"Лишатися (не) можна" нова документальна вистава про херсонців, дім яких 8 місяців окупувала Росія. Херсонський театр імені Миколи Куліша взявся по гарячих емоціях досліджувати дії та вчинки земляків під час навали рашистів. Зіграли в Одесі після Київа. І хоча матеріал, мабуть не самий яскравий, але він точно суб'єктивний, що прожитий власне самими акторами. І від того не менш правдивий! У виставі задіяні актори херсонського театру та Римма Зюбіна.
Режисер вистави – Євгеній Резніченко розмістив глядачів та акторів на одній сцені, не розділеними рампою. Цей прийом задовільнив можливість прямих комунікацій. Історії з життя, від лютого до кінця літа пересічних херсонців можуть глядача захопити ще й за допомогою унікального відео з соцмереж про театралізацію перших мітингів в окупованому Херсоні. В маркетингу є така приказка: краще бути першим - ніж ліпшим. Ця спроба розповісти сучасникам про вплив війни на людей одного південного театру, ще ДО закінчення війни, більше несе терапевтичну місію, ніж кон'юнктуру.
Повсюдна українська інфантильність до 24.02.2022 року спадає вже 9 місяців, та постає суспільна ціль: модернізація нації. Для виконання цього завдання - робота виконана "на добре". Глядач усвідомлює: яки ми всі наївні - були.
А що далі?
Директор та худрук театру О.Книга перед виставою запевнив що колектив незабаром розпочне працювати в рідних стінах у Херсоні. Але, чи прийде глядач, і на що?
Питання до всього українського театру. А що буде "гратись" на сценах театрів не так гостро травмованих міст? Знову попса, чи класика позаминулого сторіччя? Чи - одні травмуючи історії?.. сатира?
Запитань більше ніж відповідей, а головне, нам тут не допоможе ніякий захід, чи ЄС. Суто українське завдання: відбудова національного, свідомого театру, щоб військова перемога була підкріплена перемогою українських сенсів.
В.Головченко.
Фото Миколи Вдовенко, Культурометр
Немає коментарів: