понеділок, 21 грудня 2020 р.

Чому диплом не рятує від «коронавірусних бананів»?




«Коронавірус – це вигаданий привід, щоб поневолити нас!», - волають одні у соціальних мережах, «covid19 можна вилікувати звичайною содою!», - радять інші. «Вакцинація вбиває», «коронавірусні банани», «світова змова», «чисельність українців хочуть зменшити», - вся ця маячня потоком ллється з екранів моніторів щодня, набираючи тисячі «лайків» під істеричними або погрожуючими постами. Україна завжди пишалася високим рівнем освіти, так чому у двадцять першому столітті люди вірять і готові вірити у найдурніші вигадки, які суперечать наукам, які вони вивчали протягом багатьох років?

Науковий прогрес настільки стрімкий, що без постійного оновлення знань не обійтись. Але дорослим людям, які спочатку сумлінно освоювали вищу освіту, застосовували отримані знання у професійній діяльності, визначали для себе, що найефективніше спрацьовує на практиці, потреба нових знань не завжди викликає захоплення. Нас завжди вчили, що освіта – то добре, але досвід – краще. Оцей досвід інколи заважає зізнатися собі, що ти не все розумієш, а щоб розібратися, потрібно вчитися кожен день, напрацьовувати нові навички, цікавитися не тільки професійними секретами, а й світовими процесами. Знання мають властивість застарівати, молоді часто вже нецікаво слухати викладачів із несучасним баченням багатьох проблем. Це навіть не про вік, а про сприйняття сучасних знань.

Про необхідність навчатися продовж всього життя форум ЮНЕСКО зазначив ще у 1997 році. У документах європейських самітів наголошується, що освітні системи мають пристосуватися до нових реалій ХХІ ст., а «безперервна освіта повинна стати головною політичною програмою громадянського суспільства, соціальної єдності і зайнятості». 

У нас не дуже прийнято вголос говорити про таку проблему, як «верхня освіта», яка не формує світогляд людини на основі фундаментальних наук. Спитайте у випускників вишів про закони філософії за рік-два після іспиту, у кращому разі побачите подив або зніяковілу посмішку. А починається така тенденція ще у школі. «Нащо мені вивчати математику, якщо я буду вчитися на гуманітарія?», або біологію чи історію, якщо учень обрав математичний напрям. З цим пов’язаний і спротив деяких вчителів проти об’єднання предметів у інтегровані курси. А саме вивчення фізики, біології, хімії, географії у взаємозв’язку курсу «Природознавство», наприклад, може дати дитині розуміння цілісності світу, його динамічного розвитку, закономірності змін. Але педагог, який сам не звик перевіряти інформацію, не володіє аналітичним мисленням, не зможе навчити цього учнів. Тому і маємо, коли на заняттях з фактчекінгу викладач академії розповідає про «щасливе радянське минуле».

Чому європейські чи американські учні набагато більше створюють винаходів? Чому наука на Заході прогресивна та функціональна? Може, справа перш за все у стратегії розвитку освіти, яка забезпечує її ефективність?

Взагалі, реформа школи в Україні спізнилася на 30 років, але дуже добре, що тепер вона не перетворюється на чергове гасло, а дійсно впроваджує системні зміни, відкрита для новацій. Питання у кадрах, які, як відомо, вирішують все, - освітянах та менеджерах. Післядипломна освіта набуває все більшої актуальності. І нібито все добре, курси підвищення кваліфікації, безліч семінарів, вебінарів, конференцій на будь-яку тему проводиться регулярно у кожному місті, дистанційно та в Інтернеті. Але нова норма, що курси підвищення кваліфікації - форми та джерела, - тепер обирає кожен освітянин самостійно, не всім до вподоби. Люди, які звикли, що їх ведуть «і направляють», не готові до самостійності навіть у питаннях особистого розвитку. І коли такі люди випадають з стрімкого руху змін, вони обвинувачують всіх, окрім себе. До того ж традиційна форма курсів підвищення кваліфікації заради «корочки» вже застаріла, набагато більше дає обмін досвідом, живі дискусії, виїзні семінари, міжнародні симпозіуми, конгреси, конференції. Це можливість спілкуватися з фахівцями за своєю спеціальністю з різних країн. Можливість обмінюватися новою інформацією, отримувати нові знання, брати участь в майстер-класах за фахом, з метою освоєння нових методик.

Ще є проблема вузько прикладного сприйняття нових знань. Тобто, покажіть, як зробити щось конкретне, і більше нічого не цікавить. А розуміння, нащо взагалі це робити, що воно дає тобі, місту, країні, як буде розвиватися у найближчому майбутньому, не всім важливо. Насправді соціокультурні знання, навички спілкування, розуміння світоглядних проблем, історія, економіка, знання про людину і сучасний світ – це той мінімум, який необхідний сучасному спеціалісту.

І все ж найгірше, це закоцюрбленість, - «мене так вчили, і нічого знати не хочу», яка у дорослому віці стає інфантильністю. Або – «я свого часу навчався, годі, нехай молодь тепер освоює нове». Відомо, що мозок людини споживає найбільше енергії, тому лінь – це природно. Але є вимоги часу, і якщо «нехай молодь», то чому нею керують ті, хто не розуміє, не відчуває нових тенденцій?

Вчитися все життя – це дійсно потреба сьогодення, але примушувати людей вчитися немає сенсу. Це станеться тільки тоді, коли кожен усвідомить відповідальність за власне життя, його якість, зрозуміє, що ніякий Джеймс Бонд не вирішить твоїх проблем. Потрібна система, умови, щоб безперервна освіта стала нормою для більшості громадян.

Надихає й доведений факт, що радість пізнання може конкурувати з дією наркотиків. Люди, що постійно вчаться і дізнаються щось нове, отримують найвищу насолоду.



Лілія Гумянова.
 



Немає коментарів: