У Миколаєві сформовано новий склад громадсько-експертної ради при виконавчому комітеті міської ради. З 49 кандидатів, що подалися, 25 обрано рейтинговим голосуванням. Бажаючих долучитися було чимало. Це свідчить про важливу річ: люди хочуть брати участь у розвитку міста.
Але після завершення виборів у публічному просторі виникли запитання. У соцмережах і коментарях лунають думки, що частина обраних членів маловідома широкому загалу, як і окремі громадські організації, які їх висували. Лунають дискусії і щодо того, чи відповідає професійний досвід окремих представників тим викликам, які сьогодні стоять перед міським управлінням.
Утім, найважливіше запитання звучить інакше.
Для чого взагалі існує громадсько-експертна рада?
Якщо її головне завдання — представляти різні громадські середовища, то широке представництво є природним.
Але якщо рада має допомагати міській владі ухвалювати складні управлінські рішення, то на перший план виходить інше — компетентність.
Сучасне місто — це складна система. Воно одночасно працює з транспортом, кліматичною адаптацією, енергетичною ефективністю, цифровою трансформацією, відкритими даними, безбар'єрністю, економічним розвитком, освітою, культурою, просторовим плануванням та відновленням після війни.
Чи достатньо добрих намірів, щоб давати рекомендації з таких питань?
Навряд чи.
Експертність — це не звання і не громадська активність сама по собі. Це поєднання знань, досвіду, здатності працювати з доказами, аналізувати наслідки рішень і пропонувати альтернативи.
Саме тому в багатьох містах світу дорадчі органи формуються не лише за принципом представництва, а й за принципом необхідних компетенцій. Передусім визначають, яких знань бракує міській владі, а вже потім шукають людей, які можуть цей дефіцит компенсувати.
Можливо, і нам у Миколаєві варто переходити до такої логіки.
Не запитувати:
«Скільки організацій представлено?»
А запитувати:
«Яких компетенцій бракує за цим столом?»
Чи є серед експертів фахівці з міської економіки, адаптації до кліматичних змін, цифрового врядування, сучасної освіти, просторового планування, управління даними, залучення інвестицій, безбар'єрності?
Саме ці питання визначатимуть цінність роботи ради значно більше, ніж сам процес її обрання.
Ще один важливий аспект — довіра.
Коли вибори до дорадчих органів більше нагадують боротьбу груп впливу або кулуарні домовленості, ніж відкриту конкуренцію ідей, суспільство починає сумніватися не лише в персональному складі, а й у самій інституції.
Довіра будується не на гучних заявах. Вона формується через прозорі процедури, відкриту аргументацію і зрозумілі критерії відбору.
У міськраді наголошують, що: «надалі експертно-громадська рада братиме участь у виробленні рекомендацій та пропозицій щодо питань місцевого значення(?) спритятиме розвитку відкритого діалогу між владою та громадськістю й посиленню участі мешканців у житті міста».
Втім, остаточні висновки робити зарано.
Будь-яка експертна рада повинна оцінюватися не за списком прізвищ і не за перебігом виборів, а за якістю своїх рекомендацій.
Чи стануть вони джерелом сучасних управлінських рішень? Чи допоможуть місту ефективніше використовувати ресурси? Чи запропонують нові підходи до розвитку? Чи будуть їхні висновки публічними, аргументованими та заснованими на даних?
Саме відповіді на ці питання покажуть, чи стала нова громадсько-експертна рада майданчиком розвитку, чи залишиться ще одним консультативним органом, який існує переважно формально.
Сучасному місту потрібні не просто представники громадськості. Йому потрібні люди, здатні перетворювати знання на якісні управлінські рішення. Саме це сьогодні і є справжньою експертністю.
В.Інгульский.
Немає коментарів: