Сьогодні у Венеції активістки Pussy Riot і української Femen заблокували вхід до російського павільйону на Бієнале. П'ятнадцять жінок у рожевих балаклавах, рожевий, синій і жовтий дим, лозунги "Russia's art is blood" і "Disobey". Поліція тримала натовп близько тридцяти хвилин. Російський павільйон, який чотири роки був закритий, повертається на головний світовий артфорум.
Втім, за гучними заголовками в світових медіа - тривіальна, але дуже впізнавана історія про те, як працює російська "м'яка сила".
Передусім про головну фігуру скандалу. Комісарка російського павільйону, Анастасія Карнєєва, 1982 року народження. На вигляд просто арт-менеджерка, співзасновниця консалтингової компанії Smart Art. Якщо подивитись уважніше: батько, Микола Волобуєв, колишній генерал ФСБ (а раніше КДБ), нині заступник генерального директора державного оборонного концерну "Ростех". Бізнес-партнерка по Smart Art, яку вона заснувала у 2016 році, Катерина Винокурова, директорка Christie's у росії і дочка міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Чоловік Винокурової, Олександр, мажоритарний акціонер "Магніту".
Тобто на ключову позицію російської культурної експансії в Європі поставили дочку колишнього генерала ФСБ, нинішнього топменеджера зброярів, і компаньйонку дочки Лаврова. Це навіть не натяк на спорідненість держави і "культури", це рука Кремля у чистому вигляді.
Більше того, Карнєєва не обмежилася арт-сектором. У 2020 році російське ділове видання "Ко" повідомляло, що вона стала співвласницею компанії Carbonix, афілійованої з тим самим "Ростехом" її батька. Тобто культурна діячка має ще й бізнес-долю в концерні, який виробляє ракети, що летять на Київ. Сама Винокурова з 2022 року під санкціями США, Канади, Британії, Австралії та Японії. Волобуєв, батько Карнєєвої, під санкціями США, Британії, Канади. Латвія цього року оголосила Карнєєву, Винокурову і ще одного фігуранта, Михайла Швидкого персонами нон грата.
Карнєєву на посаду комісара ще у 2021 році особисто призначив російський Мінкульт, причому одразу на восьмирічний термін. Тобто це не "незалежна арт-діячка випадково опинилася біля павільйону". Це штатна одиниця російської держави на культурному фронті, яка чотири роки чекала зручного моменту для повернення.
Як вони повернулися. Тут найцікавіше. Російський павільйон у Джардіні, центральній зоні Бієнале, належить росії з 1914 року, ще імперських часів. Формально Бієнале не може заборонити країні користуватися своєю власністю, якщо вона має дипломатичні відносини з Італією. На цьому російська сторона і зіграла. Президент Бієнале П'єтранджело Буттафуоко, праворадикальний журналіст, за чутками, особисто лобіював повернення росіян. За даними італійського видання Open, з січня 2026 року тривало активне листування між Карнєєвою і керівництвом Бієнале про "стратегію, як пустити Росію без формального порушення санкцій ЄС". Хоча Marat Guelman написав, що за його інформацією, ключовим лобістом повернення росіян виступав муніципалітет Венеції, бо "дуже потрібні гроші".
Павільйон формально відкрили тільки на чотири дні попереднього перегляду для преси, з 5 по 8 травня. Для звичайних відвідувачів він буде закритий до завершення Бієнале 22 листопада. Натомість на вікнах транслюватимуть запис перформансу з більше ніж 50 музикантами, поетами і філософами, серед яких керівник державного академічного хору, який отримував нагороди від Путіна, та фольклорний ансамбль "Толока", що виступав на підтримку російських солдат, які воюють в Україні.
Тобто схема така. Росіяни приїздять, проводять закритий показ перед професійною спільнотою, де можна спокійно роздавати інтерв'ю західним арт-журналам, записують перформанс, на сам період Бієнале фізично присутніми не залишаються, і весь сезон на чотирьох метрах вікон у Джардіні крутиться російський пропагандистський відеоарт під виглядом "мистецтва". Усе технічно "відповідає правилам". Усе під девізом "мистецтво поза політикою".
Реакція виявилася жорсткішою, ніж Москва, очевидно, очікувала. Журі Бієнале, яке роздає головну нагороду "Золотого лева", пішло у відставку в повному складі. Заявили, що не вручатимуть призи країнам, лідери яких є під ордерами Міжнародного кримінального суду. Вручення нагород перенесли на 22 листопада, останній день виставки. 22 міністри культури і закордонних справ країн ЄС підписали офіційний протест. Єврокомісія заморозила Бієнале €2 мільйони щорічного фінансування, виставивши інституції ультиматум. Керівниця євродипломатії Кая Каллас назвала ситуацію "морально неприйнятною". Італійський міністр культури Алессандро Джулі публічно заявив, що до Венеції не поїде. Зеленський підписав указ про санкції проти п'яти російських фігурантів павільйону, включно з Карнєєвою і Швидким.
А тепер найголовніше. Для чого це все росії потрібно?
Відповідь проста. Це не про мистецтво. Це частина систематичної кампанії з повернення росії в європейський культурний простір під гаслом "ми ж не наша держава, ми просто митці". Логіка наступних кроків очевидна: якщо павільйон у Венеції зайшов, далі підуть російські фільми на кінофестивалях, потім російські оркестри в європейських залах, потім російські письменники на книжкових ярмарках. Кожен такий крок поодинці виглядає як "невинне культурне рішення", а в сумі дають картинку, де російська держава поступово реабілітується через бічні двері, поки вона ж продовжує бомбардувати Київ.
І ще один момент, який чіпляє. Надія Толоконнікова з Pussy Riot зробила альтернативний "російський павільйон", виставку творів російських політичних в'язнів, людей, які реально сидять у російських тюрмах за антивоєнну позицію. У Бієнале її не пустили, на територію Джардіні вона потрапила під вигаданим ім'ям. Сьогодні саме її колектив блокував офіційний павільйон. Це доволі промовиста ілюстрація того, що насправді означає "російська культура поза політикою": антипутінських активісток затримує італійська поліція, а дочка функціонера "Ростеху" спокійно роздає інтерв'ю.
Підсумок. Бієнале 2026 показує тенденцію. Російська культурна дипломатія працює як завжди, через родинні зв'язки силовиків, через лобізм у праворадикальних європейських колах, через формальну відповідність правилам, які пишуться для країн зі здоровим глуздом. Цього разу ця стратегія обходиться росії дорого. Журі пішло, ЄС заморожує гроші, 22 уряди в офіційному протесті, вхід заблоковано, медіа-картинка катастрофічна. Але ця картинка є, вона нав'язує певний гранд-наратив, який через два-три роки вже буде читатися інакше. І вважати, що росія програла цей бій - занадто наївно. Їхні цілі довші і глибші.
А.Біденко.
Немає коментарів: