Тетяна із сім’єю покинула свій дім у Донецьку 28 серпня 2014 року, коли прийшло розуміння того, що воєнні дії не припиняються. Донька мала продовжувати навчання в школі, а впевненості в безпеці та вчасному початку навчального року не було. «Ми трималися до останнього. Добропілля обрали не випадково: тут фактичне місце моєї роботи, – розповідає Тетяна. – Всі колеги поїхали з міста ще у липні, бо залишатися на окупованій території ставало все небезпечніше. Тут нас більше нічого не тримало. Донька в цей час відпочивала у дитячому таборі, ми забрали її хвору, з температурою».
Було складно знайти житло в новому місті. Колегам Тетяни часто відмовляли саме через статус переселенців. Вже дорогою до Добропілля жінка телефонувала рієлтору. «В квартирі, яку запропонували, жити було неможливо. Тому тимчасово вирішили зупинитись у знайомих, – згадує Тетяна. – Перше, що я зробила – пішла оформляти до школи дитину. І так сталося, що одна з педагогинь запропонувала варіант квартири, який нас задовільнив».
Так розпочався складний рік очікувань. Сім’я не відчувала спокою через невизначеність. Тетяна називає цей період «роком депресії, за яким прийшло розуміння, що ми тут надовго». З’явилося бажання збагнути причини того, що сталося на Донбасі, і, разом з цим, бажання впливати на ситуацію, а не бути просто спостерігачем, як це було раніше. Тетяна зазначає, що завжди була активною, але на той час не мала бачення як і де застосувати свою активність. Події на Донбасі розділили життя на «старе» та «нове». В «новому житті» з’явилося нове коло людей, навіть нова спільнота у Фейсбуці, спілкування та взаємодія з якими відкрили нові можливості, пропозиції, вплинули і на її світогляд. З’явилась велика потреба бути причетною до змін в суспільстві, громаді. «Одного дня, в патріотичному пориванні сіла та написала відкритого листа про українську мову та історію своєї родини. Я завжди болісно сприймала «проросійський» імідж Донбасу. Тоді, як і зараз, ця тема постійно мусувалася. Мені було важливо показати інший Донбас. Цей лист віднесла до місцевої організації «Патріоти Добропілля», про яку чула у зв’язку з тодішніми виборами, та запропонувала свою допомогу і підтримку».
Саме в цей час сформувалась ідея організувати для 18 дітей з сільських малозабезпечених сімей Добропільського району поїздку до Києва. «Троє з них ніколи до цього не їздили поїздом, жоден не виїжджав за межі Донецької області, – ділиться враженнями Тетяна. – Для збору грошей, планування екскурсій була створена ініціативна група «Моя країна - Україна!». Починаючи цей проєкт, ми говорили про те, що потрібно думати про майбутнє, що будувати його будуть діти. Якими ми зараз виховаємо дітей, таким буде завтра України».
6 листопада діти відправились у свою першу подорож Україною. На Фейсбук-сторінці «Моя країна - Україна!» Тетяна поділилась враженнями про цю і наступні поїздки: «Коли ми відправляли дітей на канікули на Захід, в першу групу ми не могли назбирати необхідну кількість охочих - батьки боялись відпускати дітей до "кровожерливих фашистів-бандерівців". Погодились лише 9 родин з 35!!! А ось друга група вже була повністю укомплектована. Семеро дітей просили дозволити їм залишитись! На третій заїзд на 35 міст було 53 який бажали. Діти, які повернулись, глузували зі своїх батьків та сусідів щодо "кривавих хлопчиків", "снігурів з синичками" та решти ідіотизму».
Цей проєкт став успішним початком громадської діяльності переселенки Тетяни. Отримавши ще більше мотивації, вона взяла участь у семінарі-практикумі «Пліч-о-пліч: зміцнення соціальної згуртованості у місцевих громадах» в рамках Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та ініціювала проведення в трьох школах Добропільщини форум-театрів з групами підлітків, в тому числі і переселенцями. Результатами цих заходів ділилися за «Круглим столом «Як виховувати активну молодь?». До обговорення були запрошені директори шкіл, громадські діячі, керівниця департаменту освіти Донецької облдержадміністрації та діти-учасники форум-театрів.
Наступною Тетяна опанувала методику соціального згуртовування через створення анімаційних соціальних роликів та вирішила використовувати цей засіб, як інструмент розвитку творчого мислення у дітей і підлітків, спілкування переселенців та місцевих жителів, батьків та їх дітей. В результаті – ініціювала проєкт «Майстерня соціальної анімації «Мультикреатив».
Паралельно з цим, протягом декількох років Тетяна разом з ініціативною групою «Моя країна - Україна!» організовувала обмін листами дітей заходу і сходу України. Обмінювались не тільки листами, а й сувенірами, що відбивали культуру та колорит регіону адресанта. Крім того, в кожен конверт організатори «підкладали» розмальований медово-імбирний пряник. Проєкт так і назвали – «Пряникова пошта». А у січні 2016 року родини учнів Львівської школи, які були учасниками «Пряникової пошти-2015», запросили на Різдво дітей з Добропілля. Так одна добра справа народжувала іншу. А далі – велоквести, артмайданчик, тренінги, навчання, перегляди документальних фільмів просто неба, майстер-класи.
Більшість проєктів, реалізованих Тетяною, спрямовані на розв'язання проблем виховання активної молоді та адаптації дітей-переселенців, адже має доньку-підлітка. Наразі Аліна навчається в 11 класі приватної дистанційної школи. Таке рішення прийняли півтори року тому, з огляду на дисциплінованість та самоорганізованість доньки. Вона не підвела: вже зараз випереджає програму на два тижні. Зручний, досконало спланований розклад дає можливість розставити пріоритети у вивченні окремих дисциплін та більше часу приділяти підготовці до ЗНО. Мати учениці в цьому повністю довіряє та поважає її уміння робити розумний вибір, економити ресурси. У вільний від навчання час Аліна часто баре участь в маминих проєктах, і не тільки як слухач.
Питання соціальної згуртованості та мирне вирішення конфліктів стало ключовим в діяльності Тетяни Войтюк. «Думаю, тема «домовитися у розділеному суспільстві про мирне співіснування» – це актуально, тому саме цьому я вчуся зараз. Ці навички будуть дуже важливими там, в Донецьку. Буде багато приводів для діалогів, намагань зрозуміти один-одного. Без цього люди не зможуть жити разом», – ділиться думками про майбутнє свого рідного міста активістка. Вона розглядає можливість повернутися туди та застосувати свої знання,
«Коли це станеться? Коли психологічно та морально буде безпечно. Ми маємо відновити тимчасово окуповані території, адже це – Україна. Люди, які там живуть, не дивлячись ні на що, залишаються громадянами України. Більшість не можуть виїхати за певних обставин, і я не вправі засуджувати їх за це. Я готова розуміти, що ці люди не завжди могли на все впливати. Вони чекають на Україну, перебуваючи в постійному стресі».
А поки Тетяна продовжує нарощувати свій досвід у миротворчій діяльності на підконтрольній Україні території, у своїй громаді. Останні вісім місяців вона реалізовує проєкт взаємодії з поліцією, активно залучаючи до нього як підлітків, так і дорослих. Так склалися обставини, що молодіжний центр, в приміщенні якого відбувались заходи, закрили, а бажання продовжувати розпочаті зустрічі залишилось. У людей, які розуміли цінність проєкту, виникла ідея об’єднатися та придбати приміщення для створення «Простору довіри». Знайшли відповідне приміщення вартістю 300 тисяч гривень. Гроші вирішили залучити через інвесторів: зібрати зі 100 підприємців, волонтерів по 3 тисячі гривень. Бажаючих вкласти свій капітал у розвиток простору знайшлося 25 людей. Тож, приміщення купили у борг. В правах інвесторів – визначати напрям роботи. Крім вкладів на викуп, інвестори щомісяця перераховують по 100 гривень на створення фонду «Простору», адміністрування, фінансування активностей самих вкладників. «Якщо в тебе є 100 гривень – ти нічого не можеш, якщо 100 людей складуться по 100 гривень – на ці гроші вже можна щось спланувати, - міркує Тетяна. – А плануємо – проводити конкурси міні-проєктів. Інвестори будуть вирішувати, на який з них залучати зібраний фонд». Зараз, поки шукають фінансування для ремонту, підлітки залучені раніше до участі у проєкті, намагаються своїми силами навести лад в приміщенні. Тиждень тому відбулося відкриття «Простору довіри», під час якого організатори отримали від відвідувачів очікування, запити на майбутні активності.
«Ми запланували кінопокази для всіх вікових категорій, майстер-класи, створення проєктів з фандрайзингу, ігрові дні. Крім того, в цьому просторі будемо продовжувати зустрічі групи взаємопідтримки для дорослих «Перлина». Це і є той простір довіри, де можна говорити про болісне, про важкі речі, - підкреслює Тетяна. – Він залишиться частиною нового, більш масштабного проєкту, де ми будемо і веселитися, і розвиватися. Вже затвердили назву для нього – «RePost», що в нашому розумінні, символізує переродження. При виборі назви також відштовхувались від того, що простір знаходиться в одному приміщенні з Укрпоштою».
Наразі Тетяна із командою Добропільських активістів шукає ще 75 інвесторів, готових вкласти не тільки гроші, а й свій час для розвитку громадського простору, стати частиною доброї справи.
Наталя Сковородкіна.
Немає коментарів: