воскресенье, 26 февраля 2017 г.

Хто вбив Гурика Романа Ігоровича?

Гурик Роман – учасник Революції Гідності. Загинув на передовій від пострілу снайпера у скроню 20 лютого 2014.
Народився 2 жовтня 1994 року в Івано-Франківську. Прадід Романа і два прадідових брата були вояками УПА. Прадідові брати загинули в 19 років від рук московських загарбників. Роман Гурик загинув у такому ж віці і такою ж смертю, як і брати його прадіда. Зі своєї родини Роман є шостим, хто загинув за Україну.
На Майдан почав їздити з грудня. Востаннє поїхав на Революцію 15 лютого разом з хрещеним батьком. Обіцяв мамі взяти квиток на автобус і повернутись одразу після недільного віче в понеділок. На жаль, цей план не втілився в життя. В понеділок, 17 лютого, рух автобусів з Києва повністю перекритий. Герой продовжував залишатися на барикадах. 18 лютого Роман заспокоював рідних, що все з ним добре, що розбирає бруківку, складає в мішки для укріплення барикад. Ввечері Рома по телефону сказав, що стоїть в першому ряду, палить і кидає автомобільні шини і просив не хвилюватись.
В середу 19 лютого: «ЗАРАЗ АБО НІКОЛИ. ВСІ НА ГРУШЕВСЬКОГО. НА СМЕРТЬ!» – останній статус в соцмережі. Коли витягав свого пораненого побратима, потрапив під перехресний вогонь снайперів. Один стріляв з готелю «Україна», а другий вистрелив йому в скроню. Він ще встиг сказати своїм товаришам: «Я Роман Гурик – студент з Івано-Франківська» і вже не опритомнів. Вогнепальне поранення в голову, відкрита черепно-мозкова травма, велика рана та сильна кровотеча.
За документом в його рюкзаку визначили, що звуть його Гурик Роман. На зовнішність років 25. Татуювання на тілі. Рюкзачок з кедами і обгортками від цукерок, а на голові 10 на 7 см діра з осколками черепа, опаленим волоссям і шкірою навколо, тканина мозку. Діагноз: вогнепальне поранення в голову, відкрита проникаюча черепно-мозкова травма.
У соціальній мережі дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася спогадами про останні хвилини його життя: «Поки я притримувала його руку, щоб поставити крапельницю, він без тями, рефлекторно, інстинктивно, так як він був в комі через тяжку травму, стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний Хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали: «Тримайся! Героям Слава!!!».
Наша влада не варта цих юнаків.


24 лютого 2017 року                                                   Грудініна Наталя Миколаївна,                                                    


Комментариев нет: