У топонімах Миколаєва «ракетна Роща», а на вході в акваторію порту – острів-форт Костянтинівська батарея. Звівши два цих факти в одне розслідування, можна багато дізнатися. Наприклад, що генерал-лейтенант Костянтинів Костянтин Іванович (1818-1871) — російський вчений і винахідник в галузі артилерії, ракетної техніки, приладобудування та автоматики, генерал-лейтенант (1864). У 1836 закінчив Михайлівське артилерійське училище. З 1849 - командир Петербурзького ракетного закладу. У 1859-61 прочитав цикл лекцій для артилерійських офіцерів про ракети у Франції. З 1861 керував будівництвом Миколаївського ракетного заводу.
Костянтинов поєднував у собі багато талантів. То справді був високообдарований конструктор, великий вчений, чудовий експериментатор, вмілий організатор. А головне, це була просто розумна, здорова людина, яка при всій своїй гарячій захопленості залишалася об'єктивною і бачила все, що відбувалося навколо себе такою, якою вона була, а не такою, якою їй хотілося або хотілося її начальству бачити.
Наприкінці 1862 року нарешті було відпущено гроші на будівництво Миколаївського ракетного заводу на річці Інгул. 1864 року петербурзький «ракетний заклад» прикрили зовсім, хоча будівництво в Миколаєві не було навіть розпочато: для цього знадобилося ще два роки. Протягом наступних п'яти років у Росії не було виготовлено жодної бойової ракети.
У 1867 році розформовується ракетний корпус в австрійській армії, хоча австрійські ракетники довели досконалість нової техніки під час війни з Італією та Угорщиною у 1848-1849 роках. У 1872 році розформовано ракетну частину в прусській армії. Найдовше трималися англійці: ракетні підрозділи існували в їхніх колоніальних військах до 1885 року.
У 1867 році Костянтинов остаточно перебрався до Миколаєва. Він приїхав смертельно втомленим від засідань, комісій, суперечок, від свідомості неможливості довести іншим речі для нього очевидні. Останнім його доказом була ракета системи 1862 -го
найкраща з усіх його ракет, що увібрала в себе всі його знання та досвід. Він сподівався розпочати випуск цих ракет на новому заводі. А час минав. Повільно протікали дні, тижні, місяці, складалися в роки очікування та надії. Він працює у недобудованих заводських корпусах, у домашній лабораторії, удосконалює, «доводить», як кажуть інженери, свою останню ракету. Він дуже вірить у неї. «У ракетній справі, після багаторічних наполегливих зусиль, яким багато хто з нас присвятив майже все життя, що наближається вже до її крайньої межі, ми, можна сказати, перебуваємо напередодні остаточного успіху». Він вірить! Він не здається! Михайлівську премію - найвищу нагороду за розвиток артилерійських наук - присудили Костянтину Івановичу, щоб якось задобрити, щоб хоч ненадовго дати спокій Петербургу із цими своїми ракетами...
На Миколаївському заводі в нових цехах встановлювали привезені ним з Петербурга новенькі верстати та преси. Він рідко з'являвся на будівництві - хворів. Так хотів побачити свій завод нарешті завершеним, готовим до роботи, до продовження справи всього його життя. І не побачив. Костянтинов помер 12 січня 1871 року. Йому не було 52 років. А завод пустили вже глибокої осені ...
На жаль, після смерті К. І. Константинова в 1871 році, ракетна справа в російській армії занепала. Бойові ракети епізодично й у невеликій кількості застосовувалися у російсько-турецькій війні 1877-1878 років. Успішніше ракети застосовувалися при підкоренні Середньої Азії в 70-80-х роках XIX століття. Це було пов'язано з їхньою гарною мобільністю (ракети та верстати перевозилися на в'юках), з сильною психологічною дією на тубільців і, в останню чергу, з відсутністю артилерії у противника. Востаннє ракети застосовувалися в Туркестані у 90-х роках ХІХ століття. А в 1898 бойові ракети були офіційно зняті з озброєння російської армії.
Вікіпедія має статтю про це видатного вченого. http://ua.wikipedia.org/wiki/Константинов,_Костянтин_Іванович Миколаїв «відбувся» меморіальною дошкою та кількома фото в музеях. А в Америці, в населеному пункті, де менш серйозна особа працювала, музей приймає сотні тисяч екскурсантів на рік. І хоча заводу ракет давно немає, є ще фортифікаційний острів у лимані, який проєктував артилерист Костянтинов.
Історія зазвичай знає приклади й фарсів. Сьогодні під час російської агресії проти суверенної України в Миколаїв вже 180 днів ночами здебільшого прилітають російські ракети різного ґатунку. Вже давно немає ракетного заводу в Миколаєві, але місто залишається сухопутно неприступним. Ракетні й артилерійські обстріли нищать інфраструктуру й вбивають цивільних. Кажуть, тільки 20% залпів здійснюється військами агресора по воєнним цілям.
У ЗСУ на озброєнні з'являються ракетні системи країн НАТО, яки значно відрізняються точністю наведення.
Фіаско російських ракетників, як і всього війська незабаром!
С.Лиманов.
Немає коментарів: