громадських та державних інституцій в обговоренні шляхів для вдосконалення навчання журналістів.
У межах заходу відбулося три панелі. Основна тематика, що хвилювала учасників - гострий дефіцит фахівців, здатних ефективно працювати у мультимедійному середовищі та на напрямі висвітлення війни. Учасники дискусії також наголосили на потребі системного діалогу між університетами та редакціями у напрямі навчання майбутніх журналістів: від оперативного оновлення навчальних програм до активного залучення практиків і адаптації освітнього процесу до реалій воєнного часу.
З вітальним словом до учасників панельної дискусії звернувся генеральний директор ІА «Укрінформ», полковник ЗСУ Сергій Череватий, який поділився власним досвідом викладання та баченням трансформації журналістської професії.
“Ми нещодавно згадували, як нас навчали верстати газету на спеціальних аркушах, розмічати все олівцем, користуватися таким страшним словом, яке тоді мало хто розумів, – “строкомір”. А сьогодні ми говоримо про цифрові технології, соціальні мережі, штучний інтелект. Тому вкрай важливо відстежувати ці зміни,
впроваджувати їх у роботу редакцій і, звісно, імплементувати в навчальні програми, щоб фахівці виходили справді якісними… Журналістика продовжує змінюватися, і ці зміни лише прискорюються”, – сказав Череватий.
У рамках першої панелі, присвяченої «Медіаосвіті як елементу нацбезпеки: запит ринку – відповідь освітян», обговорили значення медіаосвіти та професійної журналістики як складової національної безпеки в умовах війни, необхідність профільної журналістської освіти в епоху штучного інтелекту, алгоритмів і маніпулятивного контенту, поєднання фундаментальної університетської підготовки з практичними освітніми траєкторіями, а також роль викладача у воєнний час та потребу в системній взаємодії між освітою, медіа та владою.
Ганна Красноступ, директорка Департаменту стратегічних
комунікацій та промоції української культури Міністерства культури України зазначила, що в умовах розвитку інформаційної політики та стратегічних комунікацій, держава
має створювати гідні умови для роботи професійних журналістів. Йдеться не лише про робочі місця, а й про системну освіту:
“Профільна освіта – необхідна. Ми живемо в час, коли штучний
інтелект і алгоритми формують стрічки, підсовують нам контент, працюють із «вподобайками» та емоційними тригерами. Але того, що є в людини – емпатії, відчуття контексту, людяності, етичного вибору — штучний інтелект не матиме ніколи. Саме тому журналісти залишаються критично важливими. Коли ми говоримо про розвиток інформаційної політики, стратегічних комунікацій, наукового осмислення цих процесів, ми маємо створювати гідні умови для роботи професійних журналістів”..
Крім того, Красноступ зауважила, що у планах Мінкультури у співпраці з Радою Європи наступного року випустити для журналістів посібник з безпеки, який включатиме також економічну, гендерну та онлайн безпеку – кращі європейські практики та стандарти.
Володимир Бугров, ректор Київського національного
університету імені Тараса Шевченка підкреслив, що освіта має
бути не самоціллю, а інструментом ресоціалізації, підвищення продуктивності та формування фахівців, здатних створювати
додану вартість у мирному й воєнному контекстах.
“На моє переконання, журналіст зобов’язаний бути компетентним у предметі, з яким працює. І тому сьогодні держава – в особі Міністерства культури, стратегічних комунікацій, Міністерства освіти – за підтримки громадянського суспільства й сектору вищої освіти має диверсифікувати підходи до підготовки журналістів. Хто може сказати, що випускник історичного факультету після пів року якісних, інтенсивних тренінгів не здатен опанувати практику письма? Якщо при цьому він має фундаментальну освіту й глибокі знання про Україну, які може поширювати у світі”, – говорить Бугров.
Вікторія Шевченко, доктор наук із соціальних комунікацій,
професор, завідувачка кафедри онлайн-медіа ННІЖ КНУ імені
Тараса Шевченка розповіла, що підготовка журналістів в Інституті базується не на штучному «балансуванні», а на поєднанні фундаментальної освіти з постійно оновлюваними сучасними практиками завдяки великому фаховому колективу (близько 150 викладачів) та міжкафедральній взаємодії. Вона також наголосила на цінності змішаних освітніх траєкторій і водночас рішуче відстоюючи необхідність повноцінного бакалаврату з журналістики як бази для формування професії.
“Ми працюємо в проєктному форматі, і коли в одній групі поєднуються журналісти, економісти, політологи, філологи чи технарі – це дає надзвичайно сильний ефект. Студенти поєднують знання з різних галузей і створюють справді креативні, нестандартні проєкти... Саме тому, на мою думку, магістратура — це ідеальний рівень, щоб навчити робити якісні комунікаційні тексти. Водночас я послідовно відстоюю позицію: бакалаврська освіта з журналістики повинна бути збережена і розвиватися, паралельно з міждисциплінарними та магістерськими програмами”, – додала вона.
Альона Романюк, асистентка кафедри онлайн-медіа ННІЖ КНУ
імені Тараса Шевченка, засновниця проєкту “НотаЄнота”
додала, що медіаосвіта в умовах війни виходить далеко за межі
суто журналістської підготовки й стає критично важливою
навичкою для кожного, адже медіа пронизують усі сфери життя.
Вона наголосила, що викладач у воєнний час має бути не лише
носієм знань, а й ментором і опорою для студентів,
допомагаючи їм знаходити сенс, підтримку й мотивацію та
перетворювати освіту на реальні, життєздатні медіапроєкти:
“Медіаосвіта давно вийшла за межі Інституту журналістики і навіть за межі журналістики як професії. Сьогодні медіа стали всеохопними, навички роботи з медіа є критично важливими для кожного... В умовах війни викладачі мають бути не лише викладачами, а й менторами. Не просто: «ось програма, ось оцінка – і до побачення». Студенти мають знати, що до викладача можна звернутися за підтримкою. І водночас студенти підтримують нас. Для мене принциповим є підхід «рівний - рівному» з позиції: у мене трохи більше досвіду, я готова ним ділитися – будь відкритим і ти зможеш реалізувати свої ідеї на практиці”. .
Роман Кіфлюк, національний радник по Україні в IMS,
медіаексперт із саморегулювання та розвитку медіа
наголосив, що донорське середовище поступово усвідомлює
важливість підтримки медіаосвіти, однак ключовою проблемою
залишається брак системної взаємодії між освітою, медіа,
громадським сектором, владою та донорами.
“Є донорські програми, де ми намагаємося поєднувати ці
середовища, але їх небагато, і вони існують радше окремо,
ніж у системі. І, на мою думку, рішення тут – у спільній розмові
та спільному формулюванні проблем. Донори між собою
спілкуються. Але щоб з’явилася конкретна програма, потрібен час, бюрократичні процедури й чітке підтвердження актуальності проблеми. Те, що ви сьогодні проговорюєте на цій дискусії, – це сигнал для донорів: так, ця проблема існує і потребує підтримки”, – говорить Кіфлюк.
У рамках другої панелі, присвяченої «Журналісти-практики – як викладачі?”, яку модерував Ігор Дармостук, шеф-редактор медіа “КиївВлада” та викладач кафедри онлайн-медіа ННІЖ КНУ імені Тараса Шевченка, обговорили питання залучення до викладання викладачів-практиків, необхідність поєднання професійних і педагогічних компетенцій у викладачів-практиків, а також вплив низьких зарплат і перевантаження викладачів на якість журналістської освіти та вимушене створення редакціями власних навчальних та адаптаційних програм тощо.
поєднувати дві повноцінні компетентності – професійну та педагогічну: “Сьогодні ми змушені констатувати той очевидний факт, що системне залучення досвідчених практиків до освітнього процесу у вищій школі залишається достатньо складним та багатогранним питанням. Ключовим детермінуючим фактором, який безпосередньо впливає на цю ситуацію, є порівняно низький рівень заробітної плати в українських університетах, що не дозволяє повноцінно конкурувати на ринку праці. Наразі реальність така, що кваліфіковані фахівці, які працюють у сучасних редакціях, медіахолдингах або в бізнес-секторі, отримують значно вищий рівень фінансової винагороди, ніж пропонує державна система освіти. Цей розрив у доходах створює суттєві бар’єри для інтеграції практичного досвіду в академічне середовище”Яніна Корнієнко, журналістка-розслідувачка Slidstvo.Info
наголосила, що для розслідувальної журналістики важливі не
лише навички написання текстів, а загальна ерудиція та
розуміння державних процесів. За її словами, редакційні школи
створюються передусім для пошуку мотивованих людей,
здатних мислити критично, а не лише для формального
навчання: «Нам інколи простіше навчити економістів або юристів писати, ніж випускників журналістики розбиратися в політичних і економічних процесах», – зауважила Корнієнко.
“Для мене образ ідеального викладача-практика — це передусім людина, яка не лише надихає своєю діяльністю, а й передає студентам конкретний, дієвий набір практичних інструментів, що неодмінно стануть їм у пригоді під час реальної роботи в полі. На щастя, у сучасному медіапросторі активно функціонують спеціалізовані школи на базі провідних редакцій, де досвідчені журналісти мають змогу відкрито ділитися власними кейсами та навчати молодь справді корисним навичкам. Щобільше, інколи слухачами таких інтенсивів стають навіть чинні викладачі профільних журналістських вишів, які прагнуть актуалізувати свої знання. Зокрема, у нас в агенції журналістських розслідувань «Слідство.Інфо» вже був такий унікальний досвід взаємодії з академічним середовищем, і ми отримали надзвичайно позитивний фідбек від колег”.
Діана Дуцик, виконавча директорка ГО "Український інститут
медіа та комунікації" звернула увагу на перевантаження
викладачів та відсутність реальних умов для системних змін:
«Викладачі журналістики часто читають по 7-10 дисциплін,
мають мінімальні зарплати й постійно стикаються з
бюрократією. За таких умов очікувати інновацій — це
самообман».
«Цього року кількість студентів, які вступили до університетів
на дотичні до журналістики спеціальності, суттєво зросла
порівняно з попередніми роками. Але водночас цей феномен ніяк не впливає на підвищення якості освіти. Наразі індустрія має великі претензії до того як вищі навчальні заклади готують журналістські кадри».
Владислав Грузинський, керівник пресслужби “Суспільного 
Ярослав Юрчишин, народний депутат України, голова
Комітету Верховної Ради з питань свободи слова застеріг від
надмірного втручання держави у зміст журналістської освіти,
водночас визнавши проблему фінансової несамостійності
університетів: «Чим менше держава визначає, як саме викладати
журналістику, тим краще. Але університети мають отримати
реальну автономію, щоб самим залучати практиків і розвивати програми».
“Потрібно залучати до викладання і до коротких курсів якомога більше практиків — і головне, заохочувати їх брати студентів у реальну роботу. Бо найкраща теорія має перевірятися не навчальною, а справжньою практикою”.
«Якщо професійна спільнота сама не сформує правила, за якими хоче працювати, ці правила сформують люди, далекі від журналістики».
Третя панель панельної дискусії була присвячена питанням «Трансформація професії: якого випускника потребують українські редакції?» В її рамках виступили 1,2,3, обговоривши баланс між журналістськими стандартами та реаліями війни, зокрема під час роботи для міжнародної аудиторії, мову і рамки подачі воєнної тематики для іноземних читачів і глядачів та етичні виклики роботи з травмою, втратою та вразливими групами під час війни.
Олександр Матюшенко, воєнкор, журналіст-фрілансер
Radio Free Europe/Radio Liberty, шеф-редактор миколаївського телеканалу “МАРТ” наголосив, що однією з ключових компетенцій сучасного журналіста є вміння балансувати між стандартами та реальністю війни, особливо під час роботи для
міжнародної аудиторії.
«Олександр Матюшенко – громадянин України і Олександр
Матюшенко – журналіст міжнародного медіа – це дві різні
ролі. Для іноземної аудиторії ми маємо говорити мовою, яку
вона розуміє, навіть якщо емоційно нам це складно».
“Як би це не було для нас дивно, за журналістськими стандартами медійники не мають використовувати такі поняття, як ворог, російський терорист чи окупант. Якщо говорити про роботу на міжнародну аудиторію, ми завжди маємо використовувати ту мову, яка буде зрозуміла пересічному глядачу або читачу — чи то він буде жити в Іспанії, чи в країнах колишнього СНД”.
«Можна зробити резонансний сюжет, але якщо людина перебуває в стані шоку і не усвідомлює свої дії, журналіст має поставити межу. Інколи людська сторона важливіша за рейтинги».
Олександра Горчинська, журналістка NV.UA, проєктна
менеджерка ГО “Жінки в медіа” звернула увагу, що проблеми
з етикою існують не лише у молодих журналістів. За словами
Горчинської, війна змусила журналістів масово працювати з
травматичними темами, до яких професія раніше не була
готова в такому обсязі:
«Це не питання віку чи досвіду. Є ті, хто готовий вчитися і
переосмислювати свою роботу, а є ті, хто вважає, що все
робить правильно і змін не потребує».
«Ми всі опинилися в новій реальності. Але навчитися коректно працювати з втратою, болем і вразливими групами – це відповідальність журналіста».
Наталя Лященко, в.о. директорки телеканалу “Київ24”
розповіла, що медіашколи при каналах і редакціях створюються для спеціалізації під конкретні формати, але вони не можуть замінити фундаментальної освіти:
«Кожен медіабізнес хоче “скалібрувати” людину під свою редакцію. Але як би ми не виточували нового журналіста під власні потреби, ми все одно не закладемо базових знань, про які говорили на попередній панелі».
«Редакції не можуть роками донавчати людину базовим речам. Якщо журналіст не вміє працювати з інформацією, не орієнтується в політичному контексті і не розуміє, як оцінювати джерела, він просто не “злетить”».
«Навіть якщо ми “виточуємо” журналіста під свою редакцію, ми не закладаємо базисних знань. Без уміння читати в широкому сенсі, аналізувати і відрізняти факти від маніпуляцій – це марна інвестиція часу».
«Редакція чекає не просто новину, а додану вартість – контекст, експертизу, розуміння теми глибше за інших».
Тетяна Гончарова, ведуча телеканалу “Рада” зазначила, що
важливим є дати майбутнім випускникам практичні орієнтири
щодо того, яких фахівців сьогодні потребують українські
редакції:
“Не завжди потрібно «виборювати» матеріал. Іноді серце
підказує – краще не наполягати, навіть якщо на це вже витрачено час журналіста, оператора, водія, всі ресурси
редакції. Сьогодні в журналістиці надзвичайно важливо
вмикати емпатію. Треба думати, коли доречно ставити
запитання, а коли – просто помовчати. Коли брати коментар,
а коли – не брати. Бо іноді твоя журналістська робота
полягає не в цитаті, а в тому, щоб допомогти людині знайти нічліг або підтримку хоча б на одну ніч. Сучасна журналістика – це насамперед про серце”.
Організаторами заходу виступили кафедра онлайн-медіа ННІЖ КНУ імені Тараса Шевченка за підтримки Представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні.
Немає коментарів: