середа, 15 червня 2022 р.

Громадські ініціативи допомагають рятуватись




Мешканцям мирних українських міст та містечок призвичаїтись до ракетних та артилерійських обстрілів вкрай важко. .Не всі можуть поїхати до безпечних міст та країв. Коли оголошують сигнал повітряної тривоги по містах з цивільним населенням “гатять” з “градів” чи крилатими ракетами хочеться опинитись в надійному сховищі. Але далеко не всі житлові будинки мають обладнані укриття чи бомбосховища.

Одесит Мітя Ковбасюк з довоєнного громадського проєкту “Виживуть тільки сусіди ”, разом з випускниками 3-х років Школи культури сусідства, які проводив в партнерстві з Фондом розвитку міста Одеси, почали оздоблювати сховища в різних мікрорайонах міста. Завдання проєкту “Допомога мікрогромадам у воєнний час”, який активісти самі написали та залучили гроші на реалізацію: зробити бомбосховища більш прийнятними для перебування малечі та бабусь. Це й утеплення підлоги, освітлення, запас питної води, дитяча ігрова зона, санітарні умови та перша психологічна допомога для подолання паніки та страху.

Поки його власна чотирирічна донька з дружиною знайшли прихисток у Німеччині, він працює для дітей та родин своїх колег з ОСББ різних дворів Молдаванки, Таїрова та ПосКота. Власну квартиру Мітя запропонував родині ВПО, журналіста з осадженого та обезвоженого Миколаєва.
Засновники проекту М.Долженко та Д.Ковбасюк.



А в самому місті на півострові по берегах Буга та Інгулу інший громадський журналіст та активіст Борис Кудар розвозить 3-м десяткам лежачим хворим після інсульту воду. Його власний батько в перший місяць війни не оговтався від тієї підступної хвороби, тому чоловік добре знає як важко для близьких та рідних відбувається реабілітація “інсультних”. А робити це, коли у водопроводі геть немає води - майже неможливо. Тому щодня він набирає з джерела воду, у партнерів в одному з гуманітарних штабів бере каністри з питною водою й на власному старенькому легковому авто розвозить воду по всьому місту. Іноді під “прильоти” касетних снарядів “смерчей” потрапляє.
Б.Кудар розвозить питну воду хворим в Миколаєві



 Коли закінчились гроші та подорожчав бензин, звернувся до своїх партнерів по журналістських розслідуваннях з Західної Європи. Надіслали декілька сотень євро.


Сьогодні майже всі громадські активісти, хто не на службі в ЗСУ сконцентровані на допомозі цивільним, придбанню засобів індивідуального захисту для воїнів, транспортуванню різноманітних гуманітарних вантажів, приготуванню їжі, варення та хлібобулочні вироби, забезпечення зв'язку. Чим тільки волонтер не допомагає війську!

Українська суспільна допомога ЗСУ - це той фактор, який вже визнав ворог, та який він ніяк не міг передбачити.



Солідарність, якою завжди українці вирізнялись навіть у тюрмі народів - СРСР, за ці 111 днів війни вже перемогла “хату з краю”. Проактивність громадян у спротиву агресору феномен нашого суспільства, запобіжник від зазіхань ворога. Такі люди як Мітя та Борис працюють не для себе, а для суспільства, навіть рятують не дуже ефективних менеджерів місцевого самоврядування та державної служби, яки не подбали про облаштування бомбосховищ та догляд за лежачими хворими. Бо хочуть, щоб вікова боротьба українського народу за незалежність нарешті завершилась перемогою. Навіть, якщо донька Міті з Одеси не буде спускатись в бомбосховище, яке облаштував для дітей ігровими майданчиками й мінімальними санітарними умовами її батько, в укриттях будуть під час повітряної тривоги в безпеці й відносному комфорті діти, яким відбудовувати Україну після перемоги.

Геть сумніви. Якщо не обрали для себе ще об'єкт уваги, сконцентруйтесь на укриттях в тих місцях де працюєте, вчитесь чи мешкаєте. Колективним впливом ми зможемо привести їх до ладу, та “увімкнути” належне виконання своїх обов'язків менеджерів місцевого самоврядування.

В.Інгульський.

Фото М.Долженко та Б.Кударя.








Немає коментарів: